Постанова

від 12.12.2014 по справі 804/16283/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2014 р. Справа № 804/16283/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіІльков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представника позивача представника відповідача Колядінцева М.А., Рябоконя С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Інвест" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2014р. за № 0002022203, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Інвест" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00020222203 від 30.05.2014р., видане Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 479743,5 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч сімсот сорок три) грн. 50 коп., в тому числі 319829 (триста дев'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн. 00 коп. за основним платежем та 159914 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 50 коп. штрафних санкцій, застосованих за порушення п.198.1, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2014р. було відкрито провадження по справі.

У обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі висновків акту перевірки від 20.05.2014р. за № 1014/04-65-22-03/32176376. Зокрема, за викладеними у акті висновками підприємством порушено положення п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України. На думку, відповідача перевіркою встановлена «нереальність» проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Відродження-Дніпро» за січень 2014 року, що свідчить про відсутність факту реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Відродження-Дніпро». Відповідач посилається на ненадання до перевірки повного переліку первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій. У обґрунтування протиправності зазначених висновків позивач вказує на такі обставини, що із документів, наданих під час проведення перевірки (видаткові та податкові накладні, тощо) вбачається надання послуг відповідно до укладених договорів та рух коштів на їх оплату; позивачем до контролюючих органів були надані первинні бухгалтерські документи на підтвердження господарських операцій з контрагентами, податкові накладні були виписані уповноваженими особами зазначених контрагентів, але податковим органом належних перевірок за даними фактами проведено не було. Позивачем зазначено, що ним зі свого боку виконані всі вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із вищезазначеним контрагентом, до податкової перевірки надавались усі первинні документи, дані бухгалтерського обліку. На підставі вищевикладених обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню неправомірними та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засідані заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позову. у обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, ґрунтувалось на висновках акту перевірки від 20.05.2014р. за № 1014/04-65-22-03/32176376, у якому встановлено порушення підприємством положення п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 319829,00 гривень. Відповідач у акті перевірки посилається на те, що у зв'язку із ненаданням повного пакету документів підприємством до перевірки, а також враховуючи те, що аналізом документів податкової звітності ТОВ «Відродження-Дніпро» встановлена неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність обладнання, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, будь-яких фактів, які б могли свідчити про можливість здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності не встановлено, у акті перевірки зроблено висновок про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Відродження-Дніпро» за січень 2014 року не спричиняють реального настання правових наслідків із врахуванням висновків акту перевірки зазначеного контрагента податковим органом. Відповідач зазначає, що під час проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Інвест" (код ЄДРПОУ 32176376) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 10.10.2002р., є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно із п. 78.5 ст. 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 25.04.2014р. № 295, згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 ПК України уповноваженою особою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Мед-Сервіс Інвест" щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Відродження-Дніпро» (код ЄДРПОУ 38199048) за січень 2014 року.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

За результатами перевірки складено акт від 20.05.2014р. за № 1014/04-65-22-03/32176376, у якому зазначено про порушення позивачем положень п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 319829,00 гривень у січні 2014 року.

У обґрунтування зазначених порушень у акті перевірки відповідачем зазначено:

- станом на 31.01.2014р. реалізація товару, придбаного у ТОВ «Відродження-Дніпро» не здійснювалась;

- на підставі висновку, зробленого у акті перевірки від 16.04.2014р. № 893/04-61-22-2/38199048 ТОВ «Відродження-Дніпро» свідчать про відсутність факту реального вчинення господарських операцій у січні 2014 року з ТОВ "Мед-Сервіс Інвест», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

- перевіркою встановлено, що з ТОВ "Мед-Сервіс Інвест» проводило операції з придбання товару, які не мали під собою мети отримання доходу, а були направлені на подальшу мінімізацію сплати ПДВ;

- наявність у ТОВ "Мед-Сервіс Інвест» оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення сум податкового кредиту, зокрема, виданих покупцями податкових накладних не є підставою для формування податкового кредиту, оскільки ТОВ "Мед-Сервіс Інвест» не доведено об'єктивність та поважність причин придбання товару.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем на підставі акту перевірки від 20.05.2014р. за № 1014/04-65-22-03/32176376 прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.05.2014р. за № 0002022203, яким за порушення п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 319829,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 159914,50 гривень.

Досліджуючи правомірність викладених у акті перевірки обставин та висновків, а також правомірність дій податкового органу і оскаржуваного рішення, суд встановив таке.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Мед-Сервіс Інвест" у січні 2014 року мало взаємовідносини із ТОВ «Відродження-Дніпро», а саме: між ТОВ "Мед-Сервіс Інвест» (покупець) та ТОВ «Відродження-Дніпро» (постачальник) було укладено договір поставки від 22.04.2013р. за № 44, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки товару у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з'ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Факт укладення правочинів і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів, зокрема:

- товарно-транспортні накладні від 31.01.2014р. за № 3101134, від 28.02.2014р. за № СС-00005640, від 01.04.2014р. за № СС-00008440, від 04.04.2014р. за № СС-00008735, від 09.04.2014р. за № СС-00009244;

- видаткові накладні від 31.01.2014р. за № 3101132, за № 3101133, за № 3101138, за № 3101137, за № 3101136, за № 3101135, за № 3101134;

- податкові накладні від 31.01.2014р. за № 3101132, за № 3101133, за № 3101138, за № 31012014, за № 3101136, за № 3101135, за № 3101134;

- специфікації від 31.01.2014р. за № 3101132, за № 3101133, за № 3101138, за № 3101137, за № 3101136, за № 3101135, за № 3101134;

- рахунки на оплату від 31.01.2014р. за № СС-723908, за № СС-723906, за № СС-723902.

Відповідно до умов договору поставка товару здійснювалась на умовах EXW - склад постачальника за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 147.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всі податкові та видаткові накладні були складені сторонами у відповідності вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис.

Згідно із п. 1.2 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» за № 88 від 24.05.1995р. (далі - Положення № 88) господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п. 2.1 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно із п. 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Пунктом 2.5 Положення № 88 встановлено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідно до п. 2.15 Положення № 88 первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно із п. 2.16 Положення № 88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Досліджені у судовому процесі первинні бухгалтерські документи не містять дефектів форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, оглянуті у судовому засіданні вищезазначені первинні документи позивача та контрагента відповідають вище переліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З матеріалів справи встановлено, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не довела належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Відродження-Дніпро» здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Відродження-Дніпро» у січні 2014 року. Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємства-контрагента позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом.

Відповідач посилається, зокрема, на акти перевірок ТОВ «Відродження-Дніпро» податковими органами, як на докази, що позивач здійснював господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності, а, отже, його діяльність була сформована на отримання податкової вигоди, що виразилось у декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту, проте, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання з ПДВ за період, що перевірявся із врахуванням господарських операцій із ТОВ «Відродження-Дніпро».

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00020222203 від 30.05.2014р. прийняте не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Зважаючи на сукупність викладених обставин та висновків, позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення №00020222203 від 30.05.2014р. - визнанню протиправним та скасуванню.

Керуючись ст.ст. 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Інвест" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2014р. за № 0002022203 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00020222203 від 30.05.2014р., видане Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 479743,5 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч сімсот сорок три) грн. 50 коп., в тому числі 319829 (триста дев'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн. 00 коп. за основним платежем та 159914 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 50 коп. штрафних санкцій, застосованих за порушення п.198.1, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 грудня 2014 року

Суддя В.В Ільков