Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/12033/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12033/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Матвєєва В.В., Виграненко С.П.,

представника відповідача - Коваленка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Турман «Експрес» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Турман «Експрес» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014 року №0003202201 та №0003212201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «ВКФ «Мілана».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «Міліна» за період з 01.01.2010 по 30.11.2013, за підсумками якої складено акт від 18.07.2014 №1755/26-53-22-01-21/33445124 та виявлено порушення п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 390900 грн, в т. ч. за вересень 2011 року - на 97145 грн, за жовтень 2011 року - на 132748 грн, за листопад 2011 року - на 161007 грн, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді на загальну суму 449533 грн, у т.ч. за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - на 111715 грн, за II-IV квартали 2011 року - на 449533 грн, пп. 1.2 п. 1, пп. пп. 2.1, 2.4, 2.16 п. 2 та пп. 3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014 року №0003202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі на 449533 грн (без застосування штрафних санкцій), №0003212201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 586350 грн, з них 390900 грн - за основним платежем, 195450 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податків на прибуток та на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним коштів, витрачених за договором про надання послуг, укладеним з ТОВ «ВКФ «Мілана» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту, оскільки господарські операції за цим договором, на переконання податкової інспекції, не створюють наслідків для податкового обліку, адже фактично не відбулися.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на викладеному в акті Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013 №30/22-2/30523272 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Фруком», ТОВ «Імортель груп», ТОВ «Еко-Сервіс», ТОВ «Скомп», ТОВ «Преміум Компані», ТОВ «Самаро Холдинг», ТОВ «Рекламна агенція Принцепс», ТОВ «Нашира», ТОВ «Детемо», ТОВ «Автобуссервіс-7», ТОВ «Новий градъ» за період з 01.01.2011 по 30.06.2013, в якому, серед іншого, зазначено, що звіркою не підтверджено реальність здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців, оскільки ТОВ «ВКФ «Мілана» не надано жодних первинних документів. Крім того, відповідач посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_5 (директора ТОВ «ВКФ «Мілана»), отриманого службовою особою ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 11.07.2013, в якому останній заперечував своє відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства. Попри викладене, відповідач звертає увагу на ненадання позивачем до перевірки доказів підтвердження отримання позивачем від ТОВ «ВКФ «Мілана» товару (довіреностей, книг їх реєстрації), а також товарно-транспортних накладних. За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що це підприємство здійснювало діяльність з метою надання податкової вигоди третім особам, в тому числі позивачу, за відсутності фактичного надання обумовлених договором з останнім послуг.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаним контрагентом, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що взаємовідносини та взаєморозрахунки між позивачем (замовник) та ТОВ «ВКФ «Мілана» (виконавець) ґрунтувалися на договорі про надавання послуг доставки кореспонденції та вантажів від 01.09.2011 року № 253. За умовами цього договору змовник замовляє, а виконавець надає в замовленому об'ємі комплекс послуг по прийманню, обробці, сортуванню, маркуванню, зважуванню та передачі кореспонденції та вантажів, в подальшому названих «Відправлення», підприємствам, відповідальним за транспортування та експедиційний нагляд до безпосереднього адресата або місцезнаходження отримувача. Невід'ємною частиною даного Договору є Додатки до договору №1,2 (надалі - Тарифи), що містить умови доставки та тарифи на оплату послуг (копії зазначених документів наявні в матеріалах справи). Вартість наданих виконавцем послуг, сторони визначають на підставі Тарифу, що діяв на момент замовлення послуг замовником або з договірною вартістю з урахуванням економічно-фінансової доцільності, кількісних показників тощо. Підставою для сплати замовником наданих виконавцем послуг, є передача замовнику акту виконаних робіт (послуг). Замовник сплачує послуги виконавця у безготівковій формі за фактом виконання послуг.

На підтвердження реальності вчинення господарських операцій за цим договором в період з вересня по листопад 2011 року позивачем надано акти прийому-передачі виконаних робіт з додатками, які містять детальний опис наданих операцій (номер ТН, дата відправки, місце відправки, місце отримання тощо), а також виписані контрагентом податкові накладні на суми наданих послуг.

Розрахунки за договором здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, картки рахунку 631, виписками з банку.

Зазначені операції належним чином відображені позивачем у податковій звітності за вересень-листопад 2011 року.

Враховуючи встановлені обставини, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у вищезазначеного контрагента. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Колегія суддів не враховує покликання відповідача на те, що позивачем не надано підтвердження отримання товару від вищезазначеного постачальника (довіреності, книг їх реєстрації), а також не надано товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи щодо способу транспортування товару, позаяк спірні господарські операції не передбачали передачу товару. Позивач у цих відносинах не виступав покупцем та отримувачем товару. Відтак, по цим операціям зазначені документи ним не складались.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту - отримання таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних ТОВ «ВКФ «Мілана» не було зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мало права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно їх оформлення, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів наголошує, що матеріали зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. Висновки ж податкового органу, викладені в указаному акті щодо ведення ТОВ «ВКФ «Мілана» господарської діяльність фактично з метою надання податкової вигоди третім особам зроблені без належних і достатніх матеріалів і спираються виключно на припущення, а тому не відповідають вимогам чинного законодавства. При цьому, колегія суддів зауважує, що заходи з проведення зустрічної звірки названого підприємства, про які йдеться в акті Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013 №30/22-2/30523272 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Фруком», ТОВ «Імортель груп», ТОВ «Еко-Сервіс», ТОВ «Скомп», ТОВ «Преміум Компані», ТОВ «Самаро Холдинг», ТОВ «Рекламна агенція Принцепс», ТОВ «Нашира», ТОВ «Детемо», ТОВ «Автобуссервіс-7», ТОВ «Новий градъ» за період з 01.01.2011 по 30.06.2013», не ініціювались з метою звіряння господарських взаємовідносин саме між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана», а стосувались інших суб'єктів господарювання.

Окрім того, колегія суддів зважає на те, що податковим органом вже проводилась позапланова виїзна перевірка з питань взаємовідносин позивача з ТОВ «ВКФ «Мілана» за вересень 2011 року, за результатами якої була складена довідка від 19.12.2012 № 5975/22-621/33445124 про документальне підтвердження реальності здійснення господарських відносин із цим підприємством за вересень 2011 року, що свідчить про суперечливість висновків податкового органу, викладених в акті від 18.07.2014 року № 1755/26-53-22-01-21/33445124.

Колегія суддів не враховує також встановлені працівниками правоохоронних органів обставини, викладені у протоколі допиту в якості свідка громадянина ОСОБА_5 (директора ТОВ «ВКФ «Мілана», починаючи з 01.11.2011), який повідомив про свою непричетність до господарської діяльності контрагента позивача, адже усупереч його свідченням матеріали справи містять копію наказу про його призначення від 11.11.2011 №1/11-11-к, прийнятого на підставі протоколу №2/2011 загальних зборів учасників ТОВ «ВКФ «Мілана» від 25.10.2011 (а.с 223, 224 т. 3).

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У силу частини 3 наведеної процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

У кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та віднесення витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «ВКФ «Мілана», а тому не підтверджено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 22 грудня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М