Рішення

від 25.11.2014 по справі 914/1840/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2014 р. Справа № 914/1840/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали

за позовом: Приватного підприємства "Т-Проект", м. Львів;

до відповідача 1: Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів, м. Львів;

до відповідача 2: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", м. Київ;

до відповідача 3: Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртансгаз", м. Львів.

про: стягнення 55 055 грн. 13 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з`явився;

відповідача 3: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 27.05.2014 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Т-Проект" до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів про стягнення 55 055 грн. 13 коп. Розгляд справи призначено на 17.06.2014 року.

У судовому засіданні 17.06.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив. Розгляд справи відкладено на 01.07.2014 року.

У судовому засіданні 01.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про витребування доказів. Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив. Судом задоволено клопотання про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 22.07.2014 року.

У судовому засіданні 22.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав. Розгляд справи відкладено на 29.07.2014 року.

У судовому засіданні 29.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав. Вимоги ухвали суду реєстраційною службою Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області не виконані. Сцдом залучено до участі у справі іншого відповідача та відкладено розгляд справи на 02.09.2014 року.

У судове засідання 02.09.2014 року з'явився представник відповідача 2. Позивач та відповідач 1 явки представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили. Розгляд справи відкалдено на 23.09.2014 року.

У судове засідання 23.09.2014 року позивач та відповідачі явки представників не забезпечили. Педставник позивача подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без його участі. Від представника відповідача 2 надійшла заява про припинення провадження у справі. Судом відкладено розгляд справи на 29.09.2014 року.

У судове засідання 29.09.2014 року позивач та відповідачі явки представників не забезпечили. Вимоги попередніх ухвал суду сторонами не виконано. Судом з власної ініціативи залучено до участі у справі іншого відповідача та відкладено розгляд справи на 28.10.2014 року.

У судове засідання 28.10.2014 року відповідачі явки представників не забезпечили. Представник позивача позовні вимоги підтримав. Вимоги ухвал суду сторонами не виконано. Судом відкладено розгляд справи на 11.11.2014 року.

У судовому засіданні 11.11.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідачі явки представників не забезпечили. Вимоги ухвали суду сторони не виконали. Розгляд справи відкладено на 25.11.2014 року.

У судове засідання 25.11.2014 року сторони явки представників не забезпечили.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представникам сторін, що брали участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їхніх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник сторони відмовився.

У судовому засіданні 25.11.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Приватне підприємство "Т-Проект" (надалі по тексту рішення - позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів (надалі по тексту рішення - відповідач 1) з вимогою про стягнення 55 055 грн. 13 коп. заборгованості за поставлений товар. У процесі розгляду справи судом залучено до участі у справі інших відповідачів, а саме Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі по тексту рішення - відповідач 2) та Філію "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртансгаз" (надалі по тексту рішення - відповідач 3).

Як зазначає позивач, у відповідності до видаткової накладної, він поставив, а відповідач 1 прийняв товар, однак, всупереч законодавству не оплатив його.

Відповідачі 1 та 3 повідомлені про час і місце розгляду справи належним чином, у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України, явки представників у судове засідання не забезпечили, відзиву на позовну заяву не подали, доказів здійснення оплати за видатковою накладною не представили.

Відповідач 2 подав заяву про припинення провадження у справі з підстав відсутності у відповідача 1 статусу юридичної особи чи її відокремленого підрозділу та місцезнаходження відповідача 2 у м. Києві, тобто відсутності територіальної підсудності даного спору Господарському суду Львівської області.

У процесі розгляду справи судом встановлено наступне. Відповідно до видаткової накладної № РН-0000099 від 13.05.2011 року Приватним підприємством «Т-Проект» Управлінню магістральних газопроводів «Львівстрансгаз» було відвантажено товар (стіл виробничий, крісло для розруба м'яса, стелаж виробничий, смітник, ванна миєчна кухонна зварна, полиця кухонна) на суму 47 979 грн. 92 коп.

Товар відвантажив Малахівський Б.Ю. (зі сторони позивача), а прийняв Крук Андрій Михайлович за довіреністю № 206 від 12.05.2011 року, виданою та підписаною керівником підприємства Саловським Б.Й. та головним бухгалтером Фостяк М.М.

У довіреності вказано, що підприємством-одержувачем, як і підприємством-платником, є Дочірня компанія «Укртрансаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Бібрсське ЛВУМГ вул. Глібовицька, 6.

Станом на 01.11.2011 року Бібрське ЛВУМГ (начальник Саловський Б.Й. та головний бухгалтер Фостяк М.М.) і Приватне підприємство «Т-Проект» (директор Б.Ю.Малахівський) підписали акт звіряння рахунків, згідно з яким заборгованість на користь Приватного підприємства «Т-Проект» становила 47 979 грн. 92 коп.

