Постанова

від 08.12.2014 по справі 910/20720/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/20720/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Гунько О.Ю., за довіреністю;

відповідача:Кураков С.А., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014

у справі № 910/20720/13 (Головуючий суддя Трофименко Т.Ю., судді: Ващенко Т.М., Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітойл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року по справі № 910/20720/13 позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір зберігання №26/12-2011 від 26 грудня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фітойл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітойл" 1147 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології" передано на розгляд колегії судді у складі головуючого судді - Коршун Н.М., суддів: Дикунської С.Я., Алданової С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 29.09.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 розгляд справи відкладено на 27.10.2014.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Коршун Н.М. у відпустці, було проведено повторний авторозподіл справи 910/20720/13.

Після повторного авторозподілу справу № 910/20720/13 передано судді Зеленіну В.О.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 № 910/20720/13 у справі № 910/20720/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2014р.

08.12.2014 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

08.12.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року по справі № 910/20720/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

25.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сучасні біотехнології» (відповідач) Товариством з обмеженою відповідальністю «Фітойл» (позивач) був укладений договір зберігання №26/12-2011 від 26 грудня 2011 року, за умовами якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання майно. Найменування, кількість та вартість майна, переданого на зберігання, визначаються відповідно до додатків на кожну окрему партію.

26.12.20121 між сторонами був підписаний акт прийому - передачі майна за договором зберігання №26/12-20111 від 26.12.2011р.

Згідно акту відповідач передав позивачу на зберігання майно: платформат кількістю 402,685 тонн.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник внаслідок того, що за твердженням позивача договір зберігання №26/12-20111 від 26.12.2011р є фіктивним, так-як не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За твердженням позивача, метою укладення спірного договору було забезпечення виконання покупцем (ТОВ "Фітойл") зобов'язання з оплати товару, який був переданий відповідачем позивачу відповідно до рахунків - фактур та видаткових накладних за період з 22. 12.2011 року по 26.12.2011р., а не його безпосередньо зберігання. Так-як у разі передачі товару за договором поставки його власником стає покупець (позивач). При цьому, він вже у будь-якому разі не може виступати його зберігачем, адже він є власником.

Таким чином, договір поставки не містить положень про те, що право власності на товар переходить з моменту його оплати, а отже застосовується загальне правило, встановлене ст. 334 Цивільного кодексу України про перехід права власності з моменту передачі речі.

Наведене свідчить про відсутність наміру у сторін на створення правових наслідків за договором зберігання.

До того ж, передача майна (платформату) на зберігання позивачу не була можливою, оскільки позивач вже набув право власності на зазначене майно відповідно до рахунків - фактур та видаткових накладних за період з 22. 12.2011 року по 26.12.2011р, а саме: Рахунок - фактура № СФ -000062 від 22 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН- 0000082 від 22.12. 2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000063 від 22 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000083від 22.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000064 від 22 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000084від 22.12.2011р. Рахунок - фактура № СФ-000065 від 22 грудня 2011 року та видаткова накладна № РН-0000085 від 22.12.2011р. Рахунок - фактура № СФ-000066 від 23 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000086 від 23.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000067 від 23.12.2011 року, видаткова накладна № 0000087 від 23.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000068 від 23 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000088 від 23.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000069 від 23 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000089 від 23.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000070 від 23 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000090 від 23.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000071 від 26 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000091 від 26.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000072 від 26 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000092 від 26.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000073 від 26 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000093 від 26.12.2011 року. Рахунок - фактура № СФ-000074 від 26 грудня 2011 року, видаткова накладна № РН-0000094 від 26.12.2011 року.

Отже, позивач отримав від відповідача товар (платформат у кількості 159, 346 тонн) на суму 1883469, 72 грн., тобто набув зазначене майно у власність.

Згідно ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що передача зазначеного майна на зберігання позивачу того ж дня або пізніше була неможливою, оскільки останній вже ним володів на праві власності.

Відповідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Колегія суддів відзначає, що доказів передачі спірного майна на зберігання до його передачі по зазначеним видатковим накладним матеріали справи не містять, а сторонами не надавались.

Крім цього, позивач не здійснював оплату за зберігання, а відповідач її не вимагав, що свідчить про не спрямованість спірного договору на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року по справі № 910/20720/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сучасні біотехнології" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2014 року по справі № 910/20720/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/20720/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко