Рішення

від 22.12.2014 по справі 902/1666/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2014 р. Справа № 902/1666/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Заступника прокурора міста Вінниці в інтересах держави в особі Вінницької міської ради та Виконавчого комітету Вінницької міської ради, м.Вінниця

до : Приватного підприємства "Супрема", смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область

про стягнення 327 267 грн. 00 коп. заборгованості за договором про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури від 16.01.2014 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

прокурор: Рудніцька І.В., посвідчення № 007007 від 01.10.2012 р.

позивача 1 : Петров А.А., довіреність № 7 від 08.01.2014 р.;

позивача 2 : Петров А.А., довіреність № 13 від 30.12.2014 р.

Представник відповідача не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора м. Вінниці звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Вінницької міської ради та виконавчого комітету Вінницької міської ради до Приватного підприємства "Супрема" про стягнення 327 267 грн заборгованості за договором про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури від 16.01.2014 р. , з яких 285 553 грн - основної заборгованості та 41 714 грн пені за період з 20.12.2013 р. по 24.10.2014 р.

Ухвалою суду від 28.11.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1666/14 та призначено її до розгляду на 09.12.2014 р.

В зв'язку з неявкою в засідання суду 09.12.2014 р. представника відповідача та неподання ним витребуваних судом документів, розгляд справи ухвалою суду від 09.12.2014 р. відкладено до 22.12.2014 р.

22.12.2014 р. від заступника прокурора м. Вінниці надійшло клопотання № 111/16704вих-14 від 22.12.2014 р. про припинення провадження у справі на підставі п.1 1 ст. 80 ГПК України в зв'язку зі сплатою відповідачем боргу в повній сумі.

В засідання суду 22.12.2014 р. відповідач не з'явився, вимог ухвал суду від 28.11.2014 р. та від 09.12.2014 р. не виконав, хоче про час, день та місце розгляду його було повідомлено завчасно та належним чином - востаннє ухвалою суду від 09.12.2014 р., надіслання якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду, а також наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Слід також зазначити, що згідно спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19780636 від 16.12.2014 р. місцезнаходженням відповідача значиться вул.Будівельна, 19, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, якє є ідентичною тій по якій були направлені ухвали відповідачу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду прокурор та представник позивачів обставини викладені в клопотанні № 111/16704вих-14 від 22.12.2014 р. про припинення провадження у справі підтвердили та просять його задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивачів, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

16.01.2014 р. між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (Сторона 1) та Приватним підприємством "Супрема" (Сторона 2) укладено договір про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури, за умовами якого Сторона 2 зобов'язується прийняти участь у розвитку інженерної інфраструктури міста при здійсненні будівництва об'єкту: торгово-офісного центру, на земельній ділянці, що розташований по вул.Пирогова, 47А в м. Вінниці і перебуває у Сторони 2 у власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку(п.1.1 Договору )(а.с.16-17, т.1).

Відповідно до п.2.1 Договору величина пайової участі при здійсненні будівництва об'єкту складає 335 553 грн 00 коп. відповідно до розрахунку, що міститься в додатку до Договору та є його невід'ємною частиною.

Пайова участь сплачується Стороною 2 в повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Сторони 1 до введення об'єкта в експлуатацію, але не пізніше 19.12.2013 р. (п.2.3Договору).

Також 16.01.2014 р. сторонами підписано додаток до Договору : розрахунок величини пайової участі Приватного підприємства "Струм" у розвитку інженерної інфраструктури при здійсненні будівництва торгово-офісного центру на земельній ділянці по вул. Пирогова, 47А в м.Вінниці, згідно з яким розмір пайової участі склав 335 553,00 грн (а.с.17, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов договору від 16.01.2014 р. сплатив 18.02.2014 р.,16.05.2014 р. та 24.10.2014 р. виконавчому комітету Вінницької міської ради 80 000 грн в рахунок погашення заборгованості з пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури міста, що підтверджується виписками з банку та платіжними дорученнями № 27 від 18.02.2014 р. на суму 30 000 грн, № 173 від 16.05.2014 р. на суму 20 000 грн та № 477 від 24.10.2014 р. на суму 30 000 грн.

Крім того, як свідчать матеріали справи та підтверджено прокурором і представником позивачів, відповідач 24.01.2014 р. сплатив виконавчому комітету Вінницької міської 3 466 грн 00 коп. пені за не своєчасну сплату пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури міста, що стверджується платіжним дорученням № 3 від 24.01.2014 р.

Так як відповідач не здійснив повної оплати пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури міста у строки передбачені п. 2.3 Договору від 16.01.2014 р. - до 19.12.2013 р., а Вінницькою міською радою йому було відмовлено у перенесенні терміну виконання зобов'язання за Договором по позову, що стверджується листом №01-00-004-22081 від 29.05.2014 р., прокурор звернувся з даним позовом до суду (а.с.22-24, т.1).

З огляду на наявні в матеріалах справи платіжні доручення, як докази сплати відповідачем позивачу пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури міста за договором від 16.01.2014 р., на момент звернення прокурора з позовом до суду борг відповідача перед позивачем - виконавчим комітетом Вінницької міської ради склав 255 553 грн 00 коп. (355 553-30 000-20 000- 30 000).

Крім того, судом встановлено, що відповідач платіжними дорученнями № 544 від 01.12.2014 р., № 549 від 02.12.2014 р., № 553 від 03.12.2014 р., № 560 від 05.12.2014 р. та № 562 від 08.12.2014 р. сплачено боргу по пайовій участі у розвитку інженерної інфраструктури міста в сумі 255 553 грн 000 коп.

Судом встановлено, що у платіжних дорученнях за виключенням доручення № 3 від 24.01.2014 р. відповідач вказував в призначенні платежу "надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури начеленого пункту згідно договору № б/н від 16.01.2014 р.".

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 255 553 грн 00 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Щодо вимоги про сплату 30 000 грн 00 коп. боргу по сплаті пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури міста, суд прийшов до висновку про відмову в позові в цій частині, оскільки дана сума боргу заявлена прокурором та позивача безпідставно, так як на момент звернення з позовом до суду (вхідний штамп суду 25.11.2014 р.) та порушення провадження у справі вказана заборгованість була відсутня.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 41 714,00 грн пені за період з 20.12.2013 р. по 24.10.2014 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що за порушення Стороною 2 зобов'язання за цим Договором остання сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за цим договором за кожен день прострочення на розрахунковий рахунок Сторони 1.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договору від 26.01.2014 р. в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування пені.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пені строком шість місяців починаючи з дати прострочення виконання зобов'язання по сплаті пайової участі.

За умовами договору від 16.01.2014 р. відповідач повинен був здійснити оплату пайової участі в строк до 19.12.2013 р., а тому починаючи з 20.12.2013 р. відповідач є боржником позивача з сумою боргу в розмірі 335 553 грн 0 коп. і на дану суму відповідно до ст.230 ГК України може бути здійснено нарахування пені в межах строків встановлених ч.6 ст.232 ГК України з урахуванням здійснених відповідачем проплат , тобто до 20.06.2014 р . включно.

Окрім того із долученого до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що в останньому невірно визначалась кінцева дата закінчення періоду прострочення боржника, оскільки п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином вірним являється наступний розрахунок пені: 20.12.2013 р. - 18.02.2014 р. - сума боргу - 335 553,00 грн - сума пені - 7 290,23 грн; 19.02.2014 р. - 15.05.2014 р. - сума боргу - 305 553,00 грн - сума пені - 10 916,19 грн; 16.05.2014 р. - 20.06.2014 р. - сума боргу - 285 553,00 грн - сума пені - 5 351,18 грн.

З урахуванням проведеного перерахунку з огляду на здійснені відповідачем проплати за пайову участь до порушення провадження у справі, враховуючи вимоги чинного законодавства та умови договору від 16.01.2014 р., суд отримав 23 557,60 грн пені за період з 20.12.2013 р. по 20.06.2014 р.

Судом встановлено, що до порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачу 3 466,00 грн пені платіжним дорученням № 3 від 24.01.2014 р.

Отже, на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачами по сплаті пені складає 20 091,60 грн за період з 20.12.2013 р. по 20.06.2014 р.

Таким чином, сума пені в розмірі 21 622,40 грн заявлена прокурором та позивачами безпідставно, а тому в її задоволенні слід відмовити, як такій що не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору від 16.01.2014 р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення суми боргу та часткової відмови в стягненні пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача вимог згідно ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 17 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

При цьому суд зазначає, що судовий збір в частині вимог про стягнення суми основного боргу покладається також на відповідача згідно ч.2 ст.49 ГПК України, оскільки спір в цій частині доведено до суду внаслідок його неправильних дій.

22.12.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.1 1 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Супрема", вул.Будівельна, 19, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210 (ідентифікаційний код - 20086245) на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради, вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 03084813) - 20 091 грн 60 коп. - пені.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Супрема", вул.Будівельна, 19, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210 (ідентифікаційний код - 20086245) 5 512 грн 89 коп. судового збору в доход Державного бюджету України.

4. Провадження у справі № 902/1666/14 в частині вимоги про стягнення 255 553 грн 00 коп. боргу по сплаті пайової участі у розвитку інфраструктури міста припинити згідно п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

5. В стягненні 30 000 грн 00 коп. боргу по сплаті пайової участі у розвитку інфраструктури міста та 21 622 грн 40 коп. пені відмовити.

6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 25 грудня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Будівельна, 19, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210.