Постанова

від 18.09.2014 по справі 810/4617/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року № 810/4617/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, рішення №9 про застосування штрафних санкцій, податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 №0014121702 та №0014031702.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняті на їх підставі рішення є протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, також просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області у період з 21.04.2014 по 07.05.2014 проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014.

За наслідками перевірки складено Акт №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014, згідно висновків якого встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п.177.2, п.177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 - 2012 р.р. на суму - 95 911,00 грн.

- п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2011 - 2012 р.р. на суму 109 983,00 грн.

- ч.1 п.1 ст. 7, п.1, п.2, п.5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок за 2011 - 2012 р.р. на суму - 198 443,00 грн.

- абз. «б» п. 176.2. ст. 176 ПК України, а саме - невключення до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (1ДФ) з доходів виплачених ФОП у 2011 - 2013 р.р.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ Києво-Святошинського району ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, відповідно до якої позивачу визначено до сплати грошове зобов'язання, рішення № 9 про застосування штрафних санкцій, податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 №0014121702 та №0014031702.

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі рішення залишені без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкову вимогу, рішення про нарахування штрафних санкцій та податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, 15.05.2014 позивачем одночасно з отриманням Акту перевірки №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014, отримано податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 визначено до сплати грошове зобов'язання з суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 198 443,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014 та нарахованими сумами податкового боргу, позивачем оскаржено їх в адміністративному порядку.

Згідно п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Отже, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області на порушення законодавчих норм видало податкову вимогу про сплату боргу №5ф від 15.05.2014 у той час, коли сума грошового зобов'язання не була узгоджена та позивачем оскаржено рішення контролюючого органу.

Щодо взаємовідносин позивача з контрагентами, судом встановлено наступне.

У перевіряємий період ФОП ОСОБА_1 мала фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ», ТОВ «ЦЕЗІЙ».

Так, відповідно до Договору купівлі-продажу №01.10/11 від 03.10.2011 ТОВ «Аргабуд» зобов'язувалось поставити товар (предмети для ванної кімнати), а ФОП ОСОБА_1 прийняти його та оплатити.

Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною №0004 від 03.10.2011, видатковою накладною №0006 від 04.10.2011, видатковою накладною №0009 від 05.10.2011, податковою накладною № 4 від 03.10.2011, податковою накладною № 6 від 04.10.2011, податковою накладною №9 від 05.10.2011, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до Договору поставки №С-204/12 від 02.04.2012 ПП «СІТАЛ» поставляло позивачу товар (предмети для ванної кімнати).

Факт здійснення операцій та проведення взаєморозрахунків підтверджено видатковою накладною №С-00000590 від 03.05.2012, податковою накладною № 13 від 03.05.2012, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також згідно Договору поставки №Ц-15/05-15 від 15.05.2012 ТОВ «ЦЕЗІЙ» поставляло позивачу товар (предмети для ванної кімнати).

Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною №Ц-00000038 від 22.05.2012, видатковою накладною №Ц-00000277 від 19.06.2012 видатковою накладною №Ц-00000290 від 19.06.2012, видатковою накладною №Ц-00000302 від 25.06.2012, видатковою накладною №Ц-00000431 від 02.07.2012, податковою накладною № 218 від 22.05.2012, податковою накладною № 134 від 19.06.2012, податковою накладною №159 від 25.06.2012, податковою накладною №9 від 02.07.2012, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, які містяться в матеріалах справи.

Реальність зазначених фінансово-господарських операцій, а також сплата позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом товари підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: договорів, видаткових та податкових накладних.

Оплата товарів здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно висновків податкового органу, що відображені в Акті перевірки, встановлено відсутність реального здійснення операцій за 2011 - 2012 р.р. по взаємовідносинам з ТОВ «Аргабуд» (код ЄДРПОУ 33098556), ПП «СІТАЛ» (код ЄДРПОУ 21695093), ТОВ «ЦЕЗІЙ» (32381023).

Так, на думку податкового органу, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності.

Дані висновки ґрунтуються на обставинах, викладених в:

- Акті перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №250/26-58-22-08-11/33098556 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аргабуд» з питань правомочності проведення господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за період 01.01.2011 року по 28.05.2013 року», в якому вказано про відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ «Аргабуд» по операціях з придбання та продажу товару (робіт, послуг);

- Акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2012/22-9 від 21.06.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сітал» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.12.2011 по 30.05.2012», згідно якого встановлено, що фінансово-господарська діяльність ПП «СІТАЛ» (код ЄДРПОУ 21695093) здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ПП «СІТАЛ», фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «СІТАЛ» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

- Акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1589/22.5 від 30.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Цезій» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Корева Лімітед», за період лютий - травень 2012 року, ТОВ «Комершел Альянс», за період липень - серпень 2012 року, з якого слідує, що у ТОВ «ЦЕЗІЙ» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Королева Лімітед» (код ЄДРПОУ 25399463) та ТОВ «Комершел Альянс» (код ЄДРПОУ 38148543), у розумінні ст. 185 ПК України.

На цій підставі фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та її контрагентами були визнані такими, що є фіктивними та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаних правочинів, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2, абз.1 п.198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ» та ТОВ «ЦЕЗІЙ», належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентами на виконання правочинів, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Також, відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентами, які покладено у основу оскаржуваних податкової вимоги та податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання товару у вказаних підприємств з подальшим його використання у власній господарській діяльності (подальшу реалізацією).

Також, при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентами є реальними, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбулись та потягли за собою реальні зміни у майновому стані їх учасників.

Отже, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ» та ТОВ «ЦЕЗІЙ» здійснені в межах його господарської діяльності відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених при проведенні перевірок його контрагентів.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані юридичні особи, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій за 2011 - 2012 рр. по взаємовідносинах з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ» та ТОВ «ЦЕЗІЙ» безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Згідно ч. 1 ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню з Державного бюджету України на його користь не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів України в Київській області від 29.05.2014 №0014121702 та №0014031702.

Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів України в Київській області №5Ф від 15.05.2014 та рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів України в Київській області від 29.05.2014 № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.