Рішення

від 10.12.2014 по справі 5002-18/3522-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа № 5002-18/3522-2011

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Заєць Д.Г., судді: Горбасенко П.В., Антонова В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сакського міжрайонного прокурора, АРК, м. Саки

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до 1) Виконавчого комітету Сакської міської ради, АРК, м. Саки

2) Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь», АРК, м. Саки

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Федерації професійних спілок України, м. Київ

2) Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ

про визнання недійсними пунктів рішень та спонукання до повернення майна

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від прокуратури: Шиленко М.В. (посвідчення №029582 від 13 жовтня 2014 року);

від позивача: Шевчук О.М. (довіреність №239 від 16 вересня 2014 року);

від відповідачів: не з'явились;

від третьої особи 1: Хоменко А.В. (довіреність №11/01-42/2049 від 25 грудня 2013 року);

від третьої особи 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сакський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до виконавчого комітету Сакської міської ради та приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Федерації незалежних спілок України, в якій просив суд (з урахуванням збільшення позовних вимог):

- визнати недійсним пункт 1 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 7 лютого 2000 року за №415 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості санаторія ім. В.І. Леніна дочірньому підприємству «Саки-курорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»;

- визнати недійсним пункт 1.3 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 22 лютого 2002 року за №85 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»;

- визнати недійсними пункти 1, 2 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради №158 від 17 квітня 2002 року «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкт нерухомості закритому акціонерному товариству «Санаторій «Сакрополь»;

- визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - санаторний корпус літер «Б» загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 14;

- зобов'язати приватне акціонерне товариство «Санаторій «Сакрополь» повернути корпус загальною площею 10086,2 кв.м., який розташований а адресою: м. Саки, вул. Курортна, 14, вартістю 3166157 грн. державі в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 9 вересня 2011 року було змінено найменування третьої особи-1 з закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Ухвалою господарського суду АРК від 9 вересня 2011 року було замінено третю особу-2 - Федерацію незалежних спілок України на його правонаступника - Федерацію професійних спілок України.

В подальшому до господарського суду Автономної Республіки Крим звернулося приватне акціонерне товариство «Санаторій «Сакрополь» із зустрічною позовною заявою до Фонду державного майна України, в якій просить стягнути з відповідача кошти у сумі 13623500,00 грн.

Розглянувши матеріали зустрічної позовної заяви, господарський суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 7 листопада 2011 року, яка була залишена без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 грудня 2012 року, повернув зустрічну позовну заяву приватному акціонерному товариству «Санаторій «Сакрополь» без розгляду та відмовив в задоволенні клопотання про надання відстрочки по сплаті державного мита.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року у справі №5002-18/3522-2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2013 року, в позові Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2013 року у справі №5002-18/3522-2011(2/21-40612-2011) та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Відповідно до абз.абз. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд: господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19 березня 2014 року вказав на те, що при новому розгляді справи необхідно об'єктивно та всебічності з'ясувати дійсні обставини справи, надати ґрунтовну юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості.

Згідно з ч. 1 ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14 липня 2014 року справу №5002-18/3522-2011 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Заєць Д.Г., судді Бабуца В.М. та Лутак Т.В.

На підставі розпорядження голови господарського суду Київської області №204-АР від 25 вересня 2014 року здійснено заміну у складі колегії суддів, яка розглядає справу №5002-18/3522-2011, а саме, суддю Лутак Т.В. замінено на суддю Антонову В.М.

На підставі розпорядження голови господарського суду Київської області №252-АР від 10 листопада 2014 року здійснено заміну у складі колегії суддів, яка розглядає справу №5002-18/3522-2011, а саме, суддю Бацуцу В.М. замінено на суддю Горбасенка П.В.

Під час судового розгляду, розгляд справи №5002-18/3522-2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України неодноразово відкладався.

10 грудня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання п. 1 Постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23 квітня 1960 року за №606, усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Пунктом 2 Постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23 квітня 1960 року №606 визначено, що передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Відповідно до ст. 5 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 року, соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Згідно ст. 52 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки 1922 року, затвердженого постановою ЦВК Української Радянської Соціалістичної Республіки від 16 грудня 1922 року, розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Отже, чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Таким чином, відсутність у постанові Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23 квітня 1960 року №606 прямої вказівки про передачу майна у власність вказує на відсутність наміру власника такого майна, яким на момент передачі у відання майна була Українська Радянська Соціалістична Республіка в особі Ради Міністрів УРСР, відчужувати санаторії, будинки відпочинку та інші підприємства і організації з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками та передавати їх у власність Українській республіканській раді профспілок.

