Ухвала

від 17.12.2014 по справі 814/834/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/834/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача Шевченко Ю.В. та представника відповідача Жайворонок А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Граніт» до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Софія-Граніт» (далі ТОВ «Софія-Граніт») звернулось до суду з позовом до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі Баштанська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2014 року № 0000052200.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 30 грудня 2013 року по 08 січня 2014 року посадовою особою Баштанської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо правових відносин з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» за березень 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 09 січня 2014 року за № 2/22-35156965, в якому зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200, пунктів 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на 103150 грн. за березень 2013 року, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2014 року № 0000052200, яким ТОВ «Софія-Граніт» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 103150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 51575 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняте відповідачем на його підставі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року позовні вимоги ТОВ «Софія-Граніт» задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2014 року № 0000052200. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 309 грн. 45 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник Баштанської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. 85.2 ст. 85 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому позивачем не доведено фактичного здійснення господарської операції з контрагентом під час формування податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 30 грудня 2013 року по 08 січня 2014 року посадовою особою Баштанської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо правових відносин з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» за березень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 09 січня 2014 року за № 2/22-35156965, в якому зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200, пунктів 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на 103150 грн. за березень 2013 року, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2014 року № 0000052200, яким ТОВ «Софія-Граніт» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 103150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 51575 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ТОВ «Софія-Граніт» норм Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту протягом перевіреного періоду за господарською операцією з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг».

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за березень 2013 року позивач формував на підставі податкової накладної, виданої його контрагентом ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг».

При цьому позивачем (Покупець) було укладено з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» (Продавець) договір поставки від 01 березня 2013 року за № 1032013, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця дробарне обладнання, а останній - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість, якість та ціна на товар зазначені у договорі. Поставка здійснюється на умовах EXW склад Продавця, згідно Інкотермс ( а. с. 55-56).

В акті перевірки Баштанською ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту суми в 103150 грн., сплаченої у складі вартості товару, придбаного у ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» за угодою, укладеною без мети настання реальних наслідків. В обґрунтування названого висновку відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 14 листопада 2013 року № 2310/26-55-22-01/38604877 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період березень, квітень, серпень, вересень 2013 року, в якому зазначено про здійснення названим підприємством діяльності, спрямованої на укладання угод, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Проте, всупереч висновкам податкового органу, витрати позивача по названому вище договору безпосередньо пов'язані з його статутною діяльністю (інші галузі добувної промисловості, оброблення декоративного та будівельного каменю) (а. с. 16) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами - податковою та видатковою накладними, актом приймання-передачі майна, а також документами, що підтверджують транспортування придбаного позивачем товару, та його подальше використання у господарській діяльності позивача (а. с. 58-66, 126).

Вказані документи були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна оцінка в оскарженому судовому рішенні.

Крім того, з матеріалів справи також вбачаться, що між позивачем (Орендар) та ВАТ «Микитівський гранітний кар'єр» (Орендодавець) укладено договір оренди виробничого майнового комплексу від 01 серпня 2009 року за № 20, відповідно до якого Орендар приймає у тимчасове користування (оренду) комплекс для його використання за цільовим призначенням - для переробки гранітної продукції та доставки гірничої маси на ДСЛ (п. 1.3 Договору) ( а. с. 47-49).

Також, між позивачем (Орендар) та ВАТ «Микитівський гранітний кар'єр» (Орендодавець) укладено договір оренди техніки від 01 вересня 2009 року за № 15, відповідно до якого Орендар приймає в строкове володіння і користування техніку з обслуговуючим персоналом згідно Додатку № 1 до договору.( а. с. 50-54).

Відповідно до розділу 4 «Права та обов'язки сторін» Договору оренди виробничого майнового комплексу від 01 серпня 2009 року № 20 до обов'язків Орендаря входить понесення всіх витрат з експлуатації об'єктів, утримання їх у повній справності, здійснення за власний рахунок робіт, необхідних для підтримки в робочому стані об'єктів, що орендуються.

Отже, придбання обладнання по угоді з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» було необхідно позивачу для подальшого використання у своїй господарській діяльності, з метою підтримки робочого стану дробарних установок. Факт використання замінних частин дробарної установки, придбаних у контрагента-постачальника, підтверджується актом списання матеріалів по складу ТОВ «Софія-Граніт» за квітень 2013 року( а. с. 64-65).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, транспортування поставленого позивачу товару здійснювалось вантажним автомобілем Фотон ВЕ 07-02 АІ, згідно договору оренди техніки від 01 вересня 2009 року № 15, укладеному між позивачем та ВАТ «Микитівський гранітний кар'єр», що підтверджується наданими подорожнім листом, товарно-транспортною накладною та технічним паспортом на транспортний засіб (а. с. 50-54, 61-63, 124).

Посилання представника відповідача на перевищення на 2700 кг загальної ваги поставленого позивачу товару вантажопідйомності названого автомобіля, зазначеній в довідці ДАІ, не спростовує можливості перевезення вантажу даним автомобілем. При цьому виходячи з даних, розміщених на сайті офіційного дилера FOTON, загальна вага перевезеного вантажу (19,395 т) не перевищує максимально допустимої вантажопідйомності автомобіля (20 т) (а. с. 125).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковою накладною, оформленою у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеною в порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379.

Податкову накладну складено особою, яка на момент її оформлення була зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

Доводи апелянта щодо окремих недоліків та описок в наданих позивачем первинних документах не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо реальності здійснення позивачем господарської операції за договором поставки з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг», а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

За таких обставин, сума податку на додану вартість за виписаною ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» податковою накладною за вказаною вище угодою була правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту за березень 2013 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання в акті перевірки на фіктивність укладеного позивачем з ТОВ «Компанія Пром-Трейдінг» договору з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. При цьому можливе невиконання контрагентами своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 22 січня 2014 року № 0000052200 є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 22 грудня 2014 року.

Головуючий:

Судді: