Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/12450/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12450/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Наконечного В.В.,

представника відповідача - Чарковської Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Спецбуд» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Інженерно-Будівельна Компанія «Спецбуд» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2014 року №0009192203 та №0009202203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Адва Естейт».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Адва Естет» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за підсумками якої складено акт від 14.07.2014 №761/26-54-22-03/32594298 та виявлено порушення п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 81952 грн, в т. ч. за серпень 2011 року - на 24966 грн, за вересень 2011 року - на 19634 грн, за жовтень 2011 року - на 12977 грн, за листопад 2011 року - на 12349 грн, за грудень 2011 року - на 12026 грн, п. п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 94245 грн, в т. ч. 51290 грн - за ІІІ квартал 2011 року, 42955 грн - за IV квартал 2011 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.08.2014 року №0009192203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі на 94245 грн (без застосування штрафних санкцій), №0009202203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 102440 грн, з них 81952 грн - за основним платежем, 20488 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податків на прибуток та на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договором підрядних робіт, укладеним з ТОВ «Адва Естейт» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за цим договором, на переконання податкової інспекції, не створюють наслідків для податкового обліку, адже фактично не відбулися.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на викладеному в акті СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 28.09.2012 №4021/22-2/37703130 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Адва Естейт» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.08.2011 по 31.08.2012», в якому зазначено, що постановою Господарського суду Запорізької області від 11.07.2012 у справі №5009/2371/12 це підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Цей ліквідатор пояснив, що йому не вдалось встановити місцезнаходження керівних органів боржника (ТОВ «Адва Естейт»), і що будь-яка документація, печатки, штампи та матеріальні цінності йому не передавались. З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Адва Естейт» проводило господарську діяльність фактично з метою надання податкової вигоди третім особам. При цьому, відповідачем зазначено, що перевіркою не встановлено фактичного отримання робіт від ТОВ «Адва Естейт» на виконання договору, укладеного з позивачем, в період з серпня по грудень 2011 року.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаним контрагентом, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що 15.07.2011 року між позивачем (генпідрядник) та ТОВ «Адва Естейт» (субпідрядник) укладено договір №7.18-11, предметом якого є виконання комплексу монтажних робіт у житловому будинку №4 будівництва житлових будинків на земельній ділянці №19 у 3-му мікрорайоні масиву Позняки у Дарницькому районі м. Києва згідно робочої документації. Умовами цього договору передбачено, що вартість робіт буде визначатись по мірі надходження ПКД у кошторисі, яка може змінюватись, а також у разі виникнення необхідності проведення додаткових робіт. На виконання всіх робіт, передбачених договором, складається кошторис, в якому визначається вартість робіт. Кошторис є невід'ємною частиною договору. Розрахунки здійснюються щомісячно за фактично виконані роботи згідно форми (актів) КБ-2В та довідки про вартість виконаних робіт по встановленій формі КБ-3, підписаними уповноваженими представниками сторін. Згідно порядку прийому-передачі виконаних робіт, визначеного договором, фактично виконані субпідрядником обсяги робіт оформлюються актами приймання по формі КБ-2в і довідкою по формі КБ-3, які представляються субпідрядником до 28 числа кожного місяця. Генпідрядник підписує їх протягом 3-х банківських днів з моменту представлення до приймання та скріплює печаткою.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за цим договором позивачем надано локальні кошториси та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (типової форми № КБ-3) за серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, акти приймання виконаних будівельних робіт (типової форми КБ-2в) за серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року. Зі змісту цих документів слідує, що ТОВ «Адва Естейт», виконано роботи з прокладання стальних, поліетиленових, ПВХ труб в опалубці фундаментів, перекриттях, по основі підлоги, прокладання кабелів, установлення квартирних щитків, розподільних коробок, заземлювачів та інші види монтажних робіт.

Внаслідок виконаних робіт ТОВ «Адва Естейт» виписало позивачу податкові накладні від 30.08.2011 року №714; від 30.09.2011 року №679; від 31.10.2011 року №634; від 30.11.2011 року №710; від 30.12.2011 року №661.

Оплата за виконані роботи проведена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Адва Естейт», що підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

Так, в ході перевірки відповідачем було з'ясовано, що станом на 31.03.2012 року по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» кредиторська/дебіторська заборгованість з ТОВ «Адва Естейт» відсутня.

Також, в ході перевірки відповідачем встановлено, що вартість замовлених у ТОВ «Адва Естейт» робіт віднесена позивачем до складу собівартості реалізованих товарів (послуг) на загальну суму 409760 грн., в тому числі: за 3 квартал 2011 року в сумі 222999 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 186761 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що причиною замовлення позивачем у ТОВ «Адва Естейт» монтажних робіт було виконання позивачем зобов'язань за договором підряду №01/02 від 01.02.2011, укладеним з ТОВ «Укрцентрпостач», предметом якого було встановлення позивачем закладних деталей (внутрішнє електропостачання, слабострумні мережі, системи протипожежного захисту) на об'єкті: будівництво житлового буднику №4 на земельній ділянці №19 у 3-му мікрорайоні житлового масиву Позняки у Дарницькому районі м. Києва.

Виконання умов указаного договору підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2в. Крім того, позивачем виписано ТОВ «Укрцентрпостач» податкові накладні на суми виконаних робіт.

Із матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності позивача є електромонтажні роботи, а також, що позивач має відповідні ліцензії на виконання такого виду робіт (а.с. 188-190). Водночас, із акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.09.2012 №4021/22-2/37703130 слідує, що видами діяльності ТОВ «Адва Естейт» згідно КВЕД є, зокрема, інші спеціалізовані будівельні роботи, монтаж металевих конструкцій, інші монтажні роботи.

Враховуючи встановлені обставини, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у вищезазначеного контрагента. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що господарські операції, що відбулися між позивачем та ТОВ «Адва Естейт» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту - отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних ТОВ «Адва Естейт» не було зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мало права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно їх оформлення, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів наголошує, що матеріали зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. Висновки ж податкового органу, викладені в указаному акті щодо ведення ТОВ «Адва Естейт» господарської діяльність фактично з метою надання податкової вигоди третім особам зроблені без належних і достатніх матеріалів і спираються виключно на припущення, а тому не відповідають вимогам чинного законодавства. При цьому, колегія суддів зауважує, що незнаходження платника податків за місцем реєстрації в період після липня 2012 року жодним чином не доводить, що у такого не було можливостей здійснювати господарську діяльність у 2011 році.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та віднесення витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Адва Естейт», а тому не підтверджено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 22 грудня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М