Ухвала

від 17.12.2014 по справі 826/16186/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16186/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Коток А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРАЗІЯ ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРАЗІЯ ПЛЮС» (далі Товариство або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі ДПІ або відповідач), у якому просило визнання протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000741702 від 20.08.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій № 20/2650-1705-20 від 20.08.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва 11 листопада 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ДПІ посилається на те, що за відсутності відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО), єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.06.2011 року по 31.05.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт № 106/17-05-19/35724845 від 04.08.2014 року (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення:

- підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, підпункту 163.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст. 164, підпункту «а» 171.2 статті 171, підпункту «а» 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого Товариством не утримано ПДФО на суму 7 260 грн. 47 коп.;

- пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано з податку на доходи фізичних осіб - 34 676 грн. 34 коп. єдиного соціального внеску на загальну суму 14 168 грн. 75 коп. (єдиний соціальний внесок 37,26% - 12 920 грн. 40 коп. та єдиний соціальний внесок 3,6% - 1 248 грн. 35 коп.).

На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0000741702 від 20.08.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 12622,70 грн., в тому числі за основним платежем 7 260 грн. 47 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5 362 грн. 23 коп. за платежем: податок на доходи фізичних осіб;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску № 20/2650-1705-20 від 20.08.2014 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Товариство в установленому порядку підтвердило факт господарського характеру витрат на міжнародний роумінг та виплату добових на відрядження за кордон.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкового повідомлення-рішення № 0000741702 від 20.08.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій № 20/2650-1705-20 від 20.08.2014 року стало:

- не утримання підприємством ПДФО - працівників підприємства, отриманого платником податку від працедавця у формі оплати за послуги мобільного зв'язку (послуги міжнародного роумінгу). Всього по 1 особовому рахунку (ОСОБА_1.) донараховано ПДФО в сумі 1 075 грн. 14 коп.;

- не утримання підприємством ПДФО - працівників підприємства, отримане ним як додаткове благо, яке утворилося в результаті виплати добових на відрядження за кордон, за відсутності в закордонному паспорті відміток Державної прикордонної служби України та відшкодування вартості транспортного квитка, a відсутності посадкового талона до електронного квитка. Всього по 1 особовому рахунку (ОСОБА_1.) донараховано ПДФО в сумі 6 185 грн. 33 коп.;

- заниження підприємством фактично утриманого ПДФО, що призвело до порушення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року (у редакції наказу Міністерства фінансів України № 362 від 17 березня 2011 року ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

Згідно із пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати:

а) на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків, оплату аеропортних зборів, користування постільними речами в поїздах) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

б) на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях в межах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення, встановлених з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат за користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги та витрат на оплату податку на додану вартість);

в) на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98, за всі дні проживання;

г) на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

ґ) на оформлення закордонних паспортів;

д) на оформлення дозволів на в'їзд (віз);

е) на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу при здійсненні відрядження) за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування;

є) на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження (у тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат);

ж) на оплату службових телефонних розмов (у розмірах, погоджених з керівником);

з) на оплату комісійних витрат у разі обміну валюти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості витрат на оплату послуг міжнародного роумінгу та виплати добових на відрядження за кордон надано суду: копію закордонного паспорту ОСОБА_1. (Том І, а.с. 26-28, 35-38), листи Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, які підтверджують, що ОСОБА_1., перетинав кордон України (виїзд 08.02.2012 - в'їзд 16.02.2012, 06.08.2012-12.08.2012) та перетин кордону України ОСОБА_1, (17.06.2013-26.06.2013) (Том І, а.с. 39-40, 59), копію наказу № 32/12-09 від 31.12.2009 року про компенсування співробітникам і засновникам товариства затрати понесені ними в період відряджень (Том І, а.с. 41), копії протоколів про наміри від 27.10.2011, 15.01.2012, 20.03.2012, 09.09.2012, 24.09.2013 (Том І, а.с. 43, 46, 49, 52, 56), посвідчення на відрядження ОСОБА_1 (Том 1, а.с. 55).

Таким чином, позивач листами Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтвердив факт перетинання кордону України працівником товариства, а протоколами про намір, в той же час, підтвердив факт перетину кордону України працівником товариства з метою співпраці із закордонними суб'єктами господарювання, тобто з метою виконання господарської діяльності позивача.

Отже, використання відповідних послуг мобільного зв'язку та виплати добових на відрядження за кордон здійснювалось з метою забезпечення належного виконання позивачем своєї господарської діяльності, в свою чергу податковим органом не підтверджено своєї позиції щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині неутримання податку з доходів фізичних осіб з вартості безоплатно наданих працівнику послуг (міжнародного роумінгу та добових на відрядження) та не надано жодного доказу.

Разом з тим, Акт перевірки не містить конкретизації щодо номерів телефонів відносно яких зроблені висновки про необґрунтовану оплату послуг мобільного зв'язку.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не встановлено чіткий та вичерпний перелік документів, обставин та критеріїв, аналіз застосування яких дають можливість зробити висновок, чи пов'язані із виробничою метою отримані платником податків послуги телефонного зв'язку, оскільки незалежно від того, де саме особою отримано телефонну послугу та при яких обставинах, критерієм віднесення телефонних розмов до послуг, які отримані з виробничою метою є сам характер та зміст телефонних розмов, в той час як Податковим кодексом України визначено віднесення виплати добових на відрядження за кордон до витрат суб'єкта господарювання у разі підтвердження зв'язку такого відрядження з основною діяльністю підприємства.

Таким чином, Товариство в установленому порядку підтвердило факт господарського характеру витрат на міжнародний роумінг та виплату добових на відрядження за кордон.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000741702 від 20.08.2014 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій № 20/2650-1705-20 від 20.08.2014 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідач дійшов висновку про заниження Товариством фонду оплати праці, що призвело до заниження сплаченої суми податку на доходи фізичних осіб та вплинуло на процес нарахування, утримання та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Однак, Товариство вже в установленому порядку підтвердило факт господарського характеру витрат на міжнародний роумінг та виплати добових на відрядження.

Відтак, позивачем не було занижено сплачену суму податку на доходи фізичних осіб, та, відповідно не було занижено сплачену до бюджету суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як наслідок, відповідачем протиправно донараховано суму єдиного внеску в розмірі 14 168 грн. 75 коп. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7 084 грн. 38 коп., так як, позивачем було вірно нараховано, утримано та сплачено вище вказаний збір.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій № 20/2650-1705-20 від 20.08.2014 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 11 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складно 18.12.2014 року

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.