Враховуючи відсутність оплати, позивач у досудовому порядку звертався до відповідача 1 з вимогою від 15.04.2014 року про необхідність погашення заборгованості. Копія вимоги з доказами надіслання долучені до позовної заяви.

У матеріалах справи відсутні докази надання відповіді на претензію чи здійснення погашення заборгованості.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначив Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013, дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відтак, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представниками сторін, відносини між сторонами виникли в результаті поставки товару, зазначеного в накладній від 13.05.2011 року.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Крім цього, у п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. п. 1.6, 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом вище встановлено, що товар на суму 47 979 грн. 92 коп. був поставлений позивачем згідно з видатковою накладною, підписаною представниками обох сторін та оформленою належним чином. Відповідно, за поставлений товар позивач має право отримати належну плату. Як зазначалося вище, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, випливає обов'язок негайного здійснення оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Так, враховуючи підписання видаткової накладної 13.05.2011 року та нездійснення оплати за отриманий товар, з 14.05.2011 року одержувач товару вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Стосовно обов'язку здійснення оплати за отриманий товар, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги позивачем заявлено до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів, яке, як зазначає позивач у позовній заяві, є правонаступником Бібрського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Однак, таке твердження позивача не підтверджене жодними доказами, а відповідно до відповіді державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів щодо відповідача 1 за кодом ЄДРПОУ 25560823 не знайдено, Статут Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів державний реєстратор надати також не зміг, оскільки підприємство відповідача 1 не було зареєстроване у державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 не є ні особою, ні відокремленим підрозділом юридичної особи, не наділений процесуальною право- та дієздатністю, відтак, не може бути стороною у господарському спорі. У зв'язку з таким фактом представник відповідача 2 подав клопотання про припинення провадження у справі. Відповідно до пп. 4.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Суд вважає за доцільне задоволити подане клопотання частково, а саме припинивши провадження стосовно відповідача 1 по справі, так, як в цій частині клопотання є обґрунтованим та відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України. Припинення провадження у даній справі в цілому з підстав місцезнаходження відповідача 2 у м. Києві, як зазначив представник відповідача 2, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки, по-перше, відсутність територіальної підсудності не є підставою для припинення провадження у справі, а, по-друге, відповідно до ч. 3 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Як зазначено в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму". Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

Відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (п. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, у тому числі і дані про відокремлені підрозділи юридичної особи (п. 2. ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Як встановлено судом з відомостей ЄДРПОУ, за кодом 30019801 зареєстроване Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», а філія «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» за кодом 25560823 є відокремленим підрозділом юридичної особи.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно з ч. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Представниками сторін, незважаючи на неодноразові вимоги ухвал суду, не подано Статуту Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» та положення чи довіреності, на підставі яких діє відповідач 3 - філія «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», що не дає суду можливості з'ясувати процесуальну дієздатність відповідача 3 та понесення ним відповідальності у вигляді сплати коштів за прийнятий товар.

Беручи до уваги наведені нормативні та рекомендаційні положення, враховуючи відсутність доказів, які б підтверджували процесуальний статус відповідача 3, суд приходить до висновку про стягнення заборгованості за видатковою накладною від 13.05.2011 року з юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз». Відповідно у задоволенні позовних вимог до відповідача 3 варто відмовити.

Аналогічну позицію в частині стягнення боргу з юридичної особи, а не з її відокремленого підрозділу у даному випадку навів Вищий господарський суд України у постанові від 21.09.2006 року у справі № 6/82-06.

Крім суми основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач заявив до стягнення 2 764 грн. 90 коп. втрат від інфляції та 4 310 грн. 31 коп. процентів за користування коштами.

Відповідно до ч. 2ст 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Суд зазначає, що обираючи період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, позивач зазначив моментом прострочення виконання зобов'язання 20.05.2011 року, однак, не подав пояснень з приводу визначення такої дати.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом вище встановлено, що у відповідності до норм законодавства та наявності видаткової накладної від 13.05.2011 року, моментом прострочення є 14.05.2011 року, однак не маючи можливості виходити за межі заявленого позивачем періоду, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд встановив, що обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню, є 4 306 грн. 36 коп. 3% річних та 1 151 грн. 52 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача 2 пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський Узвіз, будинок 9/1, код ЄДР 30019801) на користь Приватного підприємства «Т-Проект» (79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Патона, будинок 27, квартира 167, код ЄДРПОУ 35620922) 47 979 грн. 92 коп. основного боргу, 4 306 грн. 36 коп. 3% річних, 1 151 грн. 52 коп. інфляційних втрат і 1 772 грн. 19 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 613 грн. 38 коп. інфляційних втрат і 3 грн. 95 коп. 3% річних відмовити.

У задоволенні позовних вимог до Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртансгаз" відмовити.

Провадження у справі стосовно Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів припинити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.