Постанова

від 18.12.2014 по справі 820/18002/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 грудня 2014 р. № 820/18002/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єгупенко В.В.

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Куроп'ятник Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000441720 від 19.03.2013 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки, наведені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а отже й податкове повідомлення-рішення, яке було прийнято на підставі вказаного акту є незаконними, та такими, що винесені з явним порушенням норм діючого законодавства України а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрована виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.06.2011 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.81), перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість, (а.с.84),

Фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну невиїзну перевірку ФО-П ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) з питання взаємовідносин з ТОВ «Інтако» (код 36371642) у липні - серпні 2012 року за результатами якої складено акту від 01.03.2013 року №788/1720/НОМЕР_1 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення п. 5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216. ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог означених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 з ТОВ «Інтако» у липні-серпні 2012 року на суму 94813,59 грн., (у т.ч. ПДВ у розмірі 15802 грн.,). Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України. Дані податкового кредиту, відображені ФО-П ОСОБА_3 у деклараціях з податку на додану вартість за 3 квартал 2012 року - не є дійсними на суму ПДВ 15802 грн. Встановлено порушення ст. 198 п. 201.4 статті 201 Податкового кодексу України що призвело до завищення податкового кредиту у 3 кв., 2012 року на суму ПДВ 15802 грн. Згідно п.п. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями нараховується пеня у день настання строку погашення податкового зобов'язання нарахованого контролюючим органом у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та / або судового оскарження) (а.с.7-15).

На підставі вищевказаних висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.03.2013 року №0000441720, в якому як підставу його прийняття зазначено порушення ст. 185, ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України (а.с.16).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Інтако» (продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір №0705/12 від 07.05.2012 року відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність Покупцю і встановити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити наступне майно (надалі за текстом - Товар), асортимент, кількість, ціна за одиницю якого вказані у Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору (а.с. 31).

Сторонами до договору підписано та скріплено печатками специфікації в яких зазначено асортимент, кількість та ціна за одиницю (а.с.32-36).

Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними виписаними ТОВ «Інтако» на адресу ФОП ОСОБА_3 (а.с.37-42).

Слід відзначити, що факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне підтвердження забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфін України №88 від 24.05.1995р., до первинних документів відносять видаткові накладні.

Факт передачі товарно - матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними до договору які підписаними сторонами (а.с.42-46).

Виписками з банку наданими позивачем до суду, підтверджується перерахування коштів за отримання товарно - матеріальних цінностей (а.с.50-51).

Відповідно до умов п. 1.3 договору №0705/12 від 07.05.2012 року представником позивача надано до суду гарантійні талони на вироби корпусних меблів (а.с. 64-67).

Подальша реалізація придбаних товарно - матеріальних цінностей підтверджується наданими до матеріалів справи договором поставки №28 від 23.03.2012 року специфікаціями, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочини відповідають положенням чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом і правомірність включення до складу валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товарів та послуг відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин та включення сум ПДВ по отриманим податковим накладним до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

За наведених обставин судом встановлено, що спірні правовідносини були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов'язань платника податків за відповідний звітний період в цілому.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Також, судом було встановлено подальшу реалізацію отриманих від контрагентів товарів та послуг наступним покупцям, про що свідчать матеріали справи.

Податковий кредит по податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкової накладної отриманої від контрагента та враховуючи сплату коштів контрагентам за отримані товари/послуги.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Відповідно з п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг,на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Первинні документи, що були надані представником позивача до суду, повністю підтверджують виконання зобов'язань між сторонами за укладеними між ними правочином.

Здійснивши аналіз зазначених положень законодавчого акту, а також наведених фактів господарської операції між позивачем та ТОВ "Інтако ", суд дійшов висновку про наявність у позивача права на податковий кредит за операцією з вказаним контрагентом за договором.

Як вбачається з акту перевірки від 01.03.2013 року №788/1720/НОМЕР_1 (а.с.9,) від Західної МДПІ м. Харкова Харківській області надійшов акт від 25.10.2012 № 504/22-417/36371642 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтако» (податковий номер 36371642) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками та покупцями їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень, серпень 2012 року. В свою чергу Західна МДПІ м. Харкова Харківській області отримала акт Основ'янської МДПІ м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праксет - Харків» контрагента ТОВ «Інтако».

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що позивач законно та обґрунтовано до складу валових витрат включив витрати, пов'язані з виконанням правочинів.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд відмічає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, ДПІ, зробивши висновок у акті перевірки про завищення податкових зобов'язань, податкового кредиту, заниження ПДВ через відсутність фактів реального вчинення господарських операцій контрагента фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, могло керуватися лише припущеннями щодо нереальності здійснення господарської діяльності, адже ці припущення не підкріплені належними доказами.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.03.2013 року №0000441720 повинно бути скасованим, як таке, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000441720 від 19.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 244, 00 грн., (двісті сорок чотири грн.,).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 19 грудня 2014 року.

Суддя Єгупенко В.В.