Постанова

від 15.12.2014 по справі 910/14467/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа№ 910/14467/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Кучкова Ю.В., довіреність № 91/2013/12/30-3 від 30.12.2013;

від відповідача - Бризинська - Колпакова О.О., довіреність № б/н від 24.08.2014,

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-10" на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі № 910/14467/14 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-10" про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-10" заборгованості в сумі 281410,46 грн., пені в сумі 1499,60 грн., 3% річних в сумі 20107,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 28323,33 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі № 910/14467/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 232 554,93 грн. основної заборгованості, 1499,60 грн. пені, 20107,51 грн. три відсотка річних та 28323,33 грн. інфляційних; провадження у справі в частині стягнення 48 855, 53 грн. припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України - за відсутністю предмету спору.

Крім цього, судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення та розстрочено виконання рішення суду на 12 місяців.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати вартості отриманої теплової енергії у вигляді гарячої води.

Розстрочка мотивована наявністю обставин, які ускладнюють виконання рішення господарського суду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі № 910/14467/14 скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, прийнявши в цій частині нове про відмову у задоволенні зазначених вимог.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на необґрунтованість не зменшення судом першої інстанції відповідачу розміру санкцій та на наявність помилки в рішенні суду в частині визначення розстроченої суми.

Також, апелянт не погоджується з розстроченням рішенням суду саме на 12 місяців, оскільки вважає обґрунтованим строком розстрочення - 18 місяців.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 15.12.2014 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у судовому засіданні 15.12.2014 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є публічне акціонерне товариство "Київенерго", (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Молодіжний-10" (абонент) 01.09.2002 укладено договір № 1630384 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно п. 1.1 договору його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено зобов'язання абонента щодо додержання кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, а також своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії.

Між сторонами також укладено додатки до Договору, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Положеннями п. 2 Додатку № 4 до Договору передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 числа отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно п. 3 Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в п. 2 цього Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

На виконання умов Договору за період з 01.09.2011 по 01.06.2014 позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 759 306,55 грн.

Обставини виконання позивачем зобов'язань за договором в частині поставки теплової енергії, її обсягів та вартість підтверджується обліковими картками (табуляграмами), відомостями обліку споживання теплової енергії та не заперечується відповідачем.

В порушення умов договору, відповідачем розрахунки за спожиту теплову енергію здійснювалися несвоєчасно, у зв'язку з чим у абонента утворився борг, з вимогою про стягнення якого позивач і звернувся до суду.

Так, при зверненні до суду з даним позовом позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості у розмірі 333 032,76 грн.

Згодом, позивачем зменшено позовні вимоги до 281 410,46 грн, у зв'язку з оплатою відповідачем частини боргу в сумі 51 622,30 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент звернення до суду з даним позовом (15.07.2014) заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становила 302 554,93 грн, оскільки позивачем в позовній заяві не були враховані проплати відповідача за січень-лютий 2014 року згідно платіжних доручень № 113 (#136775756) та № 112 (#136775671) від 26.06.2014 на зальну суму 30 477,83 грн.

Крім цього, під час розгляду справи відповідачем в рахунок погашення заборгованості за Договором за спірний період згідно платіжного доручення № 133 від 18.08.2014 перераховано позивачу кошти у сумі 30000,00 грн з посиланням у призначенні платежу "погашення заборгованості за теплову енергію за 2011-2014 роки згідно договору №1630384", а також згідно платіжного доручення № 144 від 03.09.2014 перераховано позивачу 40000,00 грн з посиланням у призначенні платежу "погашення заборгованості за теплову енергію за 2013-2014 роки згідно договору №1630384".

Проте, як вбачається із заяви про уточнення позовних та доданої до неї довідки про надходження коштів, позивачем зі здійсненої 18.08.2014 відповідачем проплати у розмірі 30000,00 грн. було зараховано в рахунок погашення заборгованості за спірний період лише 21144,47 грн., іншу частину суми у розмірі 8855,53 грн. позивачем зараховано в рахунок погашення боргу за період з 01.06.2014 по 01.09.2014.

Однак, підстав для здійснення саме такого розподілу і зарахування коштів позивач не навів, нормативно та документально свою позицію не обґрунтував.

Відповідач в свою чергу зазначав про те, що сума коштів у розмірі 30000,00 грн. згідно платіжного доручення № 133 від 18.08.2014 перерахована ним під час розгляду справи та саме в рахунок погашення заборгованості за спірний період.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сплачені відповідачем кошти за платіжними дорученнями № 133 від 18.08.2014 та № 144 від 03.09.2014 слід зарахувати в погашення заборгованості за період, заявлений позивачем до стягнення, в повному обсязі - в сумі 30 000,00 грн. та 40 000,00 грн. відповідно.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.09.2011 по 01.06.2014 визнаються судом обґрунтованими лише в частині стягнення 232 554,93 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6 та 7 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 3 Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в п. 2 цього Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вже зазначалось вище, відповідачем розрахунки за спожиту теплову енергію здійснювалися несвоєчасно, у зв'язку з чим утворився борг.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості теплової енергії у гарячій воді настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності боргу за спожиту теплову енергію в сумі 232 554,93 грн. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-10" заборгованості в сумі 232 554,93 грн.

Крім цього, враховуючи погашення частини боргу відповідачем вже після подачі позову до суду, відповідно до пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України судом першої інстанції було обґрунтовано припинено провадження по справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 48 855, 53 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 499, 60 грн., 3% річних у розмірі 20 107,51 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28 323, 33 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.5 Додатку № 4 до Договору передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

За змістом положень договору, сторонами передбачена відповідальність у вигляді пені.

Законодавством обмежений максимально граничний розмір пені.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є чинним на даний час, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.02.2012 № 01-06/2224/2012 "Про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" викладена аналогічна позиція з приводу даного питання.

Так, зазначено, що у спорах, які виникають внаслідок порушення грошових зобов'язань договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Оскільки, визначений в договорі розмір пені (0,5%) перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, позивачем правомірно була розрахована пеня за цією обліковою ставкою Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором № 1630384, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1 499, 60 грн., трьох відсотків річних в сумі 20 107,51 грн. та інфляційних в сумі 28 323, 33 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції необґрунтовано не зменшено відповідачу розміру санкцій, відхиляються судом з огляду на наступне.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором вважає обґрунтованою відмову у зменшенні відповідачу розміру санкцій.

Слід також зазначити, що судом було задоволено заяву відповідача та розстрочено виконання рішення на 12 місяців.

Додаткове зменшення ще й розміру санкцій є необґрунтованим, оскільки суд повинен також враховувати і матеріальні інтереси позивача та його фінансовий стан.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з відмовою суду першої інстанції у зменшенні розміру санкцій.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованим розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не містить переліку виняткових випадків відстрочки або розстрочки виконання рішення, у кожному конкретному випадку це згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є оцінкою судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 22.01.2013 по справі № 61/212, якою було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 про відмову у наданні відстрочки виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у заяві про розстрочку виконання рішення зазначив конкретні обставини, які ускладнюють його виконання.

Так, судом апеляційної інстанції враховується те, що негайне виконання зазначеного рішення може призвести до таких негативних наслідків, як невиплата або несвоєчасна виплата заробітних плат працівникам підприємства відповідача, а також погіршення його фінансового становища.

Отже, у даному випадку негайне виконання рішення у повному обсязі є неможливим.

Крім того, це призведе до збиткової діяльності товариства відповідача.

Разом з тим, рішення суду може бути виконане з розстроченням.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності конкретних обставин з якими процесуальний закон пов'язує можливість розстрочення виконання рішення суду.

При цьому, суд першої інстанції з урахуванням фінансову стану позивача обґрунтовано розстрочив виконання рішення не на 18 (як просив відповідач), а на 12 місяців.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізував докази в обґрунтування заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду та керуючись вимогами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України правомірно дійшов висновку, що розстрочка сприятиме виконанню рішення та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, на підставі чого обґрунтовано задовольнив заяву відповідача та розстрочив виконання рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі № 910/14467/14.

Доводи апелянта щодо наявності помилки в рішенні суду в частині визначення розстроченої суми не можуть бути підставою для зміни чи скасування цього рішення, оскільки описка в цій частині виправлена судом, про що свідчить ухвала від 20.11.2014.

Отже, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Крім цього, згідно з положеннями п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" відповідачу підлягає поверненню зайво сплачена ним сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 977 грн. 62 коп.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-10" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2014 у справі № 910/14467/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Повернути Житлово-будівельному кооперативу "Молодіжний-10" (02222, м. Київ, просп. Маяковського, 30, ідентифікаційний код 22885163) з Державного бюджету України зайво сплачену ним суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 977 грн. 62 коп., перераховану згідно платіжного доручення від 16.10.2014 р. № 160. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.

4. Матеріали справи № 910/14467/14 повернути до господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко