Постанова

від 15.12.2014 по справі 816/4342/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/4342/14

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит" до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування пункту 5 припису, визнання протиправною та скасування претензії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оксамит" (надалі - позивач, ТОВ "Оксамит") звернулось до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Полтавській області (надалі - відповідач, Держекоінспекція у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування пункту 5 припису від 04 листопада 2013 року №05-21-196, визнання протиправною та скасування претензії від 25 липня 2014 року №119/02-08.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірність висновків відповідача, викладених в акті перевірки дотримання ТОВ "Оксамит" вимог природоохоронного законодавства, в частині, що стосується необхідності отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами). Зазначив, що в силу положень статті 23 Кодексу України про надра позивачу дозволено видобувати підземні води для своїх господарських та побутових потреб. Крім того, звертав увагу на отримання у встановленому законом порядку дозволу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області на спеціальне водокористування (госппитні та виробничі потреби підприємства).

Відповідач позов не визнав. У письмових запереченнях посилався на необхідність отримання позивачем спеціального дозволу на користування надрами, оскільки підземні води останнім видобуваються не на господарсько-побутові, а виробничі потреби. Також звертав увагу суду на те, що претензія від 25 липня 2014 року №119/02-08 за своєю правовою природою є пропозицією щодо відшкодування заподіяних збитків і не містить владних управлінських приписів, а тому не породжує ніяких правових наслідком та жодним чином не порушує права і законні інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

У судове засідання 08 грудня 2014 року з'явився представник позивача.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового процесу у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Держекоінспекцією у Полтавській області у період з 14 жовтня по 01 листопада 2013 року проведено планову перевірку дотримання позивачем вимог природоохоронного законодавства, результати якої оформлено актом №575/01-01-14 (надалі - Акт перевірки) /а.с. 12-17/.

У даному акті, окрім іншого, зазначено, що на момент проведення перевірки ТОВ "Оксамит" здійснює забір підземних вод із експлуатаційної свердловини №1 на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 24 липня 2013 року №2714 (попередній дозвіл від 07 вересня 2007 року №2714), яким передбачено забір підземних вод для виробничих потреб підприємства. Водночас, відповідач вказав, що у ТОВ "Оксамит" відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами), чим порушено вимоги статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра /а.с. 16/.

З огляду на встановлені плановою перевіркою порушення, відповідачем складено обов'язковий до виконання припис від 04 листопада 2013 року №05-21-196 /а.с. 18/, пунктом 5 якого зобов'язано позивача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами) /а.с. 18 - зворот/.

При цьому, як зазначив відповідач, даний припис вручено під підпис директору ТОВ "Оксамит" Назаренку М.А. у приміщенні Держекоінспекції у Полтавській області у день його складення, тобто, 04 листопада 2014 року.

Однак, суд не погоджується з даними доводами відповідача, оскільки їх не підтверджено жодними доказами. Зокрема, залучена до матеріалів справи копія припису не містить відмітки про дату його отримання представником позивача /а.с. 18 - зворот/. А будь-яких інших доказів вручення спірного припису представнику позивача саме 04 листопада 2014 року суду не надано.

Разом з цим, як пояснив представник позивача, про складення вказаного припису йому стало відомо лише 08 травня 2014 року після отримання телефонограми Держекоінспекції у Полтавській області від 08 травня 2014 року вих. №254/01-37 /а.с. 79/, якою повідомлялось про ненадання ТОВ "Оксамит" у визначений приписом строк звіту про його виконання та необхідність прибути до Держекоінспекції у Полтавській області 19 травня 2014 року для розгляду питання про складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Припис від 04 листопада 2013 року №05-21-196 директором ТОВ "Оксамит" отримано під підпис у приміщенні Держекоінспекції у Полтавській області 13 травня 2014 року.

Отже, даний позов подано до суду в межах шестимісячного строку звернення, визначеного частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом суд залишає без розгляду.

Надаючи правову оцінку спірному положенню рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що визначені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що спірні відносини сторін стосуються наявності чи відсутності у позивача обов'язку отримати у встановленому законом порядку дозвіл на спеціальне користування надрами (підземними водами).

Так, статтею 19 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

При укладенні угод про розподіл продукції надра надаються в користування на підставі угоди про розподіл продукції з оформленням спеціального дозволу на користування надрами та акта про надання гірничого відводу.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Такий виняток, зокрема, встановлений статтею 23 Кодексу України про надра, відповідно до якої землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Системний аналіз наведеної норми дає підстави стверджувати про існування трьох законодавчо визначених передумов використання надр без отримання спеціального дозволу, а саме:

1) наявність права власності або права користування на земельну ділянку, на якій здійснюється видобування підземних вод;

2) використання підземних вод для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, використання надр для господарських і побутових потреб;

3) не перевищення об'єму водозабору підземних вод кількістю не більше 300 кубічних метрів на добу.

Як встановлено судом, відповідач у спірних відносинах не заперечує наявності у позивача права користування земельною ділянкою, на якій здійснюється видобування підземних вод та дотримання ТОВ "Оксамит" вимог щодо водозабору підземних вод кількістю не більше 300 кубічних метрів на добу.

З огляду на положення частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, наведені обставини не потребують доказування у суді.

Разом з цим, відповідач стверджує, що ТОВ "Оксамит" зобов'язане отримати дозвіл на користування надрами, оскільки використовує воду для "виробничих потреб", що не є тотожним використанню для "власних господарсько-побутових потреб", яке звільняє від отримання такого дозволу.

Оцінюючи таку позицію Держекоінспекції у Полтавській області, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини першої статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб /частина друга статті 48 Водного кодексу України/.

Згідно з частиною першою статті 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем у встановленому законом порядку отримано дозвіл Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області на спеціальне водокористування від 24 липня 2012 року №2714 терміном дії з 24 липня 2012 року по 09 липня 2017 року /а.с. 31-32/. Даним дозволом ТОВ "Оксамит" надано право здійснювати водокористування для госппитних та виробничих потреб підприємства, зокрема: виробництва керамічної цегли кількість 3,2 млн. штук на рік /а.с. 31-зворот/.

Крім того, до матеріалів справи залучено копію попереднього дозволу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області на спеціальне водокористування від 07 вересня 2007 року №2714 терміном дії з 07 вересня 2007 року по 29 серпня 2012 року, яким ТОВ "Оксамит" надано право здійснювати водокористування для госппитних та виробничих потреб підприємства, зокрема: виробництва керамічної цегли кількість 4 млн. штук на рік /а.с. 33-34/.

Як підтверджено копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 06 листопада 2012 року №15056540 /а.с. 58/, основним видом господарської діяльності позивача є виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.

Фактів перевищення позивачем лімітів забору води перевіркою не встановлено.

Суд зазначає, що згідно із положеннями статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини /частина четверта статті 3 Господарського кодексу України/.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності /частина п'ята статті 3 Господарського кодексу України/.

Отже, господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання. Ці відносини виникають навколо створення певних благ, що складають предмет господарської діяльності.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ "Оксамит" використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м 3 /добу, а тому підприємство, згідно зі статтею 23 Кодексу України про надра, не зобов'язане отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України (зокрема, ухвала від 25 квітня 2013 року у справі №К/800/9843/13, ухвала від 10 квітня 2014 року у справі №К/800/43385/13).

Суд також звертає увагу на те, що ні Кодекс України про надра, ні Водний кодекс України, ані жоден інший нормативно-правовий акт України не містять визначення понять "господарсько-побутові потреби" та "виробничі потреби".

У Державному стандарті (ГОСТ) 17.1.1.04-80, затвердженому постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31 березня 1980 року №1452, на який посилається відповідач, термін господарсько-побутові потреби взагалі відсутній. Даний Державний стандарт лише розмежовує використання вод на відповідні види, залежно від мети водокористування: для господарсько-питних потреб населення, для лікувальних потреб, для потреб промисловості тощо.

Водночас, згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач таких доказів не надав.

Разом з цим, залученими до матеріалів справи письмовими доказами спростовано доводи відповідача про порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Оксамит" в частині щодо визнання протиправним та скасування пункту 5 припису Держекоінспекції у Полтавській області від 04 листопада 2013 року №05-21-196.

Відтак, позов в даній частині необхідно задовольнити.

Що стосується позовних вимог ТОВ "Оксамит" в частині визнання протиправною та скасування претензії від 25 липня 2014 року №119/02-08, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.

Водночас, за усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акта щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового акта загальної дії так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Визначальним у питанні про з'ясування підсудності спору у сфері публічно-правових відносин адміністративним судам є виникнення правовідносин, що мають активний вплив на права і обов'язки фізичних та юридичних осіб, тобто, припиняють, змінюють чи породжують певні правові наслідки для цих осіб. Саме у такому випадку реалізується компетенція видавця акта як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Разом з цим, суд зазначає, що не можуть бути оскаржені до суду акти органів та посадових осіб державної влади, органів місцевого самоврядування, які не мають обов'язкового характеру для певного суб'єкта.

Відповідно до загально-теоретичних засад претензія є заходом досудового врегулювання спору та носить добровільний характер виконання.

При цьому, правомірність та правильність розрахунку розміру збитків відповідачем може бути підтверджена або спростована судом у разі спору про стягнення сум збитків, в основу яких покладені дані такого розрахунку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вказана претензія не є юридичним документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання, та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд враховує, що відповідно до положень частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, позивач на власний розсуд визначає чи порушено його права та законні інтереси у сфері публічно-правових відносин та обирає спосіб захисту таких прав.

Разом з цим, передумовою для судового захисту в порядку адміністративного судочинства є саме фактична наявність порушень прав особи-позивача з боку суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ "Оксамит" в даній частині.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит" до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування пункту 5 припису, визнання протиправною та скасування претензії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункту 5 припису Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 04 листопада 2013 року №05-21-196.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит" (код ЄДРПОУ 22519412) витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Кукоба