Згідно Постанови Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29 листопада 1990 року №506, до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30 серпня 1991 року №1452-XII та Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року №1540-XII, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановою «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10 квітня 1992 року №2268-XII, тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

Статтею 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року №2558-XII визначено, що Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Тому, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Належність професійних спілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх статутом.

Відповідно до статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 1 січня 1987 року, професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої, у тому числі, було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Розділами другим, третім, сьомим статуту професійних спілок СРСР визначено, що організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради. Вищим органом професійних спілок був з'їзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних союзів, яка діяла у період між з'їздами. Майно профспілок, яке необхідне їм для здійснення статутних задач, є соціалістичною власністю.

Згідно Декларації про заснування Федерації професійних спілок України, правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва №1971 від 23 грудня 1991 року зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234 350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Таким чином, майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

Аналогічної правової позиції дотримуються Верховний Суд України у постанові від 25 вересня 2007 року у справі №3-2767к07 та Вищий господарський суд України у постанові від 24 липня 2014 року у справі №48/340.

Частиною 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не могло набути право власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України, оскільки ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не доведено наявність саме у Федерації профспілок України права власності на спірне майно та законні підстави на розпорядження ним.

Разом з тим, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ «Укрпрофоздоровниця», не підтверджено факту належності Відповідачу 2 спірного майна на праві власності, оскільки, предметом розгляду вказаної справи були позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця» і питання про визнання права власності на спірне майно судом не досліджувалося і не встановлювалося.

Отже, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника - держави України, від імені якого виступає саме Фонд державного майна України та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

7 грудня 2000 року рішенням виконавчого комітету Сакської міської Ради №415 оформлено право власності за дочірнім підприємством «Саки-курорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на корпус Літер Б санаторія ім. В.І. Леніна загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: м. Саки, вул. Курортна, 4, та видане дочірньому підприємству «Саки-курорт» свідоцтво про право власності №794.

21 грудня 2001 року на підставі акту прийому-передачі закритим акціонерним товариством «Укрпрофоздоровниця» передано закритому акціонерному товариству «Санаторій «Сакрополь» як внесок засновника до статутного фонду майно - будівлю майнового комплексу «Санаторій ім. В.І. Леніна» до структурного підрозділу дочірнього підприємства «Саки-курорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» вартістю 3166157 грн.

Рішенням Зборів акціонерів закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» від 21 березня 2001 року у власність закритого акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь» передано як внесок ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до його статутного фонду основні фонди та обігові засоби вартістю 3900000 грн., у тому числі будівлю колишнього санаторію ім. В.І. Леніна.

22 лютого 2002 року рішенням №85 виконавчого комітету Сакської міської ради оформлено право власності за закритим акціонерним товариством «Укрпрофоздоровниця» на будівлі та споруди ім. В.І. Леніна за адресою: м. Саки, вул. Курортна. 4, а саме - корпус санаторія ім. В.І. Леніна загальною площею 10086,2 кв.м.

17 квітня 2002 року рішенням виконавчого комітету Сакської міської ради №158 припинено право власності на санаторій ім. В.І. Леніна за закритим акціонерним товариством «Укрпрофоздоровниця» та оформлено право власності за закритим акціонерним товариством «Санаторій «Сакрополь» на корпус загальною площею 10086,2 кв. м. вул. Курортна. 4 у м. Саки та присвоєно «Санаторію «Сакрополь» адресу: м. Саки, вул. Курортна, 14.

Відповідно до протоколу №1 загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства Санаторій «Сакрополь» від 2 квітня 2010 року внесено зміни до статуту товариства, в тому числі, змінено найменування на «приватне акціонерне товариство» та приватне акціонерне товариство «Санаторій «Сакрополь» стало правонаступником ЗАТ Санаторій «Сакрополь».

Стаття 393 Цивільного Кодексу України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до роз'яснень Президії Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» № 2-5/35 від 26.01.2000 р., підставами визнання актів недійсним є невідповідальність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акту недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом даного спору є визнання недійсним пункту 1 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 7 грудня 2000 року №415, визнання недійсним пункту 1.3 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 22 лютого 2002 року №85; визнання недійсним пунктів 1, 2 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 17 квітня 2002 року №158 та зобов'язання приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь» повернути корпус загальною площею 10086,2 кв. м., який розташований а адресою: м. Саки, вул. Курортна, 14, вартістю 3166157 грн. державі в особі Фонду державного майна України.

В обґрунтування позовних вимог Сакський міжрайонний прокурор посилався на невідповідність актів, прийнятих виконавчим комітетом Сакської міської ради, вимогам закону, а також, порушення цими актами права державної власності, у зв'язку з тим, що спірне майно - корпус Літер Б санаторія ім. В.І. Леніна загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: м. Саки, вул. Курортна, 4, перебувало у державній власності, а відтак, повноваження щодо його розпорядження належить його власнику - Фонду державного майна України, а не органу місцевого самоврядування.

На підставі Розпорядження Української республіканської ради з управління курортами профспілок №11 від 9 січня 1985 року у відповідності з розпорядженням Центральної ради з управління курортами профспілок від 13 грудня 1984 року було прийнято рішення про переведення санаторію ім. Леніна у м. Саки в будівлю готелю після завершення її будівництва, а на базі колишнього санаторію ім. Леніна після реконструкції спальних корпусів створити санаторій «Саки».

З 1991 року правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Федерація незалежних профспілок України.

За переліком об'єктів профспілкового майна, закріпленого за Федерацією незалежних профспілок України на праві власності згідно постанови президії Ради загальної конфедерації профспілок СРСР №2-1а від 18 листопада 1990 року, якою було затверджено договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, санаторій ім. В.І. Леніна увійшов до складу майна, яке передане Федерації незалежних профспілок України на праві власності.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 1991 року Федерація незалежних професійних спілок України прийняла постанову «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця», відповідно до якої з метою радикальної перебудови управління курортами профспілок, поліпшення санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих України, прискорення формування нових економічних основ лікувально-оздоровчого процесу, ефективного використання матеріальної бази, будівництва та реконструкції діючих санаторіїв, пансіонатів та будинків відпочинку вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» з акціонерним капіталом 1089384 крб.

Матеріалами справи підтверджується, що санаторій ім. Леніна був переданий акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» при його створенні на підставі постанови Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22 листопада 1991 року «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

4 грудня 1991 року Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Також, 4 грудня 1991 року Радою Федерації професійних спілок України та Фондом соціального страхування було підписано статут новоствореної юридичної особи, що 23 грудня 1991 року був зареєстрований виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва.

24 січня 1992 р. між Федерацією незалежних професійних спілок України та акціонерним товариством лікувально-оздоровчих установ профспілок «Укрпрофоздоровниця» був підписаний акт приймання-передачі майна у власність акціонерного товариства, відповідно до якого останнє прийняло майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та допоміжних об'єктів, підвідомчих Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в об'ємі та розмірі згідно з додатком.

Відповідно до переліку територіальних санаторно-курортних закладів профспілок серед санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та допоміжних об'єктів, які передавались акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» станом на 1 січня 1992 року, у складі Сакського об'єднання санаторно-курортних закладів профспілок був також переданий санаторій ім. В.І. Леніна.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Сакський міжрайонний прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у своїй позовній заяві, насамперед, наголошував на тому, що майно, зокрема, санаторно-курортні заклади, в тому числі санаторій ім. В.І. Леніна, які на момент створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» перебували у віданні профспілок згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв та будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», є державною (загальнодержавною) власністю, що також вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, але, при цьому, не було взято ними до уваги при вирішенні спору по суті.

Стосовно посилань Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь», що положення Постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв та будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» не можуть застосовуватись до корпусу Літер Б санаторія ім. В.І. Леніна загальною площею 10086,2 кв.м., що належить акціонерному товариству «Санаторій «Сакрополь», так як на момент прийняття вказаної постанови спірного корпусу ще не існувало, слід зазначити, що відповідачем не враховано пункт 6 вказаної постанови, яким було встановлено, що будівництво нових санаторіїв, будинків відпочинку та інших санаторно-курортних будівель і споруд, а також їх впорядкування, реконструкція і ремонт здійснюється будівельними організаціями раднаргоспів, виконкомів місцевих рад депутатів трудящих, міністерств, відомств і санаторно-курортних управлінь, для чого пунктом 14 названого акту зобов'язано Держплан СРСР передбачити, починаючи з 1961 р., в річних і перспективних планах необхідні капітальні вкладення на будівництво і проектування санаторно-курортних установ; виділяти на будівництво розширення, ремонт і благоустрій санаторіїв і будинків відпочинку необхідні матеріали, обладнання і транспорт.

Крім того, суд зазначає, що санаторно-курортні об'єкти були збудовані за рахунок пайової або дольової участі державних підприємств, організацій, установ, міністерств та відомств, а зазначене будівництво здійснювалось на підставі відповідних договорів, укладених згідно «Основних умов укладання договорів на участь міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ і колгоспів (рад колгоспів) у будівництві та реконструкції оздоровниць профспілок», затверджених Секретаріатом ВЦРПС 9 листопада 1984 року.

Статтею 10 Конституції (Основний Закон) України 1978 року в Україні було закріплено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, і ніхто не мав права використовувати державну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року №506 було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року №1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня 1991 року №1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України.

Враховуючи вищенаведене, є підстави вважати, що Президія Ради Федерації незалежних профспілок України не вправі була на підставі своєї постанови від 22 листопада 1991 року «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» передавати за актом приймання-передачі майна від 24 січня 1992 року у власність створеного нею акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та допоміжних об'єктів, підвідомчих Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в тому числі - санаторій ім. Леніна, яке, як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин, є державною власністю.

Разом з цим, з метою збереження загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передано Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

Згідно зі статтею 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

За таких обставин, вбачається, що саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Отже, враховуючи, що передане до статутного фонду акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» майно є державною власністю, є підстави вважати, що таке майно мало передаватись за згодою Фонду державного майна України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про власність» (чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення), якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Згідно ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Приписами ч. 2 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Заперечення відповідача щодо визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються наведеним вище.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги в частині визнання недійсними п. 1 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 7 грудня 2000 року за №415 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості санаторію ім. В.І. Леніна ДП «Сакикурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», п. 1.3 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 22 лютого 2002 року за №85 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та п. 1 та п. 2 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 17 квітня 2002 року за №158 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості ЗАТ «Санаторій «Сакрополь» підлягають задоволенню.

Крім того, прокурор в інтересах державі в особі позивача просить визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно.

З приводу вказаної позовної вимоги прокурора, заявленої в інтересах держави в особі позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України і право власності держави підлягає захисту шляхом його визнання у судовому порядку.

Отже, вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі позивача, про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - санаторний корпус літер «Б» загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 14 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються наведеним вище.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Судом встановлено, що спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі Фонду державного майна України. Тому, вимоги прокурора, заявлені в інтересах позивача, про зобов'язання приватним акціонерним товариством «Санаторій «Сакрополь» повернути корпус загальною площею 10086,2 кв. м., який розташований а адресою: м. Саки, вул. Курортна, 14, вартістю 3166157 грн. державі в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються наведеним вище.

Під час судового розгляду відповідачем 1 було заявлено суду про пропуск прокурором строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України в редакції від 05.07.2011 року, чинній на момент звернення Прокурора з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим, позовна давність не поширюється: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, враховуючи положення п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України в редакції від 07.07.2011 року, Прокурором при зверненні з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим не порушено строку позовної давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання права власності та витребування майна є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення, суд дійшов висновку про те, що право держави в особі Фонду державного майна України підлягає захисту.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 1 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 7 грудня 2000 року за №415 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості санаторію ім. В.І. Леніна ДП «Сакикурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

3. Визнати недійсним п. 1.3 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 22 лютого 2002 року за №85 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

4. Визнати недійними п. 1 та п. 2 рішення виконавчого комітету Сакської міської ради від 17 квітня 2002 року за №158 «Про правову реєстрацію та оформлення права власності на об'єкти нерухомості ЗАТ «Санаторій «Сакрополь».

5. Визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) на нерухоме майно - санаторний корпус літер «Б» загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 14.

6. Зобов'язати приватне акціонерне товариство «Санаторій «Сакрополь» (96500, АРК, м. Саки, вул. Курортна, 14, код 31733380) повернути державі в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) санаторний корпус літер «Б» загальною площею 10086,2 кв.м., розташований за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 14.

7. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сакрополь» (96500, АРК, м. Саки, вул. Курортна, 14, код 31733380) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8. Стягнути з виконавчого комітету Сакської міської ради (96500, АРК, м. Саки, вул. Леніна, 15, код 04055713) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

9. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання рішення - 16 грудня 2014 року

Головуючий суддя Д.Г. Заєць

суддя П.В. Горбасенко

суддя В.М. Антонова