Постанова

від 16.12.2014 по справі 910/19777/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа№ 910/19777/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Феняк О.Р.;

від відповідача: Кучеренко О.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗДЕУ-

УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.10.2014р.

у справі №910/19777/14 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІ-

МОТОРС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗДЕУ-

УКРАЇНА"

про стягнення 376 593,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФІ-МОТОРС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗДЕУ-УКРАЇНА" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки автозапчастин №18/03-13 від 18.03.2013р. у сумі 376 593,82 грн. (з них: 306 902,30 грн. - основний борг, 30 690,23 грн. - пеня, 31 146,34 грн. - інфляційні втрати, 7 854,95 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання перед позивачем з оплати вартості поставленого товару.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач зазначав наступне:

- частина поставлених позивачем автозапчастин не могла бути використана відповідачем у зв'язку з їх невідповідністю технічним вимогам, внаслідок чого автозапчастини на суму 99 651,02 грн. за накладною про повернення №1 від 10.04.2013р. та автозапчастини на суму 1 404,00 грн. за накладною №2 від 08.05.2013р. були повернуті позивачу;

- відповідно до п.4.3 договору поставки відповідач листами №440 від 21.08.2014р. та №475 від 25.09.2014р. повідомляв позивача про повернення нереалізованого протягом шести місяців товару на суму 301 904,84 грн. та просив прийняти автозапчастини на складі, узгодивши дату повернення товару. Але відповідь від позивача не надійшла.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі №910/19777/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 306 902,30 грн. основного боргу, 30 690,23 грн. пені, 31 146,34 грн. інфляційних втрат, 7 854,95 грн. 3% річних та 7 533,90 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі №910/19777/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- умови договору не містять жодних застережень щодо необхідності доведення неможливості реалізації поставленого товару;

- оскільки позивач не відреагував на листи відповідача про повернення нереалізованого товару, відповідач не знав куди саме він може повернути позивачу товар. До того ж, місцезнаходженням позивача є квартира, що свідчить про те, що позивач не може ані прийняти, ані зберігати поставлений відповідачу товар за адресою свого місцезнаходження;

- суд не надав відповідачу змоги подати докази неможливості реалізації поставленого позивачем товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.12.2014р.

11.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, наведених у скарзі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 16.12.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі №910/19777/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В судовому засіданні 16.12.2014р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 16.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.03.2013р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки автозапчастин №18/03-13 від 18.03.2013р. (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2, 1.3) постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, за заявками покупця передавати у власність покупця запчастини, комплектуючі та супутні матеріали до автомобілів (далі - товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором прийняти та оплатити такий товар. Товар поставляється покупцю партіями. Кількість, асортимент, вартість та інші характеристики кожної партії товару, що є предметом поставки за даним Договором, визначаються у заявках покупця, рахунках-фактурах, прибуткових/видаткових накладних. Товар поставляється покупцеві для подальшої його реалізації третім особам (том справи - 1, аркуші справи - 16-19).

Умови і порядок передачі товару визначений сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.п.3.1, 3.3, 3.4 якого постачальник зобов'язується поставляти товар партіями. Постачальник передає покупцеві, а покупець приймає товар впродовж 5 календарних днів з дати підписання видаткової накладної. Спосіб доставки товару - самовивезення. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової/прибуткової накладної.

Ціна товару з урахуванням ПДВ встановлюється в українських гривнях на підставі діючих затверджених тарифів постачальника, які визначаються у специфікації до цього Договору на кожну партію товару. Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем в безготівковій формі на умовах розстрочення платежу: протягом 3-х календарних місяців з моменту поставки партії товару 50% та 50% товару протягом 12-ти календарних місяців з моменту поставки партії товару (п.п.4.1, 4.2 Договору).

У разі порушення зобов'язань, вказаних в п.4.2 цього Договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі 0,1% від сум, що недоплатили, за кожен календарний день прострочення, але не більше 10% від суми боргу (п.5.2 Договору).

В п.7.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами. Строк договору 1 рік.

Згідно зі Специфікаціями №1 та №2, які є додатками до Договору (том справи - 1, аркуші справи - 20-24), сторони погодили ціну товару в розмірі 759 837,32 грн. з ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 759 837,32 грн. Відповідач частково повернув поставлений товар на суму 101 055,02 грн. та оплатив товар на суму 351 880,00 грн. В повному обсязі за отриманий від позивача товар відповідач не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 306 902,30 грн.

Позивач звертався до відповідача з листами-вимогами №04/06-юр від 04.06.2014р. та №09/09-юр від 10.09.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 71-77) в яких вимагав оплатити заборгованість за Договором.

Однак звернення позивача були залишені відповідачем без реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 7 854,95 грн., інфляційні втрати у сумі 31 146,34 грн. та пеню в розмірі 30 690,23 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товару на загальну суму 759 837,32 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та довіреності на отримання товару (том справи - 1, аркуші справи - 25-27, 31, 34, 36, 38).

Позивач виставив відповідачу до сплати рахунки (том справи - 1, аркуші справи - 28-30, 35, 37).

Судом було встановлено, що товар, поставлений позивачем за накладною №37 від 03.04.2013р., було частково повернуто відповідачем на суму 101 055,02 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи надано відповідні накладні (том справи - 1, аркуші справи - 32-33).

Відповідач частково розрахувався з позивачем, оплативши йому 351 880,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 39-69). Вартість неоплаченого відповідачем товару склала 306 902,30 грн.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження проведення повного та своєчасного розрахунку з позивачем в порядку і строки, погоджені сторонами в п.4.2 Договору.

Звернення позивача з вимогами про сплату заборгованості (листи-вимоги №04/06-юр від 04.06.2014р., №09/09-юр від 10.09.2014р.) були залишені відповідачем без реагування.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, про те, що він повідомляв позивача про повернення нереалізованого протягом шести місяців товару на суму 301 904,84 грн., просив прийняти автозапчастини на складі та узгодити дату повернення товару (повідомлення №440 від 21.08.2014р., №475 від 25.09.2014р. - том справи - 1, аркуші справи - 102, 107), не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки за умовами укладеного між сторонами Договору (п.4.3) у випадку неможливості покупцем реалізувати товар протягом шести місяців з дати його вигрузки та/або оплатити його повну вартість, покупець залишає за собою право повернути товар на адресу продавця, але не більше ніж 50% від загальної суми договору згідно специфікації.

Натомість відповідач не надав доказів, які б свідчили про неможливість реалізувати придбаний у позивача товар. Претензій (зауважень) щодо якості поставленого товару від відповідача не надходило.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що умови укладеного між сторонами Договору не містять застережень про необхідність доведення неможливості реалізації поставленого товару. Однак Договір також не містить безумовного обов'язку продавця прийняти назад нереалізований відповідачем товар.

Окрім того, згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто, відповідач повинен підтвердити свої заперечення проти позову належними та допустимими доказами.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд не надав йому змоги подати докази неможливості реалізації поставленого позивачем товару, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був завчасно повідомлений про дату і час судового розгляду, подав відзив на позов, до якого додав докази, які він визнав необхідними подати суду на підтвердження власної позиції по суті спору.

Надані відповідачем до апеляційної скарги листи вих.№300 від 10.10.2013р. та вих.№120 від 15.05.2014р. на підтвердження неможливості реалізувати отриманий від позивача товар, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не містять інформації щодо їх адресатів та доказів надіслання (вручення) цих листів.

Лист вих.№300 від 10.10.2013р. та інвентаризаційний опис від 19.08.2014р. були складені більш ніж через 6 місяців після отримання товару від позивача.

Окрім того, в порушення вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не наведено обґрунтування щодо неможливості подання цих доказів місцевому господарському суду.

Відносно посилання в апеляційній скарзі на те, що справа була розглянута Господарським судом міста Києва в першому ж судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить положень, які б встановлювали певну кількість судових засідань, необхідних для прийняття рішення по суті спору.

Також необхідно зазначити, що у разі, якщо відповідач вважав за необхідне надати суду додаткові пояснення, докази, тощо, він міг скористатися своїм процесуальним правом на звернення до суду з клопотанням, зокрема, про відкладення розгляду справи на іншу дату (оголошення перерви в судовому засіданні). Натомість матеріали справи (протокол судового засідання від 22.10.2014р.) не містять жодних відомостей про подання (заявлення) відповідачем будь-яких заяв або клопотань. У зв'язку з наведеним, місцевий господарський суд розглянув дану справу за правилами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, тобто за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 306 902,30 грн. основного боргу.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.5.2 Договору передбачено, що у разі порушення зобов'язань, вказаних в п.4.2 цього Договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі 0,1% від сум, що недоплатили, за кожен календарний день прострочення, але не більше 10% від суми боргу.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунками колегії суддів, які збігаються з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню 30 690,23 грн. пені, 31 146,34 грн. інфляційних втрат та 7 854,95 грн. 3% річних, тобто вказані вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі №910/19777/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УЗДЕУ-УКРАЇНА" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі №910/19777/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/19777/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков