Ухвала

від 04.12.2014 по справі 2а-4943/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2014 р. м. Київ К/800/38058/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Юрченко В.П., За участю секретаря Луцак А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортбудпроект» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у справі № 2а-4943/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортбудпроект»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфортбудпроект» (далі - позивач, ТОВ «Комфортбудпроект») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (правонаступник - Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області ; далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2012 року №000082302/1374 та №0000022304.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року 2012 року №000082302/1374 та №0000022304.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року скасовано та прийнято нову постанову. В задоволенні адміністративного позову ТОВ «Комфортбудпроект» відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року і залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 17 січня 2012 року №0000082302/1374 (збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 89 265 гривень 93 коп.) та №0000022304 (збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 97 028 гривень 75 коп., з яких: на 77 623 гривні - за основним платежем та на 19 405 гривень 75 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 27 грудня 2011 року №4484/23-4/31896331, про порушення позивачем вимог пункту 138.4 статті 138 , підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України; ту і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року по нікчемних (удаваних) операціях з ТОВ «Київград» на загальну суму 89 265 грн. 93 коп.; пунктів 198.2 , 198.3 , 198.6 статті 198 , статті ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , Наказу Міністерства фінансів України, «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1998 року №88, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25 Декларації з ПДВ за серпень 2011 року) в сумі 77 623 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суми витрат, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Київград», оскільки взаємовідносини позивача із зазначеним контрагентом не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та мали безтоварний характер.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід звернути на наступне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 травня 2011 року позивачем, як Підрядником, укладено із ТОВ «Донспецмонтаж», як Замовником, Договір №2011/05 - 15 підряду на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті стадіон «ЄВРО - 2012» по вул. Стрийська - Кільцева дорога у м. Львові. За умовами вказаного договору підрядник зобов'язувався своїми та залученими силами виконати передбачені договором будівельно-монтажні роботи на об'єкті стадіон по вул. Стрийська - кільцева дорога у м. Львові відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації. При цьому, підрядник зобов'язаний представити замовнику сертифікати якості матеріалів, обладнання, протоколу результатів випробувань якості матеріалів, обладнання і комплектуючих виробів, поставлених на будівництво.

З метою належного забезпечення виконання наведених вище робіт, позивачем, як Замовником, 11 липня 2011 року укладено Договір будівельного підряду №11/07 - 4 із ТОВ «Київград», як Підрядником, на виконання будівельно-оздоблювальних робіт. 12 липня 2011 року сторонами вищевказаного договору складено Додаток №1 до Договору будівельного підряду №11/07 - 4 від 11 липня 2011 року, у відповідності до якого сторони домовилися, що матеріальне забезпечення виконання робіт може здійснюватися за домовленістю сторін будь-ким із них. Також, будівельні матеріали будуть постачатися замовником у повному обсязі.

На підтвердження виконання робіт за договором позивачем представлено: договірну ціну; локальні кошториси; підсумкові відомості ресурсів; довідки про вартість виконаних будівельних робіт; акти приймання виконаних будівельних робіт; накладні про передачу позивачем будівельних матеріалів ТОВ «Київград»; акти приймання - передачі матеріалів для виконання будівельно-монтажних робіт; матеріальні звіти; ліцензію Серії АВ №515380, видану 8 червня 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на право здійснення ТОВ «Київград» господарської діяльності, пов'язаної із створення об'єктів архітектури.

Виконані ТОВ «Київград» будівельно-оздоблювальні роботи включені позивачем у довідки про вартість виконаних робіт, а також складено акти виконаних будівельних робіт, на які посилається позивач як на підтвердження прийняття будівельних робіт.

Крім цього, на підтвердження оплати позивачем виконаних ТОВ «Київград» робіт позивачем представлено платіжні доручення та податкові накладні.

Задовольняючи позовні вимоги та роблячи висновки про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив із того, що господарські операції позивача з ТОВ «Київград» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Не погоджуючись із такими висновками, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, при цьому зазначив, що встановлені в ході апеляційного провадження фактичні обставини та докази у сукупності спростовують доводи позивача щодо реального характеру господарських операцій з контрагентом, і не підтверджують обставини здійснення господарських операцій.

Так, в обгрунтування наведеного висновку суд апеляційної інстанції зазначив:

- на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Київград» позивачем не представлено інших документів, що підтверджують: придбання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) позивачем, транспортування товарів та факт їхньої передачі від контрагента (ТОВ «Донспецмонтаж») позивачу; зберігання придбаного товару, а також документів, що підтверджують виконання робіт за укладеними договорами саме ТОВ «Київград»,

- позивачем не надано документів, що підтверджують якість використаних матеріалів та устаткування;

- виходячи з даних акту перевірки контрагента, у ТОВ «Київград» була відсутня об'єктивна можливість здійснювати господарські операції з метою виконання умов договору з урахуванням об'ємів будівельних робіт.

Втім, встановлені судом апеляційної інстанції обставини, не є такими, що свідчать про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними та спрямованими лише на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Так, надаючи оцінку обставинам реального здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, надані платником податків та податковими органом документи та інші дані повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Відтак, встановлені судом апеляційної інстанції обставини про не представлення позивачем інших документів, що підтверджують: придбання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) позивачем, транспортування товарів та факт їхньої передачі від контрагента (ТОВ «Донспецмонтаж») позивачу; зберігання придбаного товару, а також документів, що підтверджують виконання робіт за укладеними договорами саме ТОВ «Київград», не свідчать про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки судом першої інстанції на підставі пояснень директора ТОВ «Комфортбудпроект», який підтвердив здійснення будівельно-оздоблювальних робіт ТОВ «Київград», встановив, що документи про перевезення будівельних матеріалів відсутні з тих підстав, що всі будівельні матеріали були попередньо завезені на будівельний майданчик замовником - ТОВ «Донспецмонтаж», у подальшому будівельні матеріали на місці видавалися ТОВ «Комфортбудпроект», яке для виконання оздоблювальних робіт частину будівельних матеріалів передало ТОВ «Київград».

Натомість суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам дійшов вірного висновку про те, що фінансово-господарські відносини між позивачем та ТОВ «Київград» були реальними.

Надаючи оцінку посиланням суду апеляційної інстанції про ненадання підтверджуючих документів якості використаних матеріалів та устаткування, як обставині, що свідчить про безпідставне відображення в податковому обліку господарських операцій з контрагентом, слід зазначити, що сама по собі відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на те, що наявними у матеріалах справи доказами повністю підтверджується рух активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю, що встановлено судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, - посилання про ненадання підтверджуючих документів якості використаних матеріалів та устаткування є безпідставним та таким, що не спростовує реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, слід зазначити, що доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Так, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо)

Наведене в сукупності та взаємозв'язку свідчить про те, що суд першої інстанцій, правильно встановивши обставини справи, надавши їм вірну оцінку, зробив обґрунтований висновок про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень норм податкового законодавства при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Київград».

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що скасовані судом першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортбудпроект» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року скасувати.

Залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року п справі №2а-4943/12/1370.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В.П. Юрченко