Постанова

від 11.12.2014 по справі 821/4145/14

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/4145/14 10 год. 21 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Кальченко - Буланової М.С.,

за участю представників:

позивача - Сонька В.П.,

відповідача - Малини С.В., Стрельченка М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Іванівської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Державної фінансової інспекції в Херсонській області про часткове визнання протиправними та скасування вимоги,

встановив:

Іванівська районна державна лікарня ветеринарної медицини (далі - позивач, Іванівська РДЛВМ) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Херсонській області (далі - відповідач, ДФІ в Херсонській області), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог згідно заяви від 11.12.2014 року, просить визнати протиправним та скасувати пункти 3, 4 вимоги від 11.07.2014 року за №43-29/1736 "Про усунення порушень, встановлених в ході ревізії Іванівської районної лікарні державної ветеринарної медицини".

В обґрунтування вказаних вимог позивач вказав, що оскаржувані пункти вимоги ДФІ в Херсонській області щодо усунення порушень не відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам. Зокрема, вимога відповідача щодо приведення у відповідність штатні розписи та кошторисні призначення по загальному та спеціальному фондах в частині покриття за рахунок загального фонду видатків, які повинні здійснюватись за рахунок спеціального фонду, не ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки ст. 13 Бюджетного кодексу України, п. 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 року не передбачаються віднесення заробітної плати лаборанта до витрат спеціального фонду кошторису ветеринарної лікарні, замість витрат загального фонду кошторису, внаслідок наданням таким лаборантом платних послуг. Позивач також вказує, що вимога ДФІ в Херсонській області щодо відображення дебіторської заборгованості у сумі 1281,41 грн., внаслідок безпідставного надання юридичним та фізичним особам безоплатних послуг щодо проведення заходів дезінфекції, в тому числі з метою запобігання хвороб, є неправомірною, оскільки при наданні вказаних послуг Іванівська РДЛВМ керувалась Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення протиепізоотичних заходів, та переліку послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за здійснення обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів та розмірів їх оплати, затвердженим постановою КМ України від 23.04.2008 року № 413, яке було прийнято значно пізніше, ніж Постанова КМ України від 18.08.1992 р. № 478, якою керувалась ДФІ в Херсонській області.

В судовому засіданні представник позивача підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких зазначив, що оскаржувані пункти вимоги ДФІ в Херсонській області від 11.07.2014 року за №43-29/1736 про усунення порушень є правомірними, оскільки підставою їх виникнення є порушення Іванівською РДЛВМ п. 4, 5, абз. 1 додатку №4 Постанови КМ України від 18.08.1992 року №478 "Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів" та ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України, п. 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 р., викладені в акті ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності в Іванівській РДЛВМ за період з 01.01.2011 р. по 01.12.2011 р.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року №2939-XII (далі - Закон України №2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Пунктами п. 7, 15 ст. 10 Закону України " Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (п. 15).

Судом встановлено, що відповідно до п. 2.12 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на 1 квартал 2014 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Іванівської районної державної лікарні ветеринарної медицини за період з 01.01.2011 року по 01.04.2014 року, за результатами якої складено акт ревізії від 11.07.2014 року №43-29 (далі - акт ревізії ) та направлено вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень від 11.07.2014 року № 43-29.

Лист-вимогу ДФІ в Херсонській області № 43-29 від 11.07.2014 року "Про усунення порушень встановлених в ході ревізії Іванівської районної лікарні державної ветеринарної медицини", позивач оскаржує частково, а саме -

- пункт 3, яким зобов'язано Іванівську РДЛВМ привести у відповідність штатні розписи та кошторисні призначення по загальному та спеціальному фондах в частині покриття за рахунок загального фонду видатків, які повинні здійснюватись за рахунок спеціального фонду, зменшити бюджетні асигнування на суму 59053,72 грн.

