Рішення

від 22.12.2014 по справі 920/1969/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2014 Справа № 920/1969/14 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1969/14

за позовом - Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетинг-центр ЛТД», м. Суми,

про виселення з приміщення,

за участю представників сторін:

позивача - Пейкової І.О. за довіреністю № 23.01-27/26 від 01.07.2014 року,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач в своїй позовній заяві просить суд виселити відповідача з займаного нежитлового приміщення площею 18,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Суми, вул. 20 Років Перемоги, 13, з поверненням приміщення Управлінню майна комунальної власності Сумської міської ради, та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

Відповідач подав суду письмове заперечення на позовну заяву про виселення з приміщення, в якому зазначив, що лист позивача № 23.01-16/764 від 22.07.2014 року не отримував. Також зазначає, що в наданих позивачем копіях квитанції та опису вкладення в цінний лист не зазначено номеру поштового відправлення, відправника, в описі вкладення в цінний лист не зазначено, який лист відправляється, як не надано і передбаченого пунктом 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, відповідач, вважає, що доводи позивача про направлення листа № 23.01-16/764 від 22.07.2014 року, в якому повідомлялося про закінчення терміну дії договору і не продовження його на новий строк на тих же умовах суперечить фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідач вважає, що в силу вимог статті 284 Господарського кодексу України, статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди нерухомого майна № УМКВ-0198 від 12.09.2008 року, укладений між сторонами, вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. А тому, в зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача 22.12.2014 року надав суду письмові пояснення № 190/14юр від 19.12.2014 року, в яких зазначає, що належним доказом, у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, надіслання відповідачеві листа про виселення з приміщення на його юридичну адресу, у відповідності до вимог статті 32 названого Кодексу, є опис вкладення разом з розрахунковим документом.

Відповідач подав до суду клопотання № 159 від 19.12.2014 року про відкладення розгляду справи, в якому у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в судовому засіданні Роменського міськрайонного суду Сумської області просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підтвердження обставин, викладених відповідачем у зазначеному клопотанні про відкладення розгляду даної справи, останнім не надано до суду жодного належного доказу, який би свідчив про неможливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника відповідача згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, а тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню і відхиляється судом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1.7 Положення про Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 31.07.2013 року № 2570-МР, Управління майна комунальної власності Сумської міської ради є правонаступником Управління комунального майна та приватизації Сумської міської ради по усім майновим та немайновим правам і обов'язкам. Позивач укладає договори оренди майна комунальної власності, у тому числі на нежитлові приміщення, вносить до них зміни, продовжує термін їх дії у встановленому міською радою порядку, здійснює контроль за надходженням орендної плати, вживає заходи щодо ліквідації заборгованості з орендної плати, виконання орендарями договірних зобов'язань та дотримання ними умов договору оренди.

12.09.2008 року між сторонами укладено договір оренди нерухомого комунального майна № УМКВ-0198 (далі - договір), згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення загальною площею 18,0 кв.м., що розміщені у будинку № 13 по вул. 20 Років перемоги в м. Суми з метою розміщення аптечного пункту.

За умовами договору, термін дії договору закінчився 12.07.2014 року.

У відповідності до пунктів 3.2 - 3.3 , відповідач, як орендар, зобов'язаний у разі припинення дії договору повернути позивачеві об'єкт оренди у стані не гіршому ніж, він був одержаний, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний в листі орендодавця (позивача) про припинення дії договору, рішенням суду чи визначений за згодою сторін, оформленого в письмовій формі. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно з пунктом 10.8 договору, у разі припинення дії договору або його розірвання позивач (орендодавець) має письмово повідомити відповідача (орендаря) про дату передачі відповідачем об'єкта оренди позивачу. Передача об'єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі об'єкта оренди, який підписується сторонами договору. Разом з об'єктом оренди відповідач має передати позивачеві ключі від об'єкта оренди.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним у зв'язку із закінченням терміну дії договору та у відповідності до пункту 10.8 договору, направлено на адресу відповідача листа № 23.01-16/764 від 22.07.2014 року, в якому повідомляється про закінчення дії договору і не продовження його на новий строк на тих же умовах. В зазначеному листі відповідачу запропоновано провести незалежну оцінку, звіт про яку надати позивачу в строк до 31.07.2014 року, а у разі невиконання наведених вимог - передати об'єкт оренди позивачу в строк до 12.08.2014 року за актом приймання-передачі.

Але відповідач, всупереч приписам чинного законодавства України та положенням договору оренди, вимог, викладених у вищезазначеному листі позивача, не виконав, об'єкт оренди за актом приймання-передачі не повернув, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що правовим наслідком розірвання договору оренди є обов'язок орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктами 3.2 - 3.3 договору встановлено, що у разі припинення цього договору орендар (відповідач) зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержано, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний в листі про припинення дії договору, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами частини другої статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

З аналізу вказаних норм та умов договору випливає, що вимога позивача про виселення із спірних приміщень відповідає встановленим законом способам захисту цивільного права, так як за своєю юридичною суттю включає вимогу про примусове виконання встановленого Законом та договором обов'язку орендаря звільнити приміщення, а також вимогу про припинення дій, що порушують право позивача як орендаря.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах: № 30/347 від 23.07.2009 року; № 7/251 від 03.04.2012 року; № 9/17-1288-2011 від 26.04.2012 року тощо.

З матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду даного спору орендоване приміщення відповідачем не повернуто позивачеві, акт прийому-передачі не надано.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення відповідача щодо неотримання від позивача листа № 23.01-16/764 від 22.07.2014 року про закінчення дії договору і не продовження його на новий строк на тих же умовах спростовується загальнодоступною інформацією, розміщеною в мережі інтернет на сайті УДППЗ «Укрпошта» (а.с. 66, 67), згідно якої поштове відправлення за номером (штриховим ідентифікатором) 4003004487900 вручене за довіреністю 01.10.2014 року об'єктом поштового зв'язку Суми - 3 з індексом 40003.

Представник позивача надав суду роздруківку інформації з сайту УДППЗ «Укрпошта» про вручення відповідачеві поштового відправлення за номером 4003004487900. Саме за цим номером (штриховим ідентифікатором) 4003004487900 позивачем відправлено на адресу відповідача цінний лист з описом вкладення, що підтверджується копією фіскального чека та опису вкладення від 22.07.2014 року у цінний лист (а.с. 16), а також їх оригінали, які були надані для огляду суду представником позивача в судовому засіданні 22.12.2014 року.

В опису вкладення у вищезгаданий цінний лист зазначено у графі найменування предметів: «лист щодо припинення».

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення та про передачу позивачу нежитлових приміщень площею 18,0 кв. м., розташованих за адресою: м. Суми, вул. 20 Років Перемоги, 13 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1218,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетинг-центр ЛТД» (40009, м. Суми, вул. Куликівська, буд. 27, Ідентифікаційний код 21108536) з займаного нежитлового приміщення площею 18,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Суми, вул. 20 Років Перемоги, 13, з поверненням приміщення Управлінню майна комунальної власності Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, буд. 33, Ідентифікаційний код 33525906).

Стягувач: Управління майна комунальної власності Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, буд. 33, Ідентифікаційний код 33525906).

3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетинг-центр ЛТД» (40009, м. Суми, вул. Куликівська, буд. 27, Ідентифікаційний код 21108536) на користь Управління майна комунальної власності Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, буд. 33; отримувач платежу: Управління майна комунальної власності СМР, код ЄДРПОУ: 33525906, реєстраційний рахунок № 35412003002186, банк: ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО 837013, призначення платежу: КФКВ 250404, КЕКВ 0) витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.12.2014 року.

Суддя П.І. Левченко