Ухвала

від 10.12.2014 по справі 804/2150/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/800/55947/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника прокуратури Чубенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь.»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року

у справі № 804/2150/14

за позовом прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - позивач, прокурор в інтересах держави в особі Лівобережної ОДПІ)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь.» (далі - відповідач, ТОВ «Світязь.»)

про стягнення коштів з рахунків у банках, -

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в інтересах держави в особі Лівобережної ОДПІ звернувся у лютому 2014 року до суду з адміністративним позовом до ТОВ «Світязь.» про стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, в рахунок погашення податкового боргу у розмірі 2 024 213,99 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, п. 95.1, п. 95.2 ст. 95, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю за 2012 рік № 1952 від 15.02.2012 року, щомісячний розмір грошового зобов'язання орендної плати за землю за якою дорівнює 175 933,53 гривні в місяць.

Податковим органом було проведено камеральну перевірку відповідача щодо неподання (несвоєчасного подання) податкової звітності з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, за результатами якої складено акт від 17.04.2013 року № 1676/15-4/13459591. Перевіркою встановлено, що відповідачем станом на дату проведення перевірки не подано податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2013 рік.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0002031504, яким до відповідача застосовано штрафні санкції в розмірі 170,00 гривень, які не сплачені відповідачем у встановлений строк.

Також, з матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що відповідачем подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю за 2013 рік № 1300020190 від 30.12.2013 року, щомісячний розмір грошового зобов'язання орендної плати за землю за якою дорівнює 177 449,07 гривень у місяць. Даними облікової картки платника податків - відповідача - підтверджується факт несплати відповідачем земельного податку за 2013 рік у розмірі 1 951 939,77 гривень.

Крім того, за даними особового рахунку відповідача наявний залишок несплаченої пені в розмірі 27 879,34 гривень за несвоєчасно сплачені суми грошових зобов'язань.

Податковим органом на адресу відповідача направлена податкова вимога від 31.05.2012 року № 615 на суму 174 098,00 гривень, яка була отримана відповідачем 15.06.2012 року.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Згідно зі ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Приписами п. 286.2 ст. 286 ПК України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Положеннями п. 287.3 ст. 287 ПК України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні реєстру платіжних документів встановлено, що станом на день подачі позову товариством сплачено земельний податок за грудень 2012 року в розмірі 131 708,65 гривень, що менше від визначеного платником у декларації № 1952 від 15.02.2012 року, місячного розміру грошового зобов'язання на 44 224,88 гривні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сума узгодженого грошового зобов'язання у несплаченому розмірі набула статусу податкового боргу та підлягає стягненню до бюджету.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів відповідача, що податковий борг за грудень 2012 року стягнуто постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року, оскільки зазначеним рішенням суду стягнуто борг за період до листопада 2012 року.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаним нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій, тягнуть за собою накладання штрафу в розмірі 170,00 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Так, судами встановлено, що на підставі акту проведеної камеральної перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0002031504, яким до товариства застосовано штрафні санкції в розмірі 170,00 гривень, оскільки декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2013 рік товариством подано лише 30.12.2013 року, в той час, як мало подати не пізніше 20.02.2013 року. При цьому, доказів оскарження останнього в адміністративному або судовому порядку, а також доказів сплати визначених ним штрафних санкцій відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сума узгодженого грошового зобов'язання в розмірі 170,00 гривень набула статусу податкового боргу та підлягає стягнена до бюджету.

Крім того, судами попередніх інстанцій при дослідженні долученого відповідачем реєстру платіжних документів встановлено, що станом на день подачі податковим органом позову товариством сплачено земельний податок за 2013 рік у розмірі 177 449,07 гривень, що складає місячний розмір грошового зобов'язання, визначеного платником у декларації № 1300020190 від 30.12.2013 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що несплачена сума узгодженого грошового зобов'язання в розмірі 1 951 939,77 гривень набула статусу податкового боргу та підлягає стягненню до бюджету.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача про зменшення розміру земельної ділянки, у зв'язку з продажем частини нерухомого майна, за адресою: вул. Курсантська, 7, м. Дніпропетровськ, ТОВ «Металобаза «Комекс», на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна укладених 18.06.2013 року, 05.07.2013 року та 26.07.2013 року, оскільки декларація з земельного податку, у якій ТОВ «Світязь.» самостійно визначило свої зобов'язання з плати за землю, подана у грудні 2013 року.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що залишок несплаченої пені в розмірі 27 879,34 гривень за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання підлягає стягненню до бюджету, оскільки відповідачем не спростовано її наявності.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України в разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Приписами п. 59.1 ст. 59 ПК України визначено, що в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що в разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. В разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Так, колегія суддів погоджується позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про не надсилання позивачем податкової вимоги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що 15.06.2012 року на адресу відповідача надійшла поштою податкова вимога № 615 від 31.05.2012 року про сплату податкового боргу в сумі 174 098,04 гривень, доказів сплати якої останнім не надано.

За встановлених обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у ТОВ «Світязь.» не сплаченого податкового боргу за узгодженими сумами грошових зобов'язань в сумі 2 024 213,99 гривень та про правомірність стягнення цієї суми з відповідача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь.» - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року у справі № 804/2150/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом