ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ 18 грудня 2014 року № 826/11075/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-КОМП» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №000932260 від 12.03.2013року; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №000922260 від 12.03.2013р. Позивач мотивує позовні вимоги тим, що перевірка позивача проведена безпідставно, а отже сама перевірка та її результати є незаконними. Окрім того, позивач посилається на відсутність встановленої законом відповідальності позивача за невиконання його контрагентами обов'язків перед державою щодо сплати податків та подання податкової звітності. Разом з тим, позивач вважає, що відповідачем незаконно використано акт від 16.10.12р. №706/3-22-80 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форс», оскільки він є недопустимим доказом порушень позивача, а висновки податкового органу щодо відсутності господарської мети укладення договорів між позивачем та контрагентами є безпідставними. Представник позивача, в судовому засіданні, позов підтримав в повному обсязі. Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, в судове засідання, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до заперечень на адміністративний позов, наявних в матеріалах справи, відповідач посилається на те, що позивачем здійснювались операції без мети реального настання правових наслідків, виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування податкового кредиту, для несплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне. ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві на підставі наказу від 07.02.13р. №319, відповідно до пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу, проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-КОМП» код ЄДРПОУ 38013414 з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «ФОРС» код ЄДРПОУ 30312466 за період з 01.07.12р. по 31.08.12р. та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ФОРС» код ЄДРПОУ 30312466 за період з 01.07.12р. по 31.08.12р., за результатами якого складено акт від 21.02.13р. №690/22-621-38013414. В ході проведення перевірки встановлені наступні порушення ТОВ «ТЕХ-КОМП»: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 567305грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу, в результаті чого підлягає донарахуванню податок на додану вартість за липень 2012 року в сумі 164657грн. На підставі акту перевірки від 21.02.13р. №690/22-621-38013414, ДПІ Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №000922260 від 12.03.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ТЕХ-КОМП» з податку на прибуток на загальну суму 850958,00грн., за основним платежем – 567305грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 283653грн. та податкове повідомлення-рішення №000932260 від 12.03.2013р., за платежем податок на додану вартість на загальну суму – 246986,00грн., з яких за основним платежем – 164657грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 82329грн. Судом встановлено, ТО«ТЕХ-КОМП» мало господарські відносини з ТОВ «ФОРС» на підставі: договору поставки від №14-05/12 від 14.05.2012р., відповідно до якого постачальник (ТОВ «ФОРС») зобов'язується поставити та передати у власність устаткування, а покупець (ТО«ТЕХ-КОМП») зобов'язується прийняти та оплатити товар, визначений відповідною Специфікацією; договору про надання послуг від 25.05.12р. №230512; договору про надання інформаційних (консультаційних послуг) від 15.06.12р. №150612. ТО«ТЕХ-КОМП» за період травень-червень 2012 року задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 858308грн. При проведенні перевірки, ДПІ Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.05.12р. по 30.06.12р. в сумі 623769грн. Податковий кредит сформований ТО«ТЕХ-КОМП» за рахунок ТОВ «ФОРС» у червні на загальну суму 623769грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем використано акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 16.10.12р. №706/3-22-80/30312466 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ФОРС» код ЄДРПОУ 30312466 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків відомостей за період з 01.08.11р. по 31.08.12р., у відповідності до якого встановлено, що у ТОВ «ФОРС» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе обов'язків. Постачальники, від яких ТОВ «ФОРС» декларує податковий кредит, не декларують податкові зобов'язання по взаємовідносинах із зазначеними СГД, мають стани відмінні від нуля та не мають достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Відповідно до висновку від 16.10.12р. №1943/07-1/52 ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м.Києва щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ФОРС» код ЄДРПОУ 30312466 за період з 01.08.11р. -31.08.12р., ТОВ «ФОРС» має ознаки фіктивності, а саме: кількість працюючих – 1 особа, основні засоби відсутні місцезнаходження не встановлено, в ході відпрацювання було встановлено факти проведення розрахунків з підприємствами, що мають ознаки фіктивності, що свідчить про відсутність факту реального здійснення постачання товарів (робіт, послуг) та здійснення безтоварних операцій. Як встановлено податковим органом під час проведення перевірки, відповідно до інформаційних баз даних АРМ "АІС ОР", АРМ "Податки", стан ТОВ "Форс"( код ЄДРПОУ 30312466) - "визнано банкрутом". В ході проведення перевірки встановлено, що за період з 01.05.12р. по 30.06.12р. ТО«ТЕХ-КОМП» задекларовано податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 0,00 грн. перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет за перевіряє мий період встановлено його заниження на загальну суму 459112грн., та встановлено зменшення р.19 – 164657грн. Відповідно до податкової звітності підприємство задекларувало взаємовідносини з ТОВ «ФОРС» на загальну суму 2441953грн. За 1 півріччя 2012 року ТО«ТЕХ-КОМП» задекларувало податок на прибуток в сумі 173630грн. перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період 1 півріччя 2012 року встановлено його заниження в сумі 512810грн. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реального здійснення господарської діяльності позивачем надано копії договорів, копії специфікацій, актів звіряння, податкових та видаткових накладних, актів надання послуг, рахунків на оплату. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного. Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України). За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями). Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи взаємовідносини позивача по взаєморозрахункам з контрагентом здійснювались поза межами правового поля. Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду. Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку. Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій ТОВ «Форс» отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне. Як слідує з акту перевірки, реальність здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Форс» не підтверджено. Згідно інформації, що зазначена в актах, яка не спростована позивачем на підставі належних та допустимих доказів, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагента позивача відсутні, кількість працюючих - 1 особа. При цьому, місцезнаходження ТОВ "Форс" не встановлено. Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про неможливість TOB "Форс" здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку. Також, суд, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази ( договори, податкові та видаткові накладні) дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з ТОВ «Форс» оформлялись лише документально. Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з ТОВ «Форс» суд приходить до висновку про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, що свідчить про правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень. За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 01 січня 2014 року установлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1218,00 грн. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-КОМП» - відмовити повністю. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ-КОМП» (код ЄДРПОУ 38013414) решту судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, рахунок отримувача 31218206784007, код класифікації доходів бюджету 22030001. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя Є.В. Аблов
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2014 |
Оприлюднено | 24.12.2014 |
Номер документу | 41978509 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Аблов Є.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні