Ухвала

від 02.12.2014 по справі 823/3192/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2014 р. м. Київ К/800/9007/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного підприємства «Сана - Трейд» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі№ 823/3192/13-а за позовомПриватного підприємства «Сана - Трейд» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2013 року у справі № 823/3192/13-а позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 23.04.2013 року № 0002522301 та № 0002532301.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області задоволено. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2013 року у справі № 823/3192/13-а скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 69, 70, 71, 76, 77, 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неявкою представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, справа розглядується в порядку письмового провадження відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Сана-Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Агро Ойл» за період з 01.10.2009 року по 31.12.2012 року складено акт від 12.04.2013 року № 163/22-12/30284518, яким зафіксовано порушення позивачем вимог: п. п.198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість за січень 2012 року на суму 23 090,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в періоді за 1-й квартал 2012 року на суму 24 245,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 року:

- № 0002522301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 36 368,00 грн., в тому числі 24 245,00 грн. за основним платежем та 12 123,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 0002532301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 34 635,00 грн., в тому числі 23 090,00 грн. за основним платежем та 11 545,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за наслідками операцій з ПП «Агро Ойл».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, а укладений ним правочин (договір) є таким, що вчинений без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки від 03.01.2012 року № 01/П на постачання товару (поліпропілену), укладеного між ПП «Сана-Трейд» та ПП «Агро Ойл», підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, актів списання, оборотно-сальдових відомостей.

Використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від ПП «Агро Ойл» товарно-матеріальних цінностей (поліпропілену) підтверджується договорами поставки, податковими та видатковими накладними, актами списання, договорами купівлі-продажу частини комплексу будівель, оборотно-сальдовими відомостями.

Фактичною підставою для віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача став акт перевірки від 30.07.2012 року № 255/22-01/36845632 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ПП «Агро Ойл» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість з підприємствами-контрагентами за період з 01.01.2010 року по 31.05.2012 року.

Посилання відповідача на обставини, встановлені у вказаному акті, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилається на протоколи допиту ОСОБА_4, які на думку податкового органу, є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою положення ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Також підлягають відхиленню посилання апеляційного суду на відсутність подорожніх листів, оскільки відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «Агро Ойл», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, а відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Сана - Трейд» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі № 823/3192/13-а скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2013 року у справі № 823/3192/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак