Рішення

від 16.12.2014 по справі 922/4329/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р.Справа № 922/4329/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д.О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків 3-я особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФО Ніколенко О.В., м. Харків про та зустрічним позовом до про стягнення 175860,64 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс", м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс", м. Харків, 3-я особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФО Ніколенко О.В., м. Харків визнання недійсним договору за участю представників:

ТОВ "АС Сервіс" - Степанець Р.П. за довіреністю № 171114/1 від 17.11.2014 р.

ТОВ "Кофетерра Плюс" - Маркосян М.В. за довіреністю № б/н від 01.10.2014 р.

Балабай М.Л. за довіреністю № б/н від 01.10.2014 р.

ФО Ніколенко О.В. - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № 922/4329/14 за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" про стягнення загальної суми заборгованості за договором комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 р. в розмірі 175860,64 грн., з яких: 161352,20 грн. - сума основного боргу та 14508,44 грн. - 3% річних, та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" про визнання недійсним договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 р., укладеного між ТОВ "Кофетерра Плюс" та ТОВ "АС Сервіс", як таким, що укладений під впливом обману.

Представник ТОВ "Кофетерра Плюс", через канцелярію господарського суду 25.11.2014 р. за вх.№ 41971, надав відзив на первісний позов, який судом долучений до матеріалів справи. Згідно нього представник ТОВ "Кофетерра Плюс" просив суд відмовити у задоволенні первісного позову, оскільки договір комерційної концесії підлягає обов'язкової державній реєстрації, яка не була проведена правоволодільцем.

Представник ФО Ніколенко О.В., через канцелярію господарського суду 27.11.2014 р. за вх.№ 42319, надав письмові пояснення на первісний позов, які судом долучені до матеріалів справи. Згідно них представник ФО Ніколенко О.В. просив суд відмовити в задоволенні первісного позову у зв'язку з тим, що між сторонами була укладена додаткова угода № 2 від 25.07.2011 р. до договору комерційної концесії, згідно якої сума паушального внеску за договором складала 10574,00 грн. Разом з цим у наданих письмових поясненнях зазначалося, що всю іншу суму, яка була встановлена договором, 25.09.2011 р. Ніколенко О.В. особисто, в присутності керівника ТОВ "Кофетерра Плюс", передав керівникові ТОВ "АС Сервіс", про що сторонами була складена розписка. Проте, вказані документи були викрадені.

Представник ТОВ "АС Сервіс", через канцелярію господарського суду 02.12.2014 р. за вх.№ 43061, надав відзив на зустрічний позов, який судом долучений до матеріалів справи. Згідно нього представник ТОВ "АС Сервіс" просив суд відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову.

Також, представник ТОВ "АС Сервіс", через канцелярію господарського суду 02.12.2014 р. за вх.№ 43063, надав заяву про застосування позовної давності, яка судом долучена до матеріалів справи. Згідно неї представник ТОВ "АС Сервіс" просив суд застосувати до позовних вимог за зустрічним позовом позовну давність та у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю, оскільки момент, в якій позивач за зустрічним позовом мав би довідатись про порушення своїх прав (вчинення обману з боку відповідача за зустрічним позовом) співпадає з датою укладення договору - 25 липня 2011 р.

11.12.2014 р. судом розгляд справи було відкладено на 16.12.2014 р. о 15:00.

Ухвалою суду у справі від 11.12.2014 р. було відмовлено в задоволенні клопотання представника ТОВ "Кофетерра Плюс" (вх. № 211 від 11.12.2014 р.) про призначення колегіального розгляду справи.

Представник ТОВ "Кофетерра Плюс", через канцелярію господарського суду 11.12.2014 р. за вх.№ 44639, згідно клопотання надав оригінал платіжного доручення № 17 від 03.10.2011 р., який судом долучений до матеріалів справи.

Представник ТОВ "Кофетерра Плюс", через канцелярію господарського суду 16.12.2014 р. за вх.№ 45466, надав клопотання про розгляд справи з застосуванням звукозаписувальних технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання судом було задоволено у зв'язку з чим запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду" на диск CD-R, серійний номер сіс х 08654.

Представник ТОВ "АС Сервіс", через канцелярію господарського суду 16.12.2014 р. за вх.№ 45495, надав копії документів згідно клопотання, які судом долучені до матеріалів справи.

Представник ТОВ "АС Сервіс", через канцелярію господарського суду 16.12.2014 р. за вх.№ 45469, надав письмові пояснення, які судом долучені до матеріалів справи.

Представник ТОВ "АС Сервіс" у судовому засіданні підтримав позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі, проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом заперечував.

Представники ТОВ "Кофетерра Плюс" у судовому засіданні підтримали позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі, проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечували

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

25.07.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" (користувач) був укладений договір комерційної концесії № 250711/1 (надалі - договір концесії).

Згідно з пунктом 2.1. статті 2 договору концесії правоволоділець зобов'язався надати користувачу за винагороду на строк дії договору не виключне право використовувати в господарській діяльності користувача зі спеціалізацією продажу кави в зернах та кавових напоїв, холодного та гарячого шоколаду, кондитерських виробів, цукерок та виробів з шоколаду ручної роботи, а також інших напоїв і блюд в межах повноцінного бару та кухні, комплекс прав, належних правоволодільцю, у тому числі право на використання комерційного позначення правоволодільця, торговельної марки, системи, стандартів, керівництв, комерційного досвіду та ділової репутації в обсязі та на умовах, визначених договором.

Користувач, у свою чергу, зобов'язався у термін до 01 жовтня 2011 року сплатити правоволодільцю зазначену в договорі суму паушального внеску (пункт 16.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 р.).

Відповідно до пункту 16.2. договору концесії (в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 р.) розмір паушального внеску сплачується користувачем у гривні та складає еквівалент 12500 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату здійснення користувачем оплати паушального внеску, за кожну кав'ярню. Паушальний внесок є і винагородою правоволодільця за надання користувачу не виключного права використовувати в своїй господарській діяльності системи і виключних прав, що надаються за договором для функціонування однієї кав'ярні і є безповоротним не залежно від фактичного використання користувачем наданих йому не виключних прав, фактичного відкриття кав'ярні та/або її рентабельності (прибутковості).

Також, судом встановлено, що між сторонами та ФОП Ніколенко О.В. був укладений договір поруки до договору комерційної концесії № 250711/1 від 25.07.2011 р. (надалі - договір поруки). Відповідно до умов договору поруки поручитель (ФОП Ніколенко О.В.) зобов'язувався у повному обсязі відповідати перед правоволодільцем за порушення користувачем зобов'язань користувача за договором концесії. 09.10.2014 р. була припинена за власним рішенням державна реєстрація підприємницької діяльності ФОП Ніколенко О.В., про що свідчить Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

На виконання умов договору концесії ТОВ "АС Сервіс" належним чином були виконані його зобов'язання, пов'язані з підготовкою до відкриття та відкриттям кав'ярні ТОВ "Кофетерра Плюс" «ШОКОЛАДКА», розташованої за адресою: місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 54, а також передана ТОВ "Кофетерра Плюс" вся інформація і документація, необхідна для підготовки до відкриття, відкриття та функціонування кав'ярні, що підтверджується Актом № 131011 від 13 жовтня 2011 року до договору, підписаним сторонами без зауважень.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що ТОВ "АС Сервіс" виконало перед ТОВ "Кофетерра Плюс" свої зобов'язання за договором концесії своєчасно та у повному обсязі.

Враховуючи умови пункту 16.2. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 25 липня 2011 року, на момент звернення ТОВ "АС Сервіс" до господарського суду Харківської області з цією позовною заявою ТОВ "АС Сервіс" була нарахована ТОВ "Кофетерра Плюс" сума основного боргу станом на 30.09.2014 р. у розмірі 161352,20 грн., виходячи з наступного розрахунку:

12500 доларів США * 12,908176 грн. = 161352,20 грн., де: 12500 доларів США - розмір паушального внеску, встановлений пунктом 16.2. договору; 12,908176 грн. - офіційний курс долара США, встановлений НБУ станом на 29.09.2014 р.

ТОВ "Кофетерра Плюс" було надано до суду платіжне доручення № 17 від 03.10.2011 р. про сплату 10574,00 грн. за договором концесії.

Проте, ТОВ "Кофетерра Плюс" відповідного контррозрахунку суми основного боргу до суду не було надано. Також, ТОВ "Кофетерра Плюс" та ФОП Ніколенко О.В. не були надані до суду й докази сплати ТОВ "АС Сервіс" всієї іншої суми за договором, та докази їх викрадення.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що посилання щодо сплати ТОВ "Кофетерра Плюс" ТОВ "АС Сервіс" всієї суми за договором концесії не підтверджується матеріалами справи та не можуть бути прийняти судом до уваги.

Крім того, не можуть бути прийняти судом до уваги й посилання ТОВ "Кофетерра Плюс" з приводу обов'язкової державної реєстрації договору концесії, оскільки відповідно до діючого законодавства Порядок державної реєстрації договорів комерційної концесії (субконвенції) був затверджений Наказом МЮ України № 1601/5 від 29.09.2014 р., тобто після укладення спірного договору концесії.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно зі статтею 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що відповідачем за первісним позовом були надані до суду докази сплати 10574,00 грн. за договором концесії, суд дійшов до висновку, що з ТОВ "Кофетерра Плюс" підлягає стягненню на користь ТОВ "АС Сервіс" сума основного боргу у розмірі 150778,20 грн. та сума 3% річних у розмірі 14468,65 грн. Отже, позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Вищим господарським судом України у п.3.10. Постанови Пленуму «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11 вказувалося, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу в обґрунтування факту обману позивача за зустрічним позовом збоку відповідача за зустрічним позовом та наявності безпосереднього зв'язку такого обману з волевиявленням позивача за зустрічним позовом при укладенні договору концесії.

Отже, обґрунтування зустрічного позову ґрунтується виключно на домислах та припущеннях позивача за зустрічним позовом, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з цим, господарський суд зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом під час розгляду справи було заявлено про застосування судом позовної давності і відмову у зустрічному позові, оскільки виходячи з обґрунтування зустрічного позову, момент, в який позивач за зустрічним позовом мав би довідатись про порушення своїх прав (вчинення обману з боку відповідача за зустрічним позовом) співпадає з датою укладання договору концесії - 25.07.2011 р.

Таким чином, позовна давність за вимогами позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним почала свій перебіг з 26.07.2011 р. та сплила 26.07.2014 р., а позивач за зустрічним позовом звернувся з відповідними вимогами вже після спливу позовної давності - 24.11.2014 р.

Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статей 256 та 257 Цивільного кодексу України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що відповідач за зустрічним позовом заявив про строк позовної давності за вимогами позивача за зустрічним позовом, який сплив, суд прийшов до висновку, що в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Враховуючи те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України вважав за необхідне стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом судовий збір у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог за первісним позовом, який становить 3304,94 грн.

Приймаючи до уваги те, що в задоволенні зустрічного позову було відмовлено, суд відповідно до ст. 49 ГПК України вважав за необхідне покласти витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом на позивача за зустрічним позовом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 230, 256, 257, 261, 267, 509, 526, 530, 625, 628, 629, 1115, 1116 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофетерра Плюс" (61166, м. Харків, вул. Леніна, буд. 29, кв. 66, ідентифікаційний код 37766190; п/р 26009052326398 в ХГРУ «ПриватБанк», м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Сервіс" (61108, м. Харків, пр-т Академіка Курчатова, буд. 8-А, кв. 60, ідентифікаційний код 36815833; п/р 26000511592200 в ПАТ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005) суму основного боргу у розмірі 150778,20 грн., 3% річних у розмірі 14468,65 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 3304,94 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя Д.О. Доленчук