Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/23759/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23759/14 09.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "БУХТА УДАЧИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТИК ФИШ"

про стягнення 1 022 630, 14 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Кашпіровський І.П. за довіреністю № 12 від 12.11.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "БУХТА УДАЧИ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТИК ФИШ" (далі - відповідач) про стягнення 1 022 630, 14 грн., з яких 1 000 000, 00 грн. основного боргу, 20 205, 48 грн. пені, 2 424, 66 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 20 452, 60 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23759/14, розгляд справи призначено на 18.11.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 18.11.2014 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав відзив на позовну заяву № 12 від 14.11.2014 р., за змістом якого визнає наявність заборгованості в сумі 1 000 000, 00 грн., проте заперечує проти позову в частині стягнення пені та 3% річних, оскільки прострочка оплати товару виникла через форс-мажорні обставини, а саме окупацію м. Севастополя, на території якого відповідач був зареєстрований та здійснював свою діяльність, у зв'язку з чим він був вимушений перереєструвати своє місцезнаходження до м. Києва, що дало збій в його господарській діяльності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 09.12.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2014 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 29-08/14 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару узгоджується сторонами та вказується в накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставка товару здійснюється у вересні 2014 р. партіями за заявками покупця.

Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Товар вважається сплаченим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

В силу вимог п. 3.2. Договору покупець зобов'язується оплатити товар не пізніше 15 календарних днів з моменту поставки товару (з дати підписання видаткових накладних).

На виконання умов Договору позивач на підставі видаткових накладних № РН-0000067 від 05.09.2014 р. на суму 500 000, 00 грн., № РН-0000068 від 12.09.2014 р. на суму 500 000, 00 грн., передав відповідачу товар, а саме 40 000 кг сардинелли свіжоможеної тушок на загальну суму 1 000 000, 00 грн.

В свою чергу відповідач отриманий товар у визначені п. 3.2. Договору строки не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1 000 000, 00 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків від 26.09.2014 р., підписаним представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленим печатками обох підприємств, сторони визначили, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 000 000, 00 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, п. п. 3.2 Договору сторони визначили порядок розрахунків, а саме: покупець зобов'язується оплатити товар не пізніше 15 календарних днів з моменту поставки товару (з дати підписання видаткових накладних).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 20 205, 48 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 4.1. Договору сторони визначили, що за прострочку оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми платежу за кожен день прострочки оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що її розмір є вірним.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 424, 66 грн., нарахованих за період з 21.09.2014 р. по 23.10.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що він є вірним.

При цьому, посилання відповідача на те, що грошове зобов'язання по оплаті отриманого товару за Договором № 29-08/14 від 29.08.2014 р. не було виконано ним через наявність форс-мажорних обставин - окупації м. Севастополя, на території якого відповідач здійснював свою господарську діяльність, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Так, ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Натомість, у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України зазначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, поняттям форс-мажору охоплюються юридичні факти (обставини), які є підставою для звільнення від правової відповідальності.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні:

1. вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин;

2. мають надзвичайний характер;

3. є невідворотними;

4. унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення комерційної (господарської) діяльності.

Здійснивши аналіз чинних правових актів, можна виявити наступні тенденції:

а) форс - мажорні обставини охоплюють явища природи, а також соціальні явища (дії людей);

б) форс-мажорні обставини, як соціальні явища відмежовуються від явищ природи (обставин непереборної сили).

Необхідно зазначити, що форс-мажорні обставини не мають «преюдиціальний» (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні, сторона яка посилається на дію форс-мажорних обставин повинна це довести.

Іншими словами, сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, а також те, що ці обставини є форс-мажором саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин довести їх надзвичайність та невідворотність.

Проте, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження того, що обставини, на які він посилається є форс-мажорними, і мають причинно-наслідковий зв'язок зі станом виконання зобов'язання за договором, на якому ґрунтуються позовні вимоги.

При виникненні форс-мажорних обставин виконання зобов'язань сторонами переноситься на час дії таких обставин, які повинні бути засвідчені Торговельно-промисловою палатою або іншим уповноваженим органом; сторона, для якої виникли такі обставини, повинна в можливо короткі терміни сповістити про це іншу сторону та погодити подальші дії між сторонами, однак жодних засвідчень форс-мажорних обставин чи довідок Торгово-промислової палати України від відповідача до позивача не надходило, як і листів, пропозицій тощо щодо узгодження подальших дій.

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України).

При цьому, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446.

Також слід враховувати, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТИК ФИШ» (03148, місто Київ, вулиця Картвелішвілі, будинок 7/2, код ЄДРПОУ 33366082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУХТА УДАЧИ» (02002, місто Київ, вулиця Раїси Окіпної, будинок 8, офіс 3; код ЄДРПОУ 37975502) 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп. основного боргу, 20 205 (двадцять тисяч двісті п'ять) грн. 48 коп. пені, 2 424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 66 коп. 3% річних та 20 452 (двадцять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака