Постанова

від 16.12.2014 по справі 924/1125/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа № 924/1125/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Василишин А.Р. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.10.14 р. у справі № 924/1125/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна", м.Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький

про стягнення 96 979,16грн. з яких 69 703,09 грн. - основного боргу, 7 159,94 грн. - пені, 3 089,33 грн. - 3% річних та 17 026,80 грн. - інфляційних нарахувань

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.10.2014 р. у справі №924/1125/14 (суддя Музика М.В.) позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог задоволено частково стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 96 979,16 грн. з яких 69 703,09 грн. - основного боргу, 7 159,94 грн. - пені, 3 089,33 грн. - 3% річних та 17 026,80 грн. - інфляційних нарахувань.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" 69 703,09 грн. - основного боргу, 7 159,94 грн. - пені, 3 089,33 грн. - 3% річних та 14 628,31 грн. - інфляційних нарахувань, 2 556,05 грн. - судового збору. В решті позову відмовлено .

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.10.2014 р. у справі №924/1125/14 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 20.10.2014 р. у справі №924/1125/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що господарський суд Хмельницької області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №924/1125/14 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися та не реалізували надане їм процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Відтак, у зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 ГПК України за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" (компанія, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (дистриб'ютор, відповідач) було укладено угоду про дистриб'юцію № 01-05/12-001 з терміном дії до 30.04.2013 р., строк дії якої продовжено до 01.05.2014 р.

Відповідно до п.1.1. Угоди компанія зобов'язується передавати у власність дистриб'ютора товар для його подальшого розповсюдження на території на умовах та в порядку, визначених в угоді, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти такий товар у власність та сплатити його вартість, а також здійснювати його продаж розповсюдження та надання відповідних послуг на території відповідно до умов, що визначені цією угодою.

Згідно п.2.1. Угоди основним обов'язком дистриб'ютора являється забезпечення обсягу реалізації товару компанії у відповідності до плану компанії із дотриманням принципів комерційної політики компанії на всіх етапах розповсюдження товару по всіх точках збуту.

У відповідності до п. 5.1 угоди оплата товару переданого дистриб'ютору відбувається на умовах відстрочки платежу в 30 календарних днів з дати виписки видаткової накладної на даний товар. Такий обов'язок по оплаті товару повинен бути погашений до закінчення кінцевої дати оплати товару.

Пунктом 5.2. угоди встановлено, що сума неоплаченого товару, переданого дистриб'ютору на умовах відстрочки платежу, протягом кожного розрахункового місяця не може перевищувати 1 2 89 594 грн.

Відповідно до п.5.5. угоди у випадку, якщо дистриб'ютор не оплатив товар до закінчення строку виконання зобов'язання, то із наступного дня компанія нараховує дистриб'ютору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, яка нараховується за кожний день порушення таких зобов'язань дистриб'ютором. Крім того, дистриб'ютор одноразово виплачує компанії штраф у розмірі 2% від простроченої суми. Сплата пені та штрафу не звільняє дистриб'ютора від обов'язку по сплаті основної суми заборгованості.

Згідно до п. 5.7 угоди у випадку порушення дистриб'ютором умов оплати товару, зокрема при наявності заборгованості за поставлений товар більше 3 банківських днів, компанія має право: повністю або частково припинити поставку товару за узгодженим замовленням дистриб'ютора; повністю припинити дію цієї угоди, а також не нараховувати знижки на товар, яким передбачений даним договором.

Пунктом 15.10. угоди передбачено, що всі спори пов'язані із виконанням даної угоди, компанія та дистриб'ютор можуть врегулювати шляхом переговорів.

У відповідності до п. 15.11. угоди, якщо компанія та дистриб'ютор не прийдуть до взаємної згоди , спір буде вирішуватиметься у відповідному суді на території України у відповідності до вимог чинного законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив поставку продукції відповідно до видаткових накладних № НУ-0005261 від 11.09.2013 р. на суму 85 905,20 грн. та № НУ-0005262 від 11.09.2013 р. на суму 74 346,91 грн.

За видатковою накладною №НУ-0005261 від 11.09.2013 р. позивачем надано відповідачу знижку відповідно до умов Угоди у розмірі 3 776,05 грн.

З акту звірки розрахунків за період 11.09.2013 - 13.10.2014 р. вбачається, що 24.10.2013р. відповідачем повернуто позивачу продукцію на суму 9 094,82 грн.

Крім того, з довідки виданої Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" вбачається, що 22.11.2013 р. відповідачем оплачено товар згідно видаткової накладної №5261 на суму 5 000, 00 грн.

Таким чином, заборгованість за продукцію за видатковою накладною № НУ-0005261 від 11.09.2013 р. становить 68 034,63 грн.

За видатковою накладною №НУ-0005262 від 11.09.2013р. позивачем надано відповідачу знижку відповідно до умов Угоди у розмірі 3 268,00 грн.

З акту звірки розрахунків за період 11.09.2013 - 13.10.2014 р. вбачається, що 30.10.2013 р. відповідачем сплачено на користь позивача 5 000.00 грн., 01.11.2013р. - 5 000.00 грн., 05.11.2013р.-5 000 грн., 12.11.2013р. - 7 500.00 грн., 13.11.2013р. - 5 000.00 грн., 06.12.2013р -5 000.00, 27.12.2013 - 2 000.00 грн.

Таким чином, заборгованість за продукцію за видатковою накладною №НУ-0005262 від 11.09.2013 р. становить 36 578,91 гривень.

Загальна вартість поставленої продукції складає 160 252,11 грн., але не оплаченої по вказаним накладним Продукції складає 104 613,24 грн.

15.08.2014 р. відповідачем - здійснено оплату за видатковою накладною № НУ-0005262 від 11.09.2013 р. за поставлену продукцію у розмірі 1 000,00 грн.; 07.10.2014 р. - 5 000,00 грн., 08.10.2014 р. - 432,38 гривень.

30.09.2014 р. здійснено повернення товару відповідачем, в тому числі товару за видатковою накладною №НУ-0005262 від 11.09.2013 р. на суму 3 181,13 гривень. Крім того, 13.10.2014 р. позивач надав відповідачу знижку у розмірі 25 296, 64 грн. відповідно до умов Додаткової угоди № Кр-12 від 01.08.2012 року до угоди.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог 69 703,09 грн. - основний борг, 7 159,94 грн. - пеня, 3 089,33 грн. - 3% річних та 17 026,80 грн. - інфляційних нарахувань.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару та його оплати.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, належним виконанням спірного угоди від 01.05.2012 №01-05/12-001 є своєчасна та у повному обсязі оплата відповідачем товару - узгодженої кількості товару за встановленою ціною. Ураховуючи положення ст.ст.527, 610 ЦК України відповідачем зобов'язання належним чином не виконано.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є вимога щодо їх належного виконання у відповідності до закону, інших правових актів, договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено угоду про дистриб'юцію №01-05/12-001 , відповідно до якої позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 160 252,11 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

В свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався частково.

Таким чином, загальна сума заборгованості склала 69 703,09 грн., яка й заявлена позивачем до стягнення при подачі позову до суду.

Оскільки заявлена позивачем сума стягнення, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області в даній справі щодо задоволення позову та стягнення заборгованості з відповідача у сумі 69 703,09 грн.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем заявлено до стягнення 7 159,94 грн. пені, 3 089,33 грн. - 3%річних та 17 026,80 грн. - втрат від інфляції.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відтак, колегією суддів встановлено, що нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна" пеня та 3% річних відповідають умовам угоди (п.5.5.), а також вимогам чинного законодавства, та є арифметично вірними.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача індекс інфляції станом на 13.10.2014 р., сума якої становить 17 026,80 грн.

Судом першої інстанції було правомірно враховано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Враховуючи вищезазначене, аналізуючи поданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань колегія суддів дійшла висновку про правомірність інфляційних нарахувань в сумі 14 628,31 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Відтак, в задоволенні позовних вимог про стягнення 2 398 грн. інфляційних втрат судом першої інстанції відмовлено правомірно, оскільки при проведенні нарахування інфляційних втрат позивачем не враховано дефляцію, що не відповідає вищезазначеному.

З урахування вище викладеного, доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.10.14 р. у справі № 924/1125/14 - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №924/1125/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.