Рішення

від 17.12.2014 по справі 908/4721/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 27/116/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2014 Справа № 908/4721/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (69005 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 93, кв. 142)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" (86700 Донецька область, м. Харцизьк, вул. Огарьова, 67)

про стягнення 124 806 грн. 96 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: Свєшнікова Н.О., дов. № 0112/14 від 01.12.2014 р. (директор-наказ № 7-к від 09.10.2012 р.

від відповідача: не з'явився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд", м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", Донецька область, м. Харцизьк про стягнення 99 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 12 820 грн. 04 коп. втрат від інфляції, 12 986 грн. 92 коп. пені.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., протоколом автоматичного розподілу справи між суддями від 10.11.2014р., справу № 908/4721/14 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерорестичної операції", якщо місцевий господарський суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то заява подається до господарського суду за територіальною підсудністю судових справ

Відповідно до розпорядження голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р розгляд господарських справ Донецької області, здійснюється господарським судом Запорізької області.

Ухвалою суду від 11.11.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4721/14, присвоєно справі номер провадження 27/116/14 та призначено судове засідання на 03.12.2014р.

Ухвалою суду від 03.12.2014р. розгляд справи відкладався на 17.12.2014р., у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

17.12.2014р. продовжено розгляд справи № 908/4721/14.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 17.12.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 99 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 12 820 грн. 04 коп. втрат від інфляції, 12 986 грн. 92 коп. пені.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 03.12.2014р. та 17.12.2014р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, юридичною адресою відповідача є: 86700 Донецька область, м. Харцизьк, вул. Огарьова, 67ґ

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 03.12.2014р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 17.12.2014р. надіслано на юридичну адресу відповідача: 86700 Донецька область, м. Харцизьк, вул. Огарьова, 67, зазначену у позовній заяві та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено , що 13.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" (покупець) укладено договір поставки № 16/14.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити чавун передільний марки ПЛ1-ПЛ2 гр. 1-3, масова доля хрому - не більше 0,04 %, феросіліція ФС45, феромарганцю ФМ78 в найменуванні, номенклатурі, кількості та за ціною, які визначаються на момент відвантаження товару та які зазначені у Специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1 договору перехід права власності на товар здійснювався в момент оформлення накладної на товар, підписання її обома сторонами та фактичної передачі товару покупцю.

Відповідно до п. 3.4 договору поставка узгодженої партії товару здійснюється на умовах ЕХW (Інкотермс-2000) транспортом постачальника на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання на розрахункових рахунок постачальника попередньої оплати у розмірі 30%.

Згідно п. 4.2 договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 30% - попередня оплата, 20% - оплата на протязі 3-х (трьох) робочих днів з моменту проведення хімічного аналізу, 50% - оплата на протязі 10-ти робочих днів з моменту отримання товару від вартості партії товару, отриманого по Специфікаціям (додаткам). Також можлива інша форма та строки оплати товару по попередній домовленості сторін.

На виконання умов договору позивач, на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. поставив відповідачу товар, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т. на загальну суму 114 000 грн. 00 коп. з ПДВ.

Товар був прийнятий представником відповідача по довіреності № 92 від 13.02.2014р., без будь-яких заперечень щодо якості або кількості товару, про що свідчить підпис представника відповідача на видатковій накладній № 7 від 13.02.2014р.

На оплату поставленого товару відповідачу був виставлений рахунок № 9 від 12.02.2014р.

Оплата за поставлений товар по рахунку № 9 від 12.02.2014р. відповідачем здійснювалась частинами, а саме 13.02.2014р. на суму 34 200,00 грн., 07.03.2014р. на суму 40 000,00 грн., 11.03.2014р. на суму 20 000,00 грн., 03.04.2014р. на суму 3 000,00 грн., 16.04.2014р. на суму 2000,00 грн., 17.04.2014р. на суму 3000,00 грн., 18.04.2014р. на суму 2000,00 грн., 30.04.2014р. на суму 3000,00 грн.

Всього відповідачем по рахунку № 9 від 12.02.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. було сплачено 107 200 грн. 00 коп. з необхідних 114 000 грн. 00 коп. Заборгованість з оплати за поставлений товар складає 6 800 грн. 00 коп.

07.03.2014р. відповідачем на адресу позивача був направлений лист № 169/28 з проханням поставити йому нову партію товару, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т., доставкою до 11.03.2014р. з гарантуванням попередньої оплати на суму 40 000 грн. 00 коп. 11.03.2014р. та оплати залишку суми вартості партії товару на протязі 15-ти днів після отримання товару.

На виконання умов укладеного договору та з врахуванням вищенаведеного листа відповідача, позивач на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. поставив відповідачу товар, а саме чавун марки ПЛ1-ПЛ2 у кількості 30 т. на загальну суму 115 520 грн. 00 коп. з ПДВ.

Зазначений товар був прийнятий представником відповідача по довіреності № 144 від 07.03.2014р. без будь-яких заперечень, щодо якості або кількості товару, про що свідчить підпис представника відповідача на видатковій накладній № 33 від 11.03.2014р.

На оплату поставленого товару відповідачу був виставлений рахунок № 24 від 07.03.2014р.

Всупереч умовам гарантійного листа відповідача № 169/28 від 07.03.2014р. та умов договору, оплата за поставлений товар по рахунку № 33 від 11.03.2014р. відповідачем здійснювалась частинами, а саме 11.03.2013р. на суму 40 000 грн. 00 коп. та 25.04.2014р. на суму 3 320 грн. 00 коп., Всього відповідачем по рахунку № 24 від 11.03.2014р за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. сплачено лише 23 320 грн. 00 коп., з необхідних 115 520 грн. 00 коп. Заборгованість з оплати за поставлений товар складає 92 200 грн. 00 коп.

Загальна сума заборгованості за поставлені партії товару по видаткових накладних № 7 від 13.02.2014р. та № 33 від 11.03.2014р. складає 99 000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та поставив відповідачу товар, відповідно до умов договору № 16/14 від 13.02.2014р. та гарантійного листа № 169/28 від 07.03.2014р.

Оскільки відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару не були виконані у погоджені у договорі № 16/14 та листі № 169/28 строки, позивач звернувся з вимогою № 557/ГО від 11.06.2014р. сплатити заборгованість.

Вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 99 000 грн. 00 коп.: сума боргу з оплати по рахунку № 9 від 12.02.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. - 6 800 грн. 00 коп.; сума боргу з оплати по рахунку № 24 від 07.03.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. - 92 200 грн. 00 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", Донецька область, м. Харцизьк 99 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 820 грн. 04 коп. втрат від інфляції.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", Донецька область, м. Харцизьк 12 820 грн. 04 коп. втрат від інфляції обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", Донецька область, м. Харцизьк 12 986 грн. 92 коп. пені.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1.2 договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Загальна сума пені по рахунку № 9 від 12.02.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 7 від 13.02.2014р. складає 952 грн. 93 коп.

Загальна сума пені по рахунку № 24 від 07.03.2014р. за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 33 від 11.03.2014р. складає 12 033 грн. 99 коп.

Нарахування позивачем пені, у зв'язку з порушенням умов договору № 16/14 від 13.02.2014р. у розмірі 12 986 грн. 92 коп. пені не суперечить нормам діючого законодавства України, тому задовольняється судом.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" 99 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 12 820 грн. 04 коп. втрат від інфляції, 12 986 грн. 92 коп. пені.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

На підставі статті 85 ГПК України - 17.12.2014року прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд", м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс", Донецька область, м. Харцизьк задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс" (86700 Донецька область, м. Харцизьк, вул. Огарьова, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 31649644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (69005 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 93, кв. 142, ідентифікаційний код юридичної особи 38229412) 99 000 (дев'яносто дев'ять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 12 820 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 04 коп. втрат від інфляції, 12 986 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 92 коп. пені, 2 496 (дві тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 14 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 19.12.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.