Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/7014/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7014/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Чаку Є.В.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВЄДІ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "ВЄДІ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ПП "ВЄДІ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ПП "ВЄДІ" зареєстроване 22 березня 2005 року Шевченківськю районною в місті Києві державною адміністрацією. Перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Вєді» анульовано 30 червня 2014 року за заявою платника ПДВ.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «Вєді» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Вергус» за період з 01 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року, ТОВ «Айпі-сервіс» за період з 01 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року та ТОВ «Айсіпі» за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2012 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення пунктів 138.1 та 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 100 408,80 грн.

За результатами даної перевірки 23 серпня 2013 року податковим органом було складено акт № 736/22-01/33447671.

10 жовтня 2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, на підставі акта перевірки №736/22-01/33447671 прийняла податкові повідомлення-рішення № 0005402201 , яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 125 511,00 грн. у тому числі: 100 409,00 грн. - основний платіж, 25 102,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0005392201 , яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 140 063,00 грн. у тому числі: 112 050,00 грн. - основний платіж, 28 013,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги Головного управління Міндоходів у місті Києві № 378/10/26-15-10-04-15 від 05 січня 2014 року первинну скаргу ПП «Вєді» залишено без задоволення, ППР - залишено без змін.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги № 6343/6/99-99-10-01-15 від 09 квітня 2014 року скарга на податкові повідомлення - рішення № 0005402201 та №0005392201 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, підставою донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток був факт господарських правовідносин у перевіряємому періоді з контрагентами ТОВ «Вергус», ТОВ «Айпі-сервіс» та ТОВ «Айсіпі».

Основним видом діяльності позивача є надання послуг перекладу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Вєді» (замовник) та ТОВ «Вергус» (виконавець) укладено договір від 30 серпня 2012 року №47, відповідно до якого замовник надає матеріали для перекладу, а виконавець приймає на себе зобов'язання по перекладу отриманих матеріалів.

На підтвердження виконання договору позивачем було надано суду копії договору від 30 серпня 2012 року №47; додатку до договору №1; рахунків на оплату за відповідні періоди; актів виконаних робіт за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; виписок по рахунках за відповідні періоди.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Айпі-сервіс» (виконавець) укладено договір від 26 липня 2012 року №42, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець приймає на себе виконання зобов'язань по виготовленню і розповсюдженню брошур поетапно.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії договору від 26 липня 2012 року №42 із додатками; актів виконаних робіт за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; виписок по рахунках за відповідні періоди; звітів про здійснені акції за відповідні періоди.

Крім того, між ПП «Вєді» (замовник) та ТОВ «Айсіпі» (виконавець) укладено договір від 21 червня 2012 року №17, відповідно до якого замовник надає матеріали для перекладу, а виконавець приймає на себе зобов'язання по перекладу отриманих матеріалів.

На підтвердження виконання цього договору позивачем надано копії договору від 21 червня 2012 року №17; додатку до договору №1; актів виконаних робіт за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; виписок по рахунках за відповідні періоди.

Щодо ділової мети та економічної доцільності для залучення відповідних контрагентів, позивачем зазначено, що ним неможливо самостійно виконати роботи, зазначені у наведених договорах через великий обсяг замовлень та те, що у штаті ПП «Вєді» працювало лише 7 осіб. Слід зазначити, що актами відповідача встановлено, що контрагенти позивача також не мали ані трудових, ані виробничих можливостей для здійснення відповідної господарської діяльності.

Судом встановлено, що в Акті від 23 серпня 2013 № 736/22-01/33447671 відповідач посилався на акт ДПІ у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 21 червня 2013 року №169/2240/38260803 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Вергус» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період липень 2012 року - травень 2013 року»; акт ДПІ у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 17 червня 2013 року №101/2240/38204492 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Айпі-сервіс» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01 липня 2012 року по 30 квітня 2013 року»; акт ДПІ у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 21 червня 2013 року №171/2240/38123927 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Айсіпі» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01 травня 2012 року по 28 вересня 2012 року».

Згідно вказаних актів, відносно контрагентів позивача до ЄДР внесено записи про відсутність за місцезнаходженням та не встановлено наявність будь-яких умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Крім того, в матеріалах справи міститься вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року в кримінальній справі №761/22932/13-к, який набрав законної сили, відповідно до якого ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів передбачених ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України за співучастю ОСОБА_4, який є засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Вергус». Згідно цього вироку ОСОБА_4 вступив у попередню змову з ОСОБА_3 щодо створення юридичної особи - ТОВ «Вергус» для прикриття незаконної діяльності, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Також, ОСОБА_4 під керівництвом ОСОБА_3 відкрив розрахунковий рахунок ТОВ «Вергус» №26002063000264 в акціонерному банку «Фінростбанк», який в подальшому використовувався у взаємовідносинах із ПП «Вєді».

Колегія суддів звертає увагу, що документи, надані на підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ «Вергус», підписані ОСОБА_4 як директором цього товариства.

Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України - обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, хоч даний вирок суду винесений щодо ОСОБА_3, а не щодо ОСОБА_4, проте ним встановлено, що ТОВ «Вергус» було створено лише для прикриття незаконної діяльності, тобто без наміру здійснювати будь-яку господарську діяльність.

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Окремо колегія суддів зазначає, що апелянтом не було надано доказів на підтвердження товарності зазначених операцій, зокрема використання наданих послуг у власній господарській діяльності. В матеріалах справи не міститься ані зразків виготовлених брошур, ані текстів, що мали бути перекладені.

Таким чином, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договорами з ТОВ «Вергус», ТОВ «Айпі-сервіс» та ТОВ «Айсіпі».

Враховуючи вищевикладене, віднесення до валових витрат на послуги, за вищевказаними документами позивачем є не обґрунтованим, а взяття податкового кредиту на відповідну суму - безпідставним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків зазначеного акту податкової перевірки, та прийнятих на його основі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні постанови судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВЄДІ" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Старова Н.Е.