Постанова

від 02.12.2010 по справі 2а-1388/10/0770

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 2а-1388/10/0770

рядок статзвіту -2.11.1

код - 08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2010 року 09 год. 00 хв. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

з участю секретаря судових засідань -Семаль Т.М.,

за участю сторін:

представника позивача -приватного підприємства "Акваперл" Митровцій В.І.;

представника відповідача -державної податкової інспекції в м. Ужгороді Закарпатської області Барановської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду позовну заяву приватного підприємства "Акваперл" до державної податкової інспекції в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 02 грудня 2010 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 06 грудня 2010 року.

Позивач - приватне підприємство "Акваперл" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішенняначальника ДПІ у м.Ужгороді №0000772301/0 886/23-4/22098755/1928 від 30 березня 2010 року , яким ПП "Акваперл" зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року в сумі 9867,00гривень.

Позовні вимоги мотивує тим, що працівниками ДПІ у м.Ужгород в період з 18.03.2010 року по 19.03.2010 року було проведено перевірку ПП „Акваперл", за наслідками якої було складено Акт №573/23-4/22098755 від 19.03.2010 року „Про результати позапланової виїздної перевірки ПП „Акваперл" код за ЄДРПОУ 22098755 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за листопад 2009 року". На підставі Акту перевірки №573/23-4/22098755 від 19.03.2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000772301/0 886/23-4/22098755/1928 від 30.03.2010 року, начальника ДПІ у м.Ужгороді, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на 9867,00 гривень. Позивач вважає, що висновки, зроблені в Акті перевірки №573/23-4/22098755 від 19.03.2010 року щодо порушення ПП „Акваперл" вимог податкового законодавства є хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства України, а тому прийняте на підставі даного Акту перевірки податкове повідомлення-рішення №0000772301/0 886/23-4/22098755/1928 від 30.03.2010 року начальника ДПІ у м.Ужгороді є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач надав суду свої заперечення проти позову, відповідно до яких зазначає, що зокрема пояснивши, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2010 року на суму 9867,00 грн. При визначенні бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України було правомірно застосовано "звичайні ціни", оскільки договірна (контрактна ) вартість такого була нижча за звичайну ціну (митну вартість ).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні їй пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у письмових запереченнях на позов

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту від 19 березня 2010 року №573/23-4/22098755 (а.с.а.с. 8-12) відповідачем було здійснено позапланову виїзну перевірку діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося за листопад 2009 року, за результатами якої встановлено, що останнім в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. п. 7.3.1 п. 7.3, п. п. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.7.1., 7.7.2. п 7.7. ст. 7 Закону України "Про додану вартість" № 168 від 03 квітня 1997 р було завищено суму податкових зобов'язань у грудні 2009 року в розмірі 12588 грн., тобто зменшено від'ємне значення різниці мід сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за грудень 2009 року на 12588 грн. та визначено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом в сумі 1043 грн. Перевіркою зменшено позивачу за грудень 2009 року від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 12588 грн. та встановлено від'ємне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом складає 1043 грн.

Також перевіркою зазначено, що підприємство зобов'язане самостійно відкоригувати значення рядка 23 (зменшити) у наступних деклараціях з ПДВ на 12588 грн.

Такий висновок перевіркою зроблено на підставі встановлення того, що договірна (контрактна) вартість імпортованого товару, придбаного ПП «Акваперл»у грудні 2009 року відрізняється більше ніж на 20 відсотків від митної вартості.

За наслідками розгляду вищезазначеного акту перевірки 30 березня 2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000772301/0 866/23-4/22098755/1928 (а.с. 13), яким позивачу на підставі "б", п.п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181 від 21 грудня 2000 р., п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. п. 7.7.1, 7.1.2 п. 7.7 ст.7, п. п.7.3.1 7.3 ст.7, п. п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про додану вартість"зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в сумі 9867,00 грн., правомірність якого є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Судом встановлено, що позивачем в податковій декларації з ПДВ за грудень 2009 року задекларувало податкове зобов'язання по податку на додану вартість (рядок 9) в сумі 48875 грн., податковий кредит (рядок 17) 62506 грн., від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду (рядок 18.2) в сумі 13631 грн. податку на додану вартість, зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.2) в сумі 13631 грн. (а.с.а.с. 48-49).

Як вбачається з матеріалів справи, при здійснені перевірки позивача було встановлено, що у грудні 2009 року підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення, ванн, керамічної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито та націнку. Вартість реалізації вище фактурної вартості, але нижче митної вартості, визначеної митними органами.

Договірна (контрактна) вартість придбаного імпортованого товару ПП "Акваперл"у грудні 2009 року відрізняється більше ніж на 20 відсотків від митної вартості. Підприємство визначило податкові зобов'язання за грудень 2009 року в сумі 34326,00 грн., виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки.

Митна вартість реалізованого у листопаді 2009 р. імпортованого товару склала 220965,00 грн., сума ПДВ сплаченого на митниці - 44192,99 грн.

На підставі наведеного перевіркою зроблено висновок про те, що загальний обсяг оподаткованих, операцій за ставкою 20% за листопад 2009 року становить 44192,99 грн.

Тобто, перевіркою встановлено порушення позивачем п.4.1, п.4.3 ст.4, п.п.7.3.1, п.7.3, п.п.7.4.1, п7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого збільшено суму податкового зобов'язання за лютий 2009 року в розмірі 19 956,00 грн., тобто зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий 2009 року на 19 956,00 грн. та визначено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом в сумі 319,00 грн. На цій підставі, перевіркою зроблено висновок щодо завищення позивачем заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на суму 19 956,00 грн.

Окрім того, судом встановлено, що приватним підприємством "Акваперл" в податковій декларації з ПДВ за грудень 2009 задекларовано податкове зобов'язання по податку на додану вартість (рядок 9 податкової декларації з ПДВ за грудень 2009 року), що становить 48875,00 грн., податковий кредит (рядок 17) становить 62506,00 грн., від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ (рядок 18.2) становить 13631,00 грн., значення рядка 22.2 податкової декларації попереднього звітного періоду (рядок 23.1) складає 10215,00 грн., залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 24 податкової декларації за грудень 2009 року та рядок 1 розрахунку суми бюджетного відшкодування ПП "Акваперл") складає 14322,00 грн., сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 25 податкової декларації за грудень 2009 року та рядок 3 розрахунку суми бюджетного і відшкодування ПП "Акваперл") становить 10215 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при здійснені перевірки позивача було встановлено, що у листопаді 2009 року підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення, ванн, керамічної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито та націнку. Вартість реалізації вище фактурної вартості, але нижче митної вартості, визначеної митними органами.

Договірна (контрактна) вартість придбаного імпортованого товару ПП "Акваперл"у листопаді 2009 року відрізняється більше ніж на 20 відсотків від митної вартості. Підприємство визначило податкові зобов'язання за листопад 2009 року в сумі 34326,00 грн., виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки.

Митна вартість реалізованого у листопаді 2009 р. імпортованого товару склала 220965,00 грн., сума ПДВ сплаченого на митниці -44192,99 грн.

На підставі наведеного перевіркою зроблено висновок про те, що загальний обсяг оподаткованих, операцій за ставкою 20 % за листопад 2009 року становить 44192,99 грн.

Тобто, перевіркою встановлено порушення п.4.1, п.4.3 ст.4, п.п.7.3.1., п7.3, п.п.7.4.1, п7.4, п.п. 7.7.1., п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", приватним підприємством "Акваперл" завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень 2009 року на 9867,00 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року на суму 9867,00 грн.

Однак такі висновки відповідача на переконання суду є протиправними з врахуванням наступного.

У ході розгляду справи судом встановлено, що протягом охоплюваного перевіркою періоду позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку.

Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно-технічного призначення, ванн, керамічної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито та націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ "Про податок на додану вартість"з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

Даний факт відповідачем не заперечується.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Згідно пунктом 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що:

справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

ідентичні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

однорідні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах . Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності"від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України "Про ціни та ціноутворення"від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом "звичайних цін"є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В актах відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірку відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Так, ч.1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р., згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України "Про ціни та ціноутворення ", де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств ". Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття "звичайна ціна", яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття "митна вартість", яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

А тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість ", при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Проте, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а"підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.

Пунктом 4.3.5 статті 4 того ж Закону є визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як вбачається із змісту акту відповідача, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Суд констатує, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення -рішення від 18.06.2009 року №0000212301/0 1909/23-4/22098755/15179 , яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в сумі 19 956,00 грн. та податкового повідомлення -рішення від 08.07.2009 року №0000232301/0 2248/23-4/22098755/16977, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2009 року в сумі 19 393,00 грн. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.94 КАС України слід присудити понесені позивачем документально підтверджені, у вигляді сплати судового збору (квитанція № 30 від 15 квітня 2010 р.) судові витрати у розмірі 3 (три ) грн. 40 (сорок) коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Приватного підприємства "Акваперл" - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Ужгороді №0000772301/0 886/23-4/22098755/1928 від 30 березня 2010 року, яким ПП "Акваперл" зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року в сумі 9867,00гривень.

3. Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Акваперл" (88000, м. Ужгород, вул. Гарайди, 8/1, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 22098755) понесені судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок ) коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд шляхом подачі скарги про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Іванчулинець Д.В.