- пункт 4, яким зобов'язано Іванівську РДЛВМ відобразити дебіторську заборгованість з юридичними та фізичними особами щодо яких здійснено безпідставні витрати. Провести претензійно позовну роботу з контрагентами щодо відшкодування коштів в сумі 1281,41 гри, шляхом повернення коштів на рахунок Іванівської районної державної лікарні ветеринарної медицини. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх юридичних та фізичних осіб на суму 1281,41 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

Перевіряючи обґрунтованість оскаржуваних пунктів вказаної вимоги ДФІ в Херсонській області на предмет їх узгодженості з нормами діючого законодавства, суд вказує на наступне.

Щодо правомірності п. 3 вимоги від 11.07.2014 р. №43-29/1736, то суд встановив наступне.

Як вбачається з акту ревізії (стор. 6), то суцільною ревізією фактичного виконання кошторису в частині встановлення фактів покриття витрат спеціального фонду за рахунок загального фонду встановлено, що за період з 01.01.2011 року по 01.04.2014 року в порушення ч. 4 ст.13 Бюджетного Кодексу України, п.23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228, Іванівською РДЛВМ проведено використання коштів загального фонду кошторису на виплату заробітної плати лаборанта ветеринарної медицини на загальну суму 43 326,28 грн., яка згідно штатного розпису утримувалася за рахунок загального фонду кошторису, проте виконувала роботу по проведенню лабораторних досліджень, приготування реактивів, робочих розчинів, за яку грошові кошти від замовників надходили до спеціального фонду кошторису, та відповідно здійснено нарахування єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування на загальну суму 15727,44 грн., в той час коли вказані витрати повинні проводитись за рахунок коштів спеціального фонду кошторису. Крім того, встановлено, що внаслідок вказаного порушення Іванівською РДЛВМ завищено фактичні видатки по КПКВ 2802030 на загальну суму 59053,72 грн. у формі "Звіт про виконання загального фонду кошторису установ" (далі звіт ф. 2д) за КЕКВ 1111/2111 "Заробітна плата" в сумі 43326,28 грн. (в тому числі 2011р. - 13266,77 грн., 2012р. - 14271,63 грн., 2013р. - 12843,85 грн., І квартал 2014р. - 2944,03 грн.), за КЕКВ 1120 "Нарахування на заробітну плату/2120 "Нарахування на оплату праці" в сумі 15 727,44 грн. (в тому числі 2011р. - 4815,84 грн., 2012р. - 5180,60 грн., 2013р. - 4 662,32 грн., І квартал 2014р. - 1 068,68 грн.), чим порушено ч.1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 p. № 996-XIV, п.1.2 "Порядку складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів", затвердженого спільним наказом МФУ та ДКУ від 05.01.2011р. № 2 та п.1.2 "Порядку складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів", затвердженого наказом МФУ від 24.01.2012 №44, що призвело до втрат фінансових ресурсів на загальну суму 59053,72 грн.

Отже, на підставі вказаних обставин, відповідач дійшов висновку про порушення Іванівською РДЛВМ порядку віднесення витрат по загальному та спеціальному фонду кошторису видатків в частині виплати заробітної плати лаборанту, який надає платні послуги щодо проведення лабораторних досліджень, приготування реактивів, робочих розчинів, за які грошові кошти надходять до спеціального фонду кошторису ветеринарної лікарні. При цьому, як наслідок усунення даного порушення зобов'язує Іванівську РДЛВМ провести видатки в загальній сумі 59053,72 гривень за рахунок спеціального фонду кошторису, а також зменшити бюджетні асигнування на суму 59053,72 грн.

Суд не погоджується з вказаними висновками ДФІ в Херсонській області, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду з 01.01.2011 р. по 01.04.2014 р. Іванівською РДЛВМ проведено використання коштів загального фонду кошторису на виплату заробітної плати Лаборанта ветеринарної медицини ІІ кат. Лабораторії ветеринарно - санітарної експертизи на ринку ОСОБА_4, яка виконувала роботу по проведенню лабораторних досліджень, приготування реактивів, робочих розчинів за замовленням, проте грошові кошти за вказані послуги надходити до спеціального фонду кошторису.

Згідно зі статтею 99 Закону України "Про ветеринарну медицину" оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 цього Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експортно-імпортних операціях та транспортуванні територією України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

Оплата послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за виконання обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів згідно з переліком та у розмірах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

Згідно із статтею 13 Бюджетного Кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ використовуються на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ; утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ; ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти; господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв; організацію основної діяльності бюджетних установ; виконання відповідних цільових заходів.

Частиною 4 статті 13 Бюджетного Кодексу України визначено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються підгрупи, зокрема:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу), зокрема на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).

Виходячи з наведених положень Бюджетного кодексу України до власних надходжень бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду бюджету, належить плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством.

Пунктом 2 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року №659, визначено, що власними надходженнями бюджетних установ, в тому числі, є плата за послуги, що надаються бюджетними установами (підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ). Надходження цієї підгрупи формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затвердженими Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі.

Таким чином, плата, отримана позивачем від надання платних ветеринарних послуг з лікування, клінічного огляду, консультацій та інших послуг, є власними надходженнями позивача (підгрупа 1 першої групи).

Відповідно до підпункту "а" пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року №659 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямками: підгрупа 1 першої групи - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг.

Згідно з п. 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, видатки бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін. Видатки спеціального фонду кошторису здійснюються у послідовності, передбаченій пунктом 23 цього Порядку для їх планування.

Пунктом 23 вказаного Порядку визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Судом встановлено, що всі кошти, що надійшли від надання платних послуг по проведенню лабораторних досліджень, приготування реактивів, робочих розчинів включені позивачем до спеціального фонду, що не запечується відповідачем.

Проте, відповідачем зроблено висновок що кошти, отримані позивачем від надання платних послуг за період з 01.01.2011 р. по 01.04.2014 р., правильно поступили на рахунок спеціального фонду, однак з цього рахунку вони, на думку відповідача, не спрямовувались на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням цих послуг, а саме не спрямовувалися в порядку черговості: на виплату заробітної плати штатному працівнику, зокрема лаборанту ОСОБА_4, яка безпосередньо надавала такі послуги. Вказане, на думку відповідача, призвело до покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду на загальну суму 59053,72 грн., що включає заробітну плату лаборанта ОСОБА_4, та відповідно нарахування єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування на загальну суму 15727,44 грн. У зв'язку з чим пункт 3 вимоги вимагалося прийняти до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань в сумі 59053,72 грн.

При цьому, суд вказує, що на стор. 4 акту ревізії відображено, що відповідно до "Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 (далі - Порядок №228) за ревізійний період установі доведено лімітні довідки, на підставі яких складено кошториси, плани асигнувань і штатні розписи. Кошториси доходів та видатків на 2011- 2014 роки по ветеринарній лікарні складені в розрізі кодів функціональної класифікації видатків бюджету (далі - КФКВ), що відповідає вимогам Порядку № 228 та на момент проведення ревізії є в наявності. Плани асигнувань, лімітні довідки, штатні розписи є в наявності. Ревізією порядку розгляду та затвердження кошторисів за 2011 - 2014 роки порушень не встановлено. Ревізією відповідності сум затверджених в кошторисах бюджетних асигнувань.

Таким чином, актом ревізії підтверджено як дотримання з боку Іванівської РДЛВМ порядку затвердження вищевказаних кошторисів доходів і видатків, так і відсутність порушень щодо напрямків витрачання та наявності невикористаних бюджетних асигнувань, відповідно до затверджених кошторисів витрат бюджетних асигнувань та штатних розписів, у т.ч. щодо включення до загального фонду кошторису Іванівської РДЛВМ витрат по заробітній платі лаборанта ринку ДЛВСЕ.

Судом встановлено, що витрати на виплачену заробітну плату лаборанту ОСОБА_4 та іншим штатним працівникам в повній мірі були віднесені за рахунок коштів як загального фонду, так і спеціального фонду, що підтверджується штатними розписами, звітами про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2д, 2м) за 2011-2013 рр.

Крім того, суд вказує, що видатки, які пов'язані з виконанням основних функцій працівників, а саме заробітна плата, нарахування на заробітну плату, комунальні послуги в період з 01.01.2011 р. по 01.04.2014 р., позивачем в повному обсязі були забезпечені видатками загального фонду, що підтверджується звітами про надходження та виконання коштів загального фонду форми № 2м за 2011 - 2013 роки, де сума фактичних видатків на заробітну плату та комунальні послуги повністю забезпечена бюджетними призначеннями загального фонду, що відповідало вимогам законодавства.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримані вимоги законодавства щодо використання загального та спеціального фондів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу як зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: "24) нецільове використання бюджетних коштів; 29) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України; 38) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України."

Відповідно до пп. 2 та 3 Порядку зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року №255, підставою для зменшення бюджетних асигнувань є, зокрема, акт ревізії, в якому зафіксовано факт вчинення розпорядником бюджетних коштів у поточному чи минулих роках одного з порушень бюджетного законодавства. Такий акт складається органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

Рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику коштів державного бюджету приймає Міністр фінансів, головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - керівник місцевого фінансового органу, розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - головний розпорядник коштів відповідного бюджету.

Питання зменшення бюджетних асигнувань, про яке йдеться в оскарженому п. 3 вимоги, стосується бюджетного періоду, яким є рік.

Отже, вирішення цього питання щодо Іванівської РДЛВМ належить до компетенції головного розпорядника бюджетних коштів, а не до органу державної фінансової інспекції, який в цій частині має повноваження лише скласти акт ревізії.

При цьому, наявність порушень бюджетного законодавства, передбачених пп. 24, 29 та 38 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, які могли б бути підставою для застосування передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 117 вказаного Кодексу такого заходу впливу як зменшення бюджетних асигнувань, ні актом ревізії суб'єкта владних повноважень, ні судом не встановлено.

Таким чином, суд зазначає, що вимога ДФІ, викладена у п. 3 листа від 11.07.2014 року №43-29/1736 про усунення вищевказаних порушень, не узгоджується з нормами чинного законодавства, а тому, суд приходить до висновку про її скасування.

Щодо правомірності п. 4 вимоги від 11.07.2014 р. №43-29/1736, то суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з лютого по листопад 2011 р. позивачем були складені акти на дератизацію та дезінфекцію, якими списано матеріальні цінності (дезінфікуючі засоби) у зв'язку з проведенням заходів дезінфекції як вимушеної так і профілактичної приміщень сільськогосподарських господарств та приватного сектору на загальну суму 1281,41 грн.

Так, згідно акту від 01.02.2011 року при проведенні вимушеної дезінфекції в с. Фрунзе, Іванівського району по випадку неблагополуччя - сказу котів на території, де загинули коти, було списано хлорного вапна у кількості 6 кг на суму 14,40 грн. Актом від 15.03.2011 року при проведення вимушеної дезінфекції на забійному майданчику ПП ОСОБА_5 смт. Іванівка, Іванівського району було списано соду каустичну у кількості 5 кг на суму 17,17 грн. Актом від 15.03.2011 року при проведенні вимушеної дезінфекції в на забійному майданчику ПСГП "Південне" с. Любимівка, Іванівського району, було списано соду каустичну у кількості 16 кг на суму 54,93 грн. Актом від 21.03.2011 року при проведені вимушеної дезінфекції в доїльному цеху СТОВ "Росія" с. Українське, Іванівського району списано соду каустичну у кількості 23 кг на суму 78,97 грн. Актом від 29.04.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції в доїльному цеху СТОВ "Росія" с. Українське, Іванівського району списано хлорного вапна у кількості 33 кг на суму 79,20 грн. Актом від 29.04.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції в доїльному цеху ПСГП "Південне" с. Любимівка, Іванівського району списано хлорного вапна у кількості 21 кг на суму 50,40 грн. Актом від 29.04.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції на забійному майданчику в смт. Іванівка, Іванівського району списано хлорного вапна у кількості 30 кг на суму 72,00 грн. Актом від 16.06.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції на забійному майданчику в смт. Іванівка, Іванівського району списано хлорного вапна у кількості 20 кг на суму 48,00 грн. Актом від 18.07.2011 року при проведені дезінфекції подвір'я в с. Фрунзе, Іванівського району, списано соду каустичну у кількості 6 кг на суму 20,60 грн. Актом від 21.09.2011 року при проведені дезінфекції туберкульозу в ПСПП "Південне" с. Любимівка, Іванівського району списано соду каустичну у кількості 14 кг на суму 48,07 грн. Актом від 26.09.2011 року при проведені дезінфекції корівника щодо туберкульозу в СТОВ "Росія" с. Українське, Іванівського району списано соду каустичну у кількості 25 кг на суму 132,50 грн. Актом від 12.10.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції щодо сказу в смт. Іванівка, Іванівського району списано хлорного вапна у кількості 6 кг на суму 14,40 грн. Актом від 25.11.2011 року при проведення профілактичної дезінфекції приміщення в СТОВ "Росія" с. Українське, Іванівського району списано соду каустичну у кількості 50 кг на суму 171,67 грн. Актом від 28.11.2011 року при проведені профілактичної дезінфекції корівника в ПСПП "Південне" с. Любимівка, Іванівського району, списано хлорного вапна у кількості 34 кг на суму 81,60 грн. Актом від 28.11.2011 року при проведені дезінфекції забійного майданчика, підсобного приміщення в ПСПП "Південне" с. Любимівка, Іванівського району списано соду каустичну у кількості 75 кг на суму 397,50 грн.

В ході ревізії (стор. 17 акту) встановлено, що в періоді з 01.01.2011 року по 01.12.2011 року, відповідно до актів на проведення дезінфекції, звітів про ветеринарні протиепізоотичні заходи дезінфікуючі засоби, Іванівською РДЛВМ внаслідок проведення безоплатних профілактичних ветеринарно-санітарних заходів на сільгосппідприємствах Іванівського району та в приватному секторі списано дезінфікуючих засобів на загальну суму 1281,41 грн., які були отримані в централізованому порядку та придбані за рахунок коштів державного бюджету, чим порушено п. 4, 5, абз. 1 додатку 4 Постанови КМУ від 18.08.1992 року №478 "Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторних, діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів", ст.99 Закону України "Про ветеринарну медицину" від 25.06.1992 року №2498-XII. Вказане порушення призвело до втрат фінансових ресурсів на загальну суму 1281,41 грн.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що при проведенні заходів щодо вимушеної дезінфекції та профілактики запобігання хворобам, відносно яких передбачено здійснення протиепізоотичних заходів за рахунок коштів державного бюджету, Іванівська РДЛВМ керувалась Постановою КМУ від 23.04.2008 року №413 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення протиепізоотичних заходів, та переліку послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за здійснення обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів та розмірів їх оплати", якою затверджено Перелік послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за здійснення обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів та розміри їх оплати.

Суд не погоджується з вказаною позицією позивача, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 98 Закону України "Про ветеринарну медицину" від 25.06.1992 року № 2498-ХІІ (далі - Закон України №2498-ХІІ) заходи щодо профілактики, локалізації, за необхідності - ліквідації хвороб тварин, лабораторно-діагностичні та регулярні радіологічні дослідження товарів, матеріально-технічне забезпечення спеціалізованим обладнанням і транспортом, створення необхідного резерву біологічних, лікувальних та дезінфекуючих препаратів і засобів, відшкодування витрат на транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, інші ветеринарно-санітарні заходи, визначені Кабінетом Міністрів України, та забезпечення виконання загальнодержавних довгострокових програм з питань ветеринарної медицини, у тому числі загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законом.

Частиною 1 ст. 99 Закону України № 2498-ХІІ передбачено, що оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 цього Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експортно-імпортних операціях та транспортуванні територією України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

Пунктами 4, 5 Постанови КМУ від 18.08.1992 року №478 "Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів" (далі - Постанова № 478) (редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що -

- фінансування інших заходів ветеринарної медицини, зокрема щодо запобігання і ліквідації хвороб тварин (крім зазначених у додатках №1 - 3 цієї постанови), лікування хворих тварин, лабораторні дослідження, ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринництва і сировини та всіх видів продукції на ринках здійснюються за рахунок власників тварин і тваринницької продукції за плату згідно з тарифами (додаток №4);

- витрати на планові профілактичні, технологічні та ветеринарно-санітарні заходи (прибирання, ремонт, дезінфекція приміщення, знищення мух, кліщів, мишовидних гризунів, боротьба з гнусом, протикліщові обробки місцевості, застосування антибіотиків, вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів тощо) провадяться за рахунок господарств або власників тварин. За медикаменти і перев'язувальний матеріал, що відпускаються державним господарствам, колгоспам, іншим кооперативним, фермерським господарствам і громадянам для лікування тварин в умовах господарства, справляється плата за діючими прейскурантами.

Додатком №4 до вказаної Постанови № 478 затверджено "Перелік заходів ветеринарної медицини щодо запобігання і ліквідації хвороб тварин (крім зазначених у додатках №1 - 3 до цієї постанови), лікування хворих тварин, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринництва і сировини та всіх видів продукції на ринках, які здійснюються за рахунок власників тварин і тваринницької продукції за плату згідно з тарифами", зокрема, в абзаці 1 Додатку вказано, що до таких заходів відносяться терапевтичні, хірургічні, акушерсько-гінекологічні, протиепізоотичні, санітарно-гігієнічні заходи, а також імунізація (крім захворювань, зазначених у додатку №2 до цієї постанови), дезінсекція, дезінфекція, дератизація, дегельмінтизація.

З огляду на вищевказані норми суд зазначає, що такий захід ветеринарної медицини, як дезінфекція, відноситься до заходів, які здійснюються за рахунок власників тварин і тваринницької продукції, а тому надання Іванівською РДЛВМ безкоштовної дезінфекції та списання дезінфікуючих засобів, придбаних за рахунок коштів державного бюджету, на суму 1281,41 грн., є неправомірними.

При цьому, суд зазначає, що представник позивача в своїх поясненнях помилково посилається на Постанову КМУ від 23.04.2008 року № 413 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення протиепізоотичних заходів, та переліку послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за здійснення обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів та розмірів їх оплати", оскільки даний Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Протиепізоотичні заходи та участь у Міжнародному епізоотичному бюро".

При цьому, представник позивача не надав суду жодних доказів щодо проведення спірних заходів в межах вказаної програми.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що надані позивачем докази не спростовують доводи відповідача щодо незаконного списання Іванівською РДЛВМ дезінфікуючих засобів на загальну суму 1281,41 грн., а тому викладена ДФІ в Херсонській області в оскаржуваному пункті 4 вимога є правомірною, що дає підстави суду для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідачем доведено, а позивачем не спростовано правомірність п. 4 вимоги, а також відповідачем не доведено правомірність п.3 вимоги, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім цього, відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні адміністративного позову було сплачено 182,70 грн. судового збору.

Оскільки позивачем було сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, тому суму 109,62 грн. належить повернути позивачу.

Крім цього, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, тому на користь позивача стягується судовий збір у сумі 36,54 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

постановив :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 3 вимоги від 11.07.2014 року за №43-29/1736.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути Іванівській районній державній лікарні ветеринарної медицини (ідентифікаційний код 21296045) з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у сумі 109,62 грн. (сто дев'ять гривень 62 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Іванівської районної державної лікарні ветеринарної медицини (ідентифікаційний код 21296045) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 36,54 грн. (тридцять шість гривень 54 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15 грудня 2014 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 9.3