Постанова

від 16.12.2014 по справі 904/415/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 904/415/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С. (доповідач) ,

Мамонтової О.М.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Солярис."

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року

у справі №904/415/14 господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом Прокурора Бабушкінського району

м. Дніпропетровська в інтересах держави

в особі Дніпропетровської міської ради

до В.1: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Атлас-Дніпро"

В.2: Дніпропетровського міського управління

юстиції у Дніпропетровській області в особі

реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області

В.3: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Солярис."

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської

міської ради

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: Приватне підприємство "Доступ-Д10"

про визнання права комунальної власності, зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно, витребування нерухомого майна

за участю представників сторін:

прокуратури: Кузнецова Ю.В.,

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

відповідача 3: Поух Д.А.,

третьої особи на стороні позивача: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Бабушкінського району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас-Дніпро", Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області в особі реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області (далі-Відповідач-2, якого було замінено ухвалою господарського суду від 22.04.2014 року), Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." (далі - Відповідач 3, якого залучено до участі у справі ухвалою господарського суду від 22.05.2014 року), третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Доступ-Д10", в якому просив суд, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, визнати право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на об'єкт нерухомості - нерухоме майно на першому поверсі 5-поверхового житлового будинку літ. А-5: нежитлові приміщення №1, 2, 3, 4, загальною площею 160,1 кв.м., які складаються з: поз. 1-8 прим. №1, поз. 1-5 прим. №2, поз. 1-6 прим. №3, поз. 1-5 прим. №4, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 7.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано за Територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради право комунальної власності на об'єкт нерухомості - нерухоме майно, на першому поверсі 5-поверхового житлового будинку літ. А-5, нежитлові приміщення №1, 2, 3, 4 загальною площею 160,1 кв.м., які складаються з: поз. 1-8 прим. №1, поз. 1-5 прим. №2, поз. 1-6 прим. №3, поз. 1-5 прим.№4, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 7, приміщення №1, 2, 3, 4. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 2 702,46 грн.

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, ТОВ "Солярис." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 р. скасувати в частині стягнення з ТОВ "Солярис." в доход Державного бюджету України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська судового збору у сумі 2702,46 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути судовий збір з відповідача-1 ТОВ "Атлас-Дніпро".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду ТОВ "Солярис." оскаржується лише в частині покладення на нього судового збору у розмірі 2702,46 грн., в іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Скаржник в касаційній скарзі посилається на те, що судом неправильно застосовано норми процесуального права, а саме ч. 2 ст. 49 ГПК України, оскільки ТОВ "Солярис." не могло здійснити будь-яких дій щодо повернення майна, так як спірне майно йому не належало у зв'язку з відчуженням його на користь Приватного підприємства "Доступ-Д10". При цьому зазначає, що спірне майно набуте у рамках справи про банкрутство в результаті укладення мирової угоди, яка в подальшому визнана недійсною, заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." не погашена.

Суди попередніх інстанцій, покладаючи на ТОВ "Солярис." відшкодування судового збору, дійшли висновку, що оскільки повернення майна відбулося безпосередньо відповідачем-1, без участі відповідача-3, хоча останній мав достатньо часу для здійснення дій направлених на повернення майна з моменту визнання мирової угоди недійсною та до звернення прокурора з відповідним позовом до суду, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-3, тому судові витрати у справі слід покласти на нього.

Колегія суддів вважає, що такі висновки не суперечать нормам господарського процесуального законодавства з огляду на таке.

Приймаючи рішення по справі, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду (пункт 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (пункт 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис." було ініціатором укладання мирової угоди від 18.07.2013 року у справі про банкрутство Комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради.

В той же час, ТОВ "Солярис.", як ініціатор та основний вигодонабувач за мировою угодою, не переконався, що об'єкти нерухомого майна, які були предметом мирової угоди, звільнені від обтяжень та сама мирова угода відповідає Закону України "Про іпотеку".

Як встановлено судами, з рішень про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №5744343 від 10.09.2013, №5742630 від 10.09.2013, №5743911 від 10.09.2013, №5744075 від 10.09.2013, №5743718 від 10.09.2013, №5746482 від 10.09.2013, №5744533 від 10.09.2013, №6001519 від 18.09.2013 вбачається, що частина об'єктів нерухомого майна, які передавалися відповідно до умов мирової угоди, перебували у іпотеці ПАТ "Приват Банк", у зв'язку з чим, відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" без згоди іпотекодержателя (ПАТ "Приват Банк") ці об'єкти нерухомого майна не могли відчужуватися, тобто бути предметом мирової угоди.

Саме це стало причиною незаконного відчуження об'єктів нерухомого майна, що належали на праві власності Територіальній громаді міста Дніпропетровська та скасування мирової угоди.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій саме ТОВ "Солярис." при укладенні 18.07.2013 року мирової угоди з боржником, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про покладення судового збору саме на ТОВ "Солярис.".

Крім того, спірне майно було придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." на підставі мирової угоди від 18.07.2013 року, затвердженої ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013 року, потім продане останнім Приватному підприємству "Доступ-Д10" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.07.2013 року. Після відчуження майна ТОВ "Солярис." звернулося до господарського суду із заявою про визнання вказаної мирової угоди недійсною.

Між тим, після задоволення клопотання та визнання господарським судом мирової угоди недійсною 19.09.2013 року та враховуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України (у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала від цього правочину), з вищевказаної дати, 19.09.2013 року, до моменту повернення спірного майна Комунальному підприємству "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, (на протязі п'яти місяців) Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." не було здійснено жодних дій щодо повернення спірного майна у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська, а саме: повідомлення Приватного підприємства "Доступ-Д10" про визнання мирової угоди недійсною та необхідності повернення спірного майна. Повернення спірного майна відбулося безпосередньо ТОВ "Атлас-Дніпро", яке придбало майно у Приватного підприємства "Доступ-Д10", без участі ТОВ "Солярис.", хоча останнє мало достатньо часу для цього з моменту визнання мирової угоди недійсною і до звернення прокурора з позовом до суду.

З огляду на вищевикладене, колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій саме Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." та обґрунтовано стягнув судовий збір з Відповідача-3.

Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 року у справі № 904/415/14 - без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова