Постанова

від 18.12.2014 по справі 908/2973/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа № 908/2973/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Колєсника Є.Ю. (за дов. № б/н від 06.08.2014р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агропромислової фірми Алекс», с. Велика Знам"янка, Запорізької області (вх. № 3985 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.14р. у справі № 908/2973/14

за позовом Приватного підприємства «Райдуга-18», м. Житомир

до Приватного підприємства «Агропромислової фірми Алекс», с. Велика Знам"янка, Запорізької області

про стягнення 202 579,44 грн. , -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.10.2014р. по справі № 908/2973/14 (суддя Боєва О.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП «Агропромислової фірми Алекс» на користь ПП «Райдуга-18» 169383,24 грн. основного боргу, 9620,28 грн. - 3% річних, 20928,49 грн. інфляційних втрат, 3998,63 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.2014р. по справі № 908/2973/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 16.12.2014р. об 11:30 год.

В судове засідання 16.12.2014р. апеляційного господарського суду відповідач не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку. Про причини неявки свого представника відповідач суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на те, що копію ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014р. про призначення розгляду справи на 16.12.2014 року надіслано відповідачеві та отримано 03.12.2014р. уповноваженим представником відповідача за довіреністю Панкєєвою А.М., про що свідчить наявне у справі повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, враховуючи те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась, обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, а також те, що відповідач будучи обізнаним щодо розгляду справи, жодним чином суд апеляційної інстанції про причини неявки свого представника не повідомив, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПП «Агропромислової фірми Алекс» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2012р. між Приватним підприємством «Райдуга-18» («Постачальник») та Приватним підприємством «Агропромислова фірма Алекс» («Покупець») укладено договір поставки за № 9, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити біодобриво органічне рідинне "Ескорт", ТУ № 21.1-357634444-001:2009, визначений в пункті 1.2. цього Договору (пункт 1.1.).

Пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що найменування, одиниці виміру, вартість та загальна кількість товарів кожної партії, що підлягає поставці за цим договором, оформлюється додатком та специфікацією, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1. Договору Покупець оплачує товари по цінах, зазначених в рахунках-фактурах згідно специфікацій додатку до договору.

У пункті 3.2. Договору сторони зазначили, що умови оплати визначаються у відповідних додатках-специфікаціях до основного Договору.

Згідно з пунктами 8.1. та 8.2. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

На виконання пункту 1.2. Договору сторони, визначаючі найменування товару, який необхідно поставити, його кількість та вартість, укладали додатки до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами було укладено додаток № 1 від 20.06.2012р., за яким позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на суму 45954,00 грн., додаток № 2 від 29.08.2012р. - на суму 48840,00 грн., додаток № 3 від 30.08.2012р. - на суму 53280,00 грн., додаток № 4 від 31.08.2012р. - на суму 33886,80 грн., додаток № 5 від 11.10.2012р. - на суму 899,64 грн., додаток № 6 від 12.11.2012р. - на суму 46522,80 грн.

Господарським судом правомірно встановлено і це достеменно підтверджується матеріалами справи позивач виконав свій обов'язок щодо поставки товару за Договором.

Факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору підтверджується наявними у справі належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № РН-0000011 від 27.06.2012р. на суму 45954 грн., № РН-0000015 від 29.08.2012р. на суму 48840 грн., № РН-0000016 від 30.08.2012р. на суму 53280 грн., № РН-0000017 від 31.08.2012р. на суму 33886,80 грн., № РН-0000027 від 11.10.2012р. на суму 899,64 грн., № РН-0000031 від 12.11.2012р. на суму 46522,80 грн., а також довіреностями на отримання матеріальних цінностей. При цьому, господарським судом визначено, що у видаткових накладних є посилання на відповідні рахунки-фактури, належним чином засвідчені копії яких також містяться в матеріалах справи.

Загальна вартість товару, що була поставлена позивачем відповідачеві за Договором, складає суму 229383,24 грн.

Проте відповідач в порушення умов Договору оплату вартості отриманого товару здійснив лише частково на суму 60000 грн., про що свідчить виписка ПАТ «Укрсоцбанк» за 17.12.2012р.

Заборгованість відповідача за отриманий і несплачений товар становить 169383,24 грн.

Крім того, 03.09.2013р. позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № 1 від 09.08.2013р.) з проханням у десятиденний строк з дня отримання претензії перерахувати на розрахунковий рахунок вартість неоплаченого товару в сумі 169383,24 грн.

08.08.2014р. позивач повторно направив відповідачу претензію (за вих. № 24 від 08.08.2014р.) про сплату заборгованості.

Однак зазначені претензії були залишені відповідачем без задоволення та виконання.

Докази належного виконання відповідачем зобов'язання по сплаті вартості отриманого товару за Договором у справі відсутні і відповідачем не надані.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню, зважаючи на таке.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства, акти органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець ( постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк ( строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі - продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Виходячи з правового аналізу вищезазначених норм колегія суддів визначає, що оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з доводами скаржника про те, що відповідно до умов Договору та додатків-специфікацій до нього обов'язок відповідача (покупця) оплатити товар виникає у семиденний термін з моменту отримання вимоги на оплату поставленої продукції, з огляду на те, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою - статтею 692 Цивільного кодексу України та не може ставитись в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем доведено факт наявності заборгованості відповідача за товар, строк оплати якого вже настав згідно статті 692 Цивільного кодексу України, тому позовна вимога щодо стягнення основного боргу в сумі 169383,24 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також сплатити 3% річних від простроченої суми.

Виходячи зі змісту коментованої статті, головною умовою для стягнення з боржника втрат від інфляції та 3% річних є встановлення факту прострочення боржником виконання зобов'язання.

З приписів п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вбачається, якщо умовами договору, якщо сторони не визначили строк оплати товару, то передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

Перевіривши розрахунки щодо нарахування 3% річних та інфляційних на суму заборгованості за поставлений товар, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що суми 9620,28 грн. 3% річних та 20928,49 грн. інфляційних втрат нараховані законно та обґрунтовано, а отже підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, а рішення у справі прийняте у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга ПП «Агропромислової фірми Алекс» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.2014 р. по справі № 908/2973/14 слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агропромислової фірми Алекс», с. Велика Знам"янка, Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.2014р. у справі № 908/2973/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 18.12.14

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.