Ухвала

від 17.03.2015 по справі 810/4617/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4617/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ч.1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, рішення №9 про застосування штрафних санкцій, податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 №0014121702 та №0014031702.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для зміни судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014. Результати перевірки оформлені актом №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014 року.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки та згідно висновків цього Акта, позивачем порушено вимоги: - п.177.2, п.177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 - 2012 р.р. на суму - 95 911,00 грн.; - п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2011 - 2012 р.р. на суму 109 983,00 грн.; - ч.1 п.1 ст. 7, п.1, п.2, п.5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок за 2011 - 2012 р.р. на суму - 198 443,00 грн.; - абз. «б» п. 176.2. ст. 176 ПК України, а саме - невключення до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (1ДФ) з доходів виплачених ФОП у 2011 - 2013 р.р.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, відповідно до якої позивачу визначено до сплати грошове зобов'язання, рішення № 9 про застосування штрафних санкцій, податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 №0014121702 та №0014031702.

Позивач звернувся з відповідними скаргами на висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі рішення, за результатами розгляду яких рішення залишені без змін.

Не погоджуючись з вище вказаним рішеннями, позивач звернувся до суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

15.05.2014 позивачем одночасно з отриманням Акту перевірки №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014, отримано податкову вимогу №5ф від 15.05.2014, відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 визначено до сплати грошове зобов'язання з суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 198 443,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті №204/17-3/НОМЕР_1 від 15.05.2014 та нарахованими сумами податкового боргу, позивачем було оскаржено їх в адміністративному порядку.

Згідно п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області на порушення законодавчих норм видало податкову вимогу про сплату боргу №5ф від 15.05.2014 у той час, коли сума грошового зобов'язання не була узгоджена та позивачем оскаржено рішення контролюючого органу.

Також, у перевіряємий період ФОП ОСОБА_2 мала фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ», ТОВ «ЦЕЗІЙ».

Так, відповідно до Договору купівлі-продажу №01.10/11 від 03.10.2011 ТОВ «Аргабуд» зобов'язувалось поставити товар (предмети для ванної кімнати), а ФОП ОСОБА_2 прийняти його та оплатити.

Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною №0004 від 03.10.2011, видатковою накладною №0006 від 04.10.2011, видатковою накладною №0009 від 05.10.2011, податковою накладною № 4 від 03.10.2011, податковою накладною № 6 від 04.10.2011, податковою накладною №9 від 05.10.2011, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до Договору поставки №С-204/12 від 02.04.2012 ПП «СІТАЛ» поставляло позивачу товар (предмети для ванної кімнати).

Факт здійснення операцій та проведення взаєморозрахунків підтверджено видатковою накладною №С-00000590 від 03.05.2012, податковою накладною № 13 від 03.05.2012, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також згідно Договору поставки №Ц-15/05-15 від 15.05.2012 ТОВ «ЦЕЗІЙ» поставляло позивачу товар (предмети для ванної кімнати).

Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною №Ц-00000038 від 22.05.2012, видатковою накладною №Ц-00000277 від 19.06.2012 видатковою накладною №Ц-00000290 від 19.06.2012, видатковою накладною №Ц-00000302 від 25.06.2012, видатковою накладною №Ц-00000431 від 02.07.2012, податковою накладною № 218 від 22.05.2012, податковою накладною № 134 від 19.06.2012, податковою накладною №159 від 25.06.2012, податковою накладною №9 від 02.07.2012, банківськими виписками з розрахункового рахунку про перерахування коштів, які містяться в матеріалах справи.

Реальність зазначених фінансово-господарських операцій, а також сплата позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом товари підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: договорів, видаткових та податкових накладних.

Оплата товарів здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, позивачем було надано документи, що підтверджують факт придбання товару у вказаних підприємств з подальшим його використання у власній господарській діяльності (подальшу реалізацією).

Також, предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, вказані правочини між позивачем та його контрагентами є реальними, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбулись та потягли за собою реальні зміни у майновому стані їх учасників.

Таким чином, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Аргабуд», ПП «СІТАЛ» та ТОВ «ЦЕЗІЙ» здійснені в межах його господарської діяльності відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, на момент складання податкових накладних TOB «Аргабуд», ПП «Сітал» та TOB «Цезій» були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства України і мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

Також, перед підписанням договорів з TOB «Аргабуд», ПП «Сітал» та TOB «Цезій», ФОП ОСОБА_2 було встановлено наявність необхідного обсягу правоздатності у вказаних підприємств (на підставі наданих TOB «Аргабуд», ПП «Сітал» та TOB «Цезій» свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ).

Із документів вбачається, що TOB «Аргабуд», ПП «Сітал» та TOB «Цезій» на момент проведення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 були належним чином зареєстровані в податкових органах України, мали свідоцтво платника ПДВ, не були ліквідовані, діяльність їх в установленому законом порядку не було припинено, з ЄДРПОУ підприємства не виключались, відтак на момент здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Отже, позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - діяв як добросовісний платник, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, протилежного не доведено.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.