Постанова

від 18.12.2014 по справі 916/3257/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р.Справа № 916/3257/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, С.В. Таран

(на підставі розпорядження голови суду від 21.11.2014 р. № 2942)

при секретарі судового засідання: І.М. Станковій

за участю представників сторін:

від позивача - Л.О. Кузнєцова

від відповідача - не з'явився, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ІМБЕК»

на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2014 року

у справі № 916/3257/14

за позовом Приватного підприємства «ІМБЕК»

до Іллічівської міської ради Одеської області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Приватне підприємство «ІМБЕК» звернулось до місцевого господарського суду з позовом (з подальшими уточненнями від 08.08.2014 р.) до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на нежитлову будівлю станції технічного обслуговування, що складається з: приміщення мийки, площею 36,3 кв.м.; комори, площею 19,5 кв.м.; коридора, площею 3,4 кв.м.; кабінету, площею 19,6 кв.м.; санвузла, площею 1,8 кв.м.; котельні 12,90 кв.м. та розташоване в м. Іллічівськ, по вул. Олександрійська, 6-Б.(а.с. 2-4, 66).

Позовні вимоги обґрунтовані ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов зазначив про його необґрунтованість (а.с. 58-62).

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2014р. (суддя Никифорчук М.І.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 03.11.2014р., у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів його недоведеності (а.с. 101-104).

Не погодившись з рішенням суду, позивач 11.11.2014р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 113-116).

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду (а.с. 109).

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

Приватне підприємство «ІМБЕК» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 29.05.2006р. з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи - 34376408 (а.с. 8-9).

Згідно свідоцтва про право власності від 02.08.2007р. ПП «ІМБЕК» на праві приватної власності належать приміщення будівлі станції технічного обслуговування загальною площею 60,30 кв.м. , що в цілому складається з приміщення будівлі СТО № 2- боксу (а.с. 55).

14.06.2010р. між Іллічівською міською радою (Орендодавець) та ПП «ІМБЕК» (Орендар) на підставі рішення Іллічівської міської ради від 18.12.2009р. №633/19-V укладено договір оренди землі, згідно умов якого в оренду строком на 5 років передана земельна ділянка несільськогосподарського призначення із земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,0351 га, в т.ч. 0,0071 га - капітальна одноповерхова; 0,0280 га - під проїздами, проходами та площадками, що розташована за адресою: м. Іллічівськ, вул. Олександрійська, 6-Б для реконструкції станції технічного обслуговування.

Відповідно до п. 3 цього договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать Орендарю на праві приватної власності, приміщення будівлі станції технічного обслуговування, а також інші об'єкти інфраструктури, територія обладнана водопроводом, каналізацією, теплопостачанням, електропостачанням, проїзд до земельної ділянки заасфальтовано.

Пунктом 15 договору визначено назву цільового використання земельної ділянки - 1.11.1 автотехобслуговування. Орендарю надається право зводити будівлі і споруди, згідно затвердженої відповідно вимогам законодавства проектною документацією, проводити поліпшення стану земельної ділянки для її ефективного використання згідно цільового призначення.

За умовами п. 28 договору Орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою Орендодавця зводити в установленому законом порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Згідно п. 39 договору, останній набрав чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстрований у Одеській регіональній філії ДП «ЦДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 21.07.2010р. за № 041050800058 (а.с. 30-36).

На думку позивача, укладаючи даний договір, Орендодавець вже надав дозвіл на проведення реконструкцій, а Орендар відповідно вже його отримав, у зв'язку з чим останнім протягом 2010 року самочинно переобладнано приміщення будівлі СТО - побудовано капітальну одноповерхову мийку на один автомобіль з підсобно-складськими приміщеннями загальною площею 93,5 кв.м. , виготовлено технічний паспорт - 29.09.2010р., оцінено ринкову вартість об'єкту - 95213,00 грн. станом на 01.08.2014р. (а.с. 37-51).

Як вбачається зі схеми додержання геодезичних розмірів меж земельної ділянки, яка була надана в оренду ПП «ІМБЕК», складеної ТОВ «Граунд-М» самочинна забудова площею 93,5 кв.м. знаходиться в межах орендованої відповідачем земельної ділянки (а.с. 85).

За твердженням відповідача, позивач самочинно, в порушення норм земельного, містобудівного, санітарно-епідеміологічного законодавства та умов договору побудував капітальну одноповерхову мийку, за відсутністю відповідних звернень до відповідача як власника та розпорядника орендованої земельної ділянки щодо введення в експлуатацію об'єкту та отримання відповідних правовстановлюючих документів на цей об'єкт.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4).

Пунктами 3, 4 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» встановлено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту ; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови. Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону. Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

За умовами п. 12. означеної постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації ; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

У відповідності до п. 21 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов'язковим (стаття 7 Закону № 687-XIV, стаття 31 Закону № 3038-VI).

При вирішенні спору в апеляційній інстанції з'ясовано, що ПП «ІМБЕК» в порушення умов пунктів 15, 28 договору оренди землі від 14.06.2010р. здійснило реконструкцію приміщення будівлі СТО за відсутністю письмової згоди на це Іллічівської міської ради, як власника та розпорядника земельної ділянки, без дозволу на виконання будівельних робіт, без затвердженої проектної документації. Крім того, в порушення вимог чинного законодавства позивач не звертався, ані до інспекції державного будівельного архітектурного контролю з приводу ведення об'єкта в експлуатацію, ані до Іллічівської міської ради стосовно оформлення права власності на реконструйований об'єкт. Доказів зворотнього матеріали справи не місять.

ПП «ІМБЕК» визнає, що здійснена ним реконструкція є самовільною, про це свідчить зміст позовної заяви, проте безпідставно вважає, що статус власника нерухомого майна надає йому законні підстави для легалізації самочинного будівництва за судовим рішенням.

Отже, у даному випадку позов, поданий на підставі ст. 376 Цивільного кодексу, з посилання лише на висновок ПП «РЕКОН» (ліцензія на будівельну діяльність серії АВ № 129607 від 07.06.2006р., строком дії до 06.06.2011р.), згідно якого будівля мийки виконано без порушення ДБН360-92, без порушень протипожежних та санітарних розривів і використовується за призначенням та може бути прийнято в експлуатацію з подальшим визнанням права власності є недоведеним.

Крім того, згідно п. 9 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частиною другою статті 121 ЦПК. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

За умовами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право особи.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою , а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем не доведено ким оспорюється та/або не визнається його право власності на спірне нерухоме майно.

З урахуванням наведеного, у даному випадку порушення прав позивача у розмінні ст. 15 Цивільного кодексу України відсутнє.

Враховуюче викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову, вважає його правомірним, обґрунтованим та відповідаючим чинному законодавству, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2014р. у справі №916/3257/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 23.12.2014 р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран