Рішення

від 22.12.2014 по справі 910/23208/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/23208/14 22.12.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дефо" доПублічного акціонерного товариства "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри" прозастосування реституції у зв'язку з визнанням договору недійсним

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Кравець М.А. - представник за довіреністю;

від відповідача: Купченко В.В. - представник за дов.

У судовому засіданні 22.12.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефо" в особі ліквідатора Горбача Ігоря Сергійовича до Публічного акціонерного товариства "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри" про застосування реституції у зв'язку з визнанням Договору купівлі-продажу №2/100 від 07.06.2002 року недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014 порушено провадження у справі №910/23208/14, розгляд справи призначений на 24.11.2014.

У судовому засіданні 24.11.2014, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 08.12.2014.

Ухвалою від 08.12.2014 відкладено розгляд справи на 22.12.2014.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про відмову в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 22.12.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що постановою господарського суду міста Києва від 06.02.2012 у справі №46/508-б визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Дефо" та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефо" арбітражного керуючого Дорошенка Ярослава Валерійовича.

Ухвалою від 21.06.2013 припинено повноваження арбітражного керуючого Дорошенка Ярослава Валерійовича та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефо" арбітражного керуючого Горбача Ігоря Сергійовича.

07.06.2002 року між Відкритим акціонерним товариством "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕФО" укладено договір продажу купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18 128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І.Шевцова в м. Києві (Договір), на суму 417 474, 02 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2010 у справі №36/121-2/275, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2011, визнано недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18 128 кв.м., що знаходиться в будинку під номером один по вулиці Івана Шевцова в місті Києві, укладений 07.06.2002 року між Відкритим акціонерним товариством "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри" (м. Київ, вул. І. Шевцова, 1; код ЄДРПОУ 04637697) (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри" (м. Київ, вул. І.Шевцова, 1; код ЄДРПОУ 04637697) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дефо" (м. Київ, проспект Оболонський, 23-А; код ЄДРПОУ 23156242).

Підставою для визнання договору недійсним стало те, що суд встановив відсутність правових підстав для підписання головою правління ВАТ "УкрНДІпластмаш" Ануфрієвим В.О. договору купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18 128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І.Шевцова в м. Києві, та відсутність подальшого схвалення договору купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18 128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І. Шевцова в м. Києві, вищим органом ВАТ "УкрНДІпластмаш".

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що виконав вищенаведене рішення суду звільнивши нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, 1, однак станом на день звернення з позовом, з боку відповідача не було вчинено дії щодо повернення коштів, сплачених згідно умов договору. Таким чином, враховуючи, що суд при визнанні недійсним договору купівлі-продажу 2/100 частини майнового комплексу, не застосував реституцію, як правовий наслідок недійсності правочину, тому позивач звернувся з окремим позовом про застосування реституції та стягнення з відповідача кошти сплачені за договором 2/100 частини майнового комплексу від 07.06.2002 у розмірі 417 474,12 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, до недійсного правочину застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, тобто двостороння реституція. Однак, для цього необхідно встановити факт виконання договору його сторонами, а також з'ясування на підставі належних та допустимих доказів, що кожна із сторін отримала на підставі недійсного правочину.

Враховуючи обставини викладені у позовній заяві та не подання належних доказів на їх підтвердження, суд ухвалою від 08.12.2014, витребував у позивача належні докази на підтвердження сплати коштів на виконання умов договору купівлі-продажу 2/100 від 07.06.2002 та не повернення цих коштів відповідачем; належні докази на підтвердження повернення (звільнення) відповідачу нерухомого майна.

На виконання вимог суду, позивач надав до матеріалів справи: акт прийому-передачі приміщення від 03.10.2002, який на думку позивача підтверджує, що позивачем, відповідно до п.3 договору сплачено кошти в повному обсязі 417 474,12 грн., довідку ПАТ "Укрсоцбанк" від 15.12.2014 №301.1-26/96-16789, що підтверджує, що рух коштів за період з 14.12.2011 по 15.12.2014 по рахунку ТОВ "Дефо" становив 0,00, станом на 15.12.2014 відповідачем так і не були повернуті кошти сплачені згідно умов договору, виписки по руху коштів на особовому рахунку ТОВ "Дефо" в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", копію довідки Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 02.12.2010 за №50626 (И-2010), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2014 за №30891334, акти від 18.06.2008, 17.07.2008 про те, що ТОВ "Дефо" та його представникам фактично неодноразово перекривався доступ до приміщення за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, 1 охоронцями відповідача.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З акту від 03.10.2002, вбачається, що згідно договору про купівлю-продаж (нотаріальний реєстр №2235, від 07.06.2002) відповідач передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 393,8 кв.м. Акт від 03.10.2002, не підтверджує факт перерахування на рахунок відповідача коштів за договором від 07.06.2002.

Враховуючи, що позивачем не доведено факт перерахування відповідачу коштів за договором від 07.06.2002 у розмірі 417 474,12 грн., тому й довідка ПАТ "Укрсоцбанк" та банківські виписки про рух коштів на рахунку позивача, також не можуть бути належними доказами, що підтверджують не повернення коштів відповідачем на рахунок позивача.

Інші документи, що подані позивачем також не підтверджують перерахування коштів відповідачу у розмірі 417 474,12 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Таким чином, позивачем не доведено документально та належними доказами заявлені позовні вимоги на суму 417 474,12 грн., як це передбачено ст.33 ГПК України.

Отже, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності на підставі ст. 256, 261, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення: 25.12.2014.

Суддя М.Є. Літвінова