Постанова

від 15.12.2014 по справі 802/3941/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   м. Вінниця 15 грудня 2014 р.                                                                    Справа № 802/3941/14-а Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П. А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області  до   приватного підприємства "Вінниця - Трак" про накладення арешту на кошти та інші цінності ВСТАНОВИВ: До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася із позовом Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області до підприємства "Вінниця - Трак" про накладення арешту на кошти та інші цінності. Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача, на момент звернення до суду, податкового боргу в загальній сумі 22706,00 грн. та відсутністю майна у відповідача. Заборгованість відповідачем не погашена, тому на підставі пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, позивач просить накласти арешт на кошти та інші цінності приватного підприємства "Вінниця - Трак", що знаходяться на розрахункових рахунках в установах банку. Ухвалою суду від 15.12.2014 року задоволено клопотання представника позивача та допущено заміну неналежного позивача - Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області належним - Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницькій області Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Представник відповідача до суду не з'явився, про дату та час судового розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повістки за адресою державної реєстрації. Однак, на адресу суду повернувся конверт  із зазначенням причин не вручення: "за закінченням терміну зберігання". Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо   відомості,   які  підлягають  внесенню  до  Єдиного державного реєстру,  були внесені  до  нього,  то  такі  відомості вважаються  достовірними  і  можуть  бути  використані  в  спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Положеннями частини 11 статті 35 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Отже, суд вважає, що ним вжито достатніх заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 ПК України. Поняття податкового боргу, відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, включає в себе грошове зобов'язання, яке самостійно узгоджене платником податків, або узгоджене в порядку оскарження, але не сплачене у встановлений ПК України строк. Враховуючи наведене, судом встановлено, що у відповідача наявний податковий борг в сумі 22706,00 грн. Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті. Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені п.п. 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі. Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках. Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачем з метою встановлення наявності активів у відповідача направленні запити до державних органів реєстрації, в результаті чого отримано довідки, а саме: Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області №1002/3630/14 від 24.09.2014р. про відсутність сількогосподарської техніки; Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №8-2-0.21-8369/14 від 25.09.2014 року про відсутність зареєстрованих за відповідачем земельних ділянок; Вінницького ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області №26209/10 від 30.09.2014р. про відсутність транспортних засобів; Реєстру прав власності на нерухоме майно №27839812 про відсутність майна зареєстрованого за боржником. Враховуючи наведене, суд зазначає, що у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу в сумі 22706,00 грн. Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція). Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції). Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів. Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків. Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції). Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку. Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції. До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта. Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта. З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням. Відтак, вимога щодо накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку та належать платнику податків, який має несплачений податковий борг в сумі 22706,00 грн. є правомірною та обґрунтованою. Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів сплати податкового боргу в сумі 22706,00 грн. відповідачем не надано. Водночас, позивачем надано докази відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення податкового боргу. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову та накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків приватного підприємства "Вінниця - Трак". Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, судові витрати здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.   Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: адміністративний позов задовольнити. Накласти арешт на кошти та інші цінності платника податків приватного підприємства "Вінниця - Трак" (код ЄДРПОУ 38830853), що знаходяться у банківських установах, на суму податкового боргу у розмірі 22706, 00 грн. Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Суддя             Комар Павло Анатолійович