Ухвала

від 04.12.2014 по справі 2а-4011/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/45473/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О.,, Юрченко В.П., за участю секретаря Луцак А.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року

у справі № 2а-4011/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» (далі - ПАТ «КМЗ», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2011 року № 00001222304.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2011 року № 00001222304.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року в задоволені апеляційної скарги ДПІ відмовлено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року залишено без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2011 року про збільшення податкового зобов'язання в розмірі 555 000,00 грн. та нарахування штрафних (фінансові) санкцій на суму 1, 00 грн., з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 30 вересня 2011 року № 459/23-40-00333581, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за січень 2011 року у розмірі на 555000 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки господарських операцій з ПП «ВКФ «Базис» і ПП «Талассо-С», оскільки такі господарські операції не були реальними.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, протягом січня 2011 року між ПАТ «КМЗ» (Покупець) та підприємствами ПП «Талассо-С» і ПП «ВКФ «Базис» (Постачальники) були укладені договори поставки товару (олії соняшникової, далі - Товар), а саме:

- договір поставки від 10 січня 2011 року за № 10ВУ, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у встановлені строки у власність покупцеві товар згідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього Договору. Предметом поставки є олія соняшникова нерафінована, недезодорирована, в кількості 100 метричних тон, ціна за одиницю товару - 10 800, 00 грн. (в т.ч. ПДВ). Загальна сума Договору - 1 080 000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ) (Специфікація № 1 до вказаного Договору);

- договір поставки від 14 грудня 2010 року за № 123ВУ, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у встановлені строки у власність покупцеві товар згідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору. Предметом поставки є олія соняшникова нерафінована, недезодорирована, в кількості 500 метричних тон, ціна за одиницю товару - 10 500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 750, 00 грн.). Загальна сума Договору - 5 250 000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 875 000, 00 грн.) (п. 1.2, 3.1 і 3.2 вказаного Договору).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, факт поставки товару підтверджується складеними і підписаними сторонами видатковими накладними та специфікаціями.

Згідно пояснень позивача, наданих в судовому процесі, спочатку постачальниками за допомогою автомобільного транспорту здійснювалося транспортування давальницької сировини - насіння соняшнику на ВАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод», де вказана сировина на договірних засадах перероблялася останнім на олію нерафіновану (Товар), яка потім і була реалізована позивачу за вищезгаданими Договорами за № 10ВУ і № 123ВУ. На підтвердження зазначеного позивачем були надані копії договорів надання послуг з переробки насіння соняшника, укладених ВАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод» з ПП «Талоссо-С» та ПП «ВКФ «Базис», реєстрів актів ВАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод» переробки насіння соняшника по ПП «Талассо-С» і ПП «ВКФ «Базис» за період з 1 січня 2011 року по 20 січня 2011 року, витягів з журналу обліку ВАТ «Мелітопольский маслоекстраційний завод» вантажів, які надійшли ПП «Талассо-С» і ПП «ВКФ «Базис», в яких, зокрема, зазначені відомості про тип і вагу вантажу, дату і час заїзду автомобіля, марка, номер держреєстрації вантажного автомобіля та причепу, прізвище водія.

Прийняття Товару на складі від імені ПАТ «КМЗ» здійснювала уповноважена посадова особа Товариства ОСОБА_5 за довіреністю..

Якість поставленого Товару засвідчується наданими позивачем копіями посвідчень Асоціації «Укроліяпром» ВАТ «Мелітопольський ОЕЗ» про якість на олію соняшникову нерафіновану, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи на олію соняшникову, сертифікатом на систему управління безпечністю харчових продуктів ВАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод».

За результатами здійснення поставок товарів ПП «ВКФ «Базис» були виписані на адресу позивача податкові накладні, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України .

Оплата за придбані товари здійснювалося ПАТ «КМЗ» протягом січня 2011 року зі свого рахунку № 26001009137 в КРД AT «Райффайзен банк Аваль» у м. Києві (МФО 322904), шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок контрагентів, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача за період січень 2011 року.

Отриманий від зазначених контрагентів товар в подальшому був використаний позивачем для виготовлення саломасу, який є основною складовою продукції, що виготовлюється ПАТ «КМЗ» - маргарину (наявність у позивача відповідних виробничих потужностей складських приміщень і трудових ресурсів для здійснення певних видів господарської діяльності відповідачем не заперечується). Виготовлення саломасу і організація транспортування вказаної продукції на склад позивача здійснювалося ПрАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод» на підставі договору на переробку сировини від 15 вересня 2010 року № 06-М-112 та договору доручення від 4 січня 2011 року № 06М-001 (щодо організації перевезення саломасу за допомогою залізничного транспорту, отриманням відповідних сертифікатів і дозволів, навантаження і розвантаження Товару), що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема,договором, видатковими накладними на переробку сировини, видатковими накладними на готову сировину (саломас нерафінований); актами приймання жирової сировини, вантажними накладними щодо перевезення залізничним транспортом саломасу нерафінованого, актами виконаних робіт, складеними в ході виконання договору від 15 вересня 2010 року № 06-М-112, актами здачі-приймання робіт, листами позивача скерованими на адресу ВАТ «Мелітопольский оліяекстракційний завод» з проханнями виготовлення саломасу марок М2 і М5 з відповідними показниками, виписками з банківського рахунку позивача за січень 2011 року, документами бухгалтерського обліку позивача - оборотними відомості по складу (МСС бак № 1-11) за період з 1 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, оборотних відомостей по цеху рафінації за січень 2011 року, лімітно-забірної картки на відпуск сировини (саломас М-2) у виробництво за січень 2011 року; виробничого звіту рафінаційного підрозділу за січень 2011 року.

Кінцевий продукт - маргарин, виготовлений ПАТ «КМЗ» із використанням саломасу, в подальшому реалізовувався іншим суб'єктам господарської діяльності, в т.ч. TOB «ПРОФМАЙСТЕР» і ЗАТ «Універсам Київ», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі наведених доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає, що попередніми судовими інстанціями надана вірна оцінка вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року по кримінальній справі № 1-899/11 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочинів, передбачених частино 2 статті 212 Кримінального кодексу України , як такому, що не свідчить про допущення позивачем порушень податкової дисципліни., з огляду на те що, під час розгляду вказаної кримінальної справи Шевченківським районним судом м. Києва не були встановлені факти нереальності (безтоварності) господарських операцій ПП «Талассо-С» із закупівлі насіння соняшнику. Натомість судом встановлені лише факти маскування ОСОБА_6 (директор ПП «Талассо-С») операцій з придбання за готівкові кошти насіння соняшнику у невстановлених фізичних осіб - не платників ПДВ, під господарські операції за участі суб'єктів господарської діяльності-юридичних осіб (ГШ «Укроптснаб», TOB «Дельта-Гарант», TOB «Агрофірматехніка», ГШ «Аллюр-2009»), для формуванням сум податкового кредиту з ПДВ, шляхом отримання податкових накладних та інших первинних документів. За результатами умисних дій ОСОБА_6 щодо відображення у податковому обліку ПП «Талассо-С» показників первинних та ін. документів, що містили завідомо неправдиві відомості про придбання насіння соняшнику у юридичних осіб-платників ПДВ, за період з 1 лютого 2009 року по 31 жовтня 2010 року до державного бюджету не надійшло суми ПДВ в розмірі 1 685 692, 00 грн.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України та завищення останнім залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за січень 2011 року у розмірі на 555000 грн.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України .

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В.П. Юрченко