Ухвала

від 28.01.2015 по справі 820/18002/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 р.Справа № 820/18002/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014р. по справі № 820/18002/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 р. позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №0000441720 від 19.03.2013 р.

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області (далі ДПІ в Московському районі м. Харкова, відповідач), не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 р. та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального, процесуального права, а саме ст.ст.44, 185, 188,198 ПК України, ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", неврахування доводів податкового органу про надання позивачем всіх документів на перевірку, що привело до невірного вирішення справи.

Справа розглянута судом в письмовому провадженні відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, платником ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвами (а.с.81, 84).

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питання взаємовідносин з ТОВ "Інтако" у липні - серпні 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 01.03.2013 р. №788/1720/НОМЕР_1.

За висновками акту перевірки, позивачем порушено п. 5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216. ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог означених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_1 з ТОВ "Інтако" у липні-серпні 2012 року на суму 94813,59 грн., (у т.ч. ПДВ у розмірі 15 802,00 грн.,).

19.03.2013 р. ДПІ в Московському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення №0000441720, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 15 802,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 7 901,00 грн. (а.с.16).

Підставою збільшення грошового зобов'язань та нарахування санкцій слугували висновки податкового органу про формування позивачем податкового кредиту відповідного періоду по відносинам з ТОВ «Інтако», що не мали реального характеру.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань, оскільки платником підтверджено правомірність податкового кредиту а також реальність господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Інтако" (продавець) укладено Договір поставки №0705/12 від 07.05.2012 р., за умовами якого позивач придбала товар, а саме, стіл лабораторний, полиця, шафа гардероб, пенал кутовий, тумба, ліжко, жалюзі, кронштейн тощо (а.с. 31).

В підтвердження виконання умов договору позивачем як до податкової перевірки, так і до суду надано договір, специфікації, податкові, видаткові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, декларації з податку на додану вартість з додатками та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за перевіряемий період, що вбачається з акту перевірки. (а.с. 31-46).

Придбаний товар позивачем оплачено у безготівковий спосіб, що підтверджується звітами про дебетові та касові операції, банківською випискою по рахунку.

Позивачем використано придбані ТМЦ в господарський діяльності, а саме, реалізовано на користь ВАТ «Турбоатом», що підтверджується договором поставки № 28 від 23.03.2012 р., видатковими накладними, специфікаціями та банківськими виписками (а.с. 101-120).

ПДВ, сплачений позивачем на користь ТОВ "Інтако" в ціні придбаного товару, віднесено ним на податковий кредит, та враховано при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідного періоду, податкові накладні відображені позивачем по реєстрах виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 55-63).

Згідно п. а) ч. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Статтею 188 ПК України передбачено порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2, ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконання умов зазначеного вище договору підтверджують видаткові накладні, податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою і, у свою чергу, підтверджують правомірність декларування позивачем податкового кредиту з податку на вартість.

Відповідачем не надано доказів фізичної відсутності товару у натурі, а так само їх використання не за призначенням, зокрема, невикористання ТМЦ у подальшій господарській діяльності, відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у позивача.

На час вчинення господарських операцій позивач та його контрагент були платниками податку на податку на додану вартість.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем під час проведення податкової перевірки доказів якості товару та його переміщення, колегія суддів вважає такими, що не свідчать про відсутності реального характеру операцій поставки.

Позивачем надано до суду копії гарантійних талонів на вироби корпусних меблів , що були поставлені ТОВ "Інтако" за договором №0705/12 від 07.05.2012 р. (а. с. 64-67).

Відповідачем не надано доказів, що відповідні документи витребовувались у позивача під час перевірки, тому твердження апеляційної скарги, що такі документи були відсутні у позивача є припущенням.

Доводи апеляційної скарги, що видаткова накладна позивача складена в не належній формі, оскільки не містить місця її складення, колегія суддів вважає таким, що не свідчить про безтоварність поставок.

Так, ні в акті перевірки, ні в апеляційній скарзі не зазначено конкретної видаткової накладної (накладних), що на думку відповідача складена в неналежні формі.

Натомість, надані позивачем видаткові накладні дають змогу ідентифікувати товар, його кількість, сторони поставки, тому такі накладні є належними доказами по справі.

Податковий кредит не може бути поставлений під сумнів у зв'язку із наявністю формальних помилок або недоліків видаткових накладних, оскільки позивачем підтверджено факт отримання, оплати і подальшого використання ТМЦ належними документами.

Колегія суддів також зазначає, що відсутність у позивача документів транспортування не свідчить про безтоварність операцій, тому як згідно п. 2.2 Договору №0705/12 від 07.05.2012 р. витрати на транспортування та товару покладено на постачальника.

Товарно-транспортні накладні є обов'язковими для підтвердження операцій по правочинам, за якими надаються послуги перевезення (транспортування), тоді як у випадку позивача предметом купівлі-продажу є товар.

Відсутність ТТН у позивача не свідчить про відсутність поставки товару.

Щодо посилання апелянта на відсутність актів приймання передачі товару від постачальника до покупця колегія суддів зазначає, що згідно п. 2.3 Договору №0705/12 від 07.05.2012 р. приймання передача товару за кількістю та якістю здійснюється на підставі накладних.

Позивачем надано копії видаткових накладних, по яким сторонами здійснено приймання-передачу товару, такі накладні досліджені судом.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність реального характеру операцій позивача є необґрунтованими.

Судовим розглядом встановлено, що позивач здійснив реальні операції, а саме, отримав, оплатив меблі, а у наступному їх використав в господарській діяльності. Фактичну сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару постачальнику підтверджено належними доказами.

Отже, позивачем доведено правомірність заявленого податкового кредиту .

Колегія суддів зазначає, що сумлінний платник податків та зборів не несе відповідальності за порушення правил звітування по публічним коштам з боку його безпосередніх контрагентів, а так само по ланцюгу постачання.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.09.2008 р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10, від 29.10.2010 р. у справі № 21-14а10.

Доводи апеляційної скарги щодо не дотримання позивачем п.5 ст.203,215, ч.1 ст.216 ,228 ЦК України в момент вчинення правочинів, колегія суддів вважає необгрнутованими.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст. 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою обставин справи про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту, та висновками про скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014р. по справі № 820/18002/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Курило Л.В. Присяжнюк О.В.