Ухвала

від 10.12.2014 по справі 2а-5255/09/0670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/64376/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Голуб Т.П.,

відповідача - Савицької І.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги приватного підприємства "Під ключ" (далі - Підприємство) та державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.05.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012

у справі № 2а-5255/09/0670

за позовом Підприємства

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року Товариство звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.12.2008 № 0003132301/0 (від 24.03.2009 № 0003132301/1, від 29.04.2009 № 0003132301/2) та від 31.12.2008 № 0003122301/0 (від 24.03.2009 № 0003122301/1, від 29.04.2009 № 0003122301/2).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.05.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012, позов задоволено частково; податкові повідомлення-рішення від 31.12.2008 № 0003132301/0 (від 24.03.2009 № 0003132301/1, від 29.04.2009 № 0003132301/2) скасовано в частині визначення Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 15849 грн. (у тому числі 10566 грн. за основним платежем та 5283 грн. за штрафними санкціями); податкові повідомлення-рішення від 31.12.2008 № 0003122301/0 (від 24.03.2009 № 0003122301/1, від 29.04.2009 № 0003122301/2) скасовано в частині нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 207 007 грн. (у тому числі 138 005 грн. за основним платежем та 69002 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на відсутність ознак нікчемності у правочинах, укладених позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «ЖСК-БУД-СЕРВІС» (далі - ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС»), а також на неправильне обчислення судами розміру застосованих до позивача штрафних санкцій.

ДПІ також скористалася правом на касаційне оскарження прийнятих у справі рішень та подала касаційну скаргу, в якій просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові Підприємства.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для розглядуваних касаційних вимог Підприємства та ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2008, оформлену актом від 12.12.2008 № 6936/23-1/33020013.

У підрозділі 3.1.2 розділу 3 названого акта відображено висновок податкової інспекції про завищення платником витрат за операціями з придбання підрядних робіт та металоконструкцій у ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС», які не опосередковувалися реальним виконанням. Вказаний висновок податкового органу мотивований наявністю ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього контрагента (як-от неперебування за місцезнаходженням, відсутність у нього майна, основних фондів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання підрядних робіт в заявлених обсягах та поставки товарно-матеріальних цінностей, недекларування ним операцій з поставки розглядуваних робіт у податковій звітності), неподанням Підприємством товарно-транспортних документів, які мають бути складені у процесі перевезення товару під час його доставки.

У підрозділі 3.1.3 розділу 3 акта перевірки ДПІ зазначено про завищення Підприємством амортизаційних відрахувань на 31241 грн. внаслідок помилкового обліку у складі 2 групи основних фондів об'єктів, які належать до 3 групи, а також в результаті помилкового нарахування амортизації за нормою 2 відсотки на вартість ремонту основних фондів 1 групи, які були введені в експлуатацію до 01.01.2004.

Наведені обставини стали підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 5 745 698 грн. (у тому числі 3 293 901 грн. за основним платежем та 2 451 797 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 31.12.2008 № 0003122301/0.

Мотивом для визначення Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4 292 828 грн. (у тому числі 2 861 885 грн. за основним платежем та 1 430 943 грн. за штрафними санкціями) стало: подвійне включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 1400 грн. за податковими накладними від 06.12.2005 № 926 та від 31.01.2006 № 9; відображення у складі податкового кредиту ПДВ у сумі 45538 грн. за відсутності податкових накладних; віднесення до податкового кредиту 30463 грн. ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Аніко-2006», керівник якого заперечив наявність господарських правовідносин з позивачем; невизнання ДПІ права Підприємства на податковий кредит за вищеназваними операціями з ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС».

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про невідповідність сформованих позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС» наведеним критеріям з огляду на безтоварний характер цих операцій.

Вказаний висновок суди мотивували посиланням на: встановлені податковим органом у ході податкової перевірки обставини щодо відсутності у названого контрагента об'єктивної можливості виконати підрядні роботи та поставити металоконструкції; пояснення керівника ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС» ОСОБА_3, який заперечив існування господарських зв'язків з Підприємством та виконання будівельних робіт на об'єктах останнього.

Також суди визнали підтвердженням правової позиції ДПІ по справі обставини, встановлені у постанові Богунського районного суду м. Житомира від 26.02.2010 у кримінальній справі № 1-104/2010 по обвинуваченню директора Підприємства ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого статтею 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість), щодо укладення ним договорів підряду (якими передбачалося виконання ТОВ «ЖСК-БУД-СЕРВІС» будівельних робіт) з невстановленою особою, а також отримання позивачем від цієї невстановленої особи первинних документів (договорів, актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість цих робіт, податкових накладних тощо) без фактичного виконання поставок товарів і робіт.

Наведені обставини були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що підтверджують фіктивний характер розглядуваних операцій та виключають правомірність їх відображення у податковому обліку Підприємства.

З тих самих причин суди визнали непідтвердженим податковий кредит позивача за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Аніко-2006».

Слід зазначити, що згідно з судовою практикою, яка склалася у даній категорії спорів, укладаючи будь-які, не заборонені чинним законодавством правочини, господарюючі суб'єкти повинні враховувати й публічні (фіскальні) інтереси держави, утримуючись від правочинів, єдиною метою яких є зниження податкового тягаря. Платник податків на повинен вступати у договірні правовідносини виключно з метою податкової вигоди або збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Установлені судами фактичні дані у справі підтверджують обставини, які свідчать про створення платником ситуації, при якій імітація виконання господарських зобов'язань призвела до одержання Підприємством необґрунтованих податкових преференцій у вигляді зменшення бази та об'єкта оподаткування ПДВ та податку на прибуток та до ненадходження відповідних сум податків до бюджету.

У той же час суди обґрунтовано погодилися з правильністю віднесення позивачем до 2 групи основних фондів придбаних інструментів (перфоратора, бетонозмішувачів, зварювального апарата, електрошліфувальної машини тощо), а також вагонів, цистерн.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Отже, як вірно зазначили суди, віднесення інструментів та вагонів, цистерн (як несамохідних транспортних засобів) до 2 групи основних фондів відповідає наведеному переліку та є правомірним.

З огляду на факт виконання позивачем ремонту об'єктів основних фондів 1 групи у 2 кварталі 2006 року витрати на проведення цього ремонту правомірно амортизувалися Підприємством за нормами 2 відсотки, як це передбачено підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», незалежно від дати введення цих об'єктів в експлуатацію.

Висновок ДПІ про непідтвердженість податкового кредиту позивача у сумі 45538 грн. у зв'язку з відсутністю податкових накладних спростовано судами посиланням на наявність накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром Союз-М» та приватним підприємством «Сервіс центр Тепло-Люкс».

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги у відповідній частині.

Доводи касаційних скарг не спростовують наведених висновків судів. Так, посилання Підприємства на відсутність установленої нікчемності укладених ним правочинів не мають правового значення для вирішення цього спору, позаяк дотримання платником податкової дисципліни передбачає, зокрема, відповідність відображених ним господарських операцій їх дійсному економічному змісту, а не дотримання учасниками операцій вимог цивільного та господарського законодавства при укладенні правочинів. Наведений Підприємством у касаційній скарзі розрахунок штрафних санкцій по скасованому донарахуванню з податку на прибуток не відповідає вимогам підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», позаяк Підприємством обчислено штраф за кожний з податкових періодів без урахування 50%-кового обмеження, установленого у цій нормі. А тому твердження позивача про те, що сумі донарахування податку 138 005 грн. за основним платежем відповідає штраф у розмірі 97052 грн., не можна визнати слушними.

Доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі, отримали належну правову оцінку під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій; інше тлумачення податковим органом вимог податкового законодавства (зокрема, статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») не є свідченням судової помилки.

Оскільки висновки судів відповідають наявним у справі доказам та ґрунтуються на правильному правозастосуванні, підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги приватного підприємства "Під ключ" та державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 у справі № 2а-5255/09/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути у відповідній частині переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько