Постанова

від 22.12.2014 по справі 903/676/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" грудня 2014 р. Справа №903/676/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Гудак А.В. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Яцюку В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Білери І.В.- службове посвідчення від 12.05.2014р. №026119;

від відповідачів:

- Луцької міської ради: не з`явився;

- Приватного підприємства "Торговий Альянс": Василюка І.М. - представника за довіреністю від 29.11.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора Волинської області

на рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014р.

у справі №903/676/14 ( головуючий суддя Кравчук В.О., суддя Дем`як В.М., суддя Вороняк А.С.)

за позовом Прокурора міста Луцька, м.Луцьк

до:

- Луцької міської ради, м.Луцьк

- Приватного підприємства "Торговий Альянс", м.Луцьк

про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради №49/134 від 04.11.2009р. та визнання недійсним договору оренди землі від 22.02.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2014 року у справі №903/676/14 відмовлено у задоволенні позову Прокурора міста Луцька до Луцької міської ради та Приватного підприємства «Торговий Альянс» про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради №49/134 від 04.11.2009р. та визнання недійсним договору оренди землі від 22.02.2010р.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов.

Мотивуючи апеляційну скаргу, прокурор зазначає, зокрема, наступне:

- необхідною умовою для передачі Луцькою міською радою земельної ділянки площею 0,1440га в оренду є проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди, що не було дотримано у даному випадку останньою;

- судом не враховано, що згідно з п.19 договору оренди землі від 22.02.2010р. передача в оренду земельної ділянки орендарю здійснюється у 15-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання передачі;

- висновок суду про те, що строк позовної давності у даній справі починається з дня прийняття рішення, а саме 04.11.2009р., є необґрунтованим, оскільки судом не враховано норми ст.19 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої з метою виявлення порушень закону прокурор проводить перевірку, а сама по собі обізнаність прокурора про наявність оспорюваного рішення не є підставою для висновку про пропуск позовної давності.

ПП «Торговий Альянс» не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник Луцької міської ради у письмовому відзиві №3-29/376 від 05.11.2014р. на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог останньої, просить суд залишити без змін рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014р. у справі №903/676/14, а у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

Прокурор у судовому засіданні підтримала доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014р. у справі №903/676/14 незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Представник Луцької міської ради у судове засідання не з`явився. Проте, надіслав на адресу суду клопотання №3-29/398 від 19.12.2014р. про розгляд справи без його участі.

Представник ПП «Торговий Альянс» у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необгрунтованою. Просить рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014р. у справі №903/676/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи норми ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника Луцької міської ради не перешкоджає перегляду справи, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення прокурора, представника ПП «Торговий Альянс», обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, рішенням Луцької міської ради від 04.11.2009р. №49/134 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПП "Торговий Альянс" для розширення та обслуговування ринку "Північний" на пр-ті Соборності" затверджено ПП "Торговий Альянс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1440га для розширення та обслуговування ринку "Північний" на пр-ті Соборності; надано ПП "Торговий Альянс" на умовах оренди на 5 років земельну ділянку /землі житлової та громадської забудови/ загальною площею 0,1440 га /кадастровий номер 22:037:0050/ для розширення та обслуговування ринку "Північний" на пр-ті Соборності (а.с.12).

З наявної в матеріалах справи копії архівного витягу з архівного відділу Луцької міської ради від 27.08.2014р. №23-33/643, здійсненого з протоколу сорок дев'ятої сесії Луцької міської ради від 28.10.2009р. - 04.11.2009р., на сесії міської ради був присутній помічник прокурора м. Луцька п. Грицюк Р.П. (а.с. 29-30).

22.02.2010р. Луцькою міською радою та приватним підприємством "Торговий Альянс" укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови площею 0,1440га, яка розташована у м.Луцьку на проспекті Соборності (кадастровий номер 220370050) (а.с. 9-11).

Згідно з п. 19 договору передача земельних ділянок орендарю здійснюється у 15-денний строк після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі.

Договір зареєстровано управлінням Держкомзему у м. Луцьку 26.12.2011р. за №071010004000284.

26.12.2011р. за актом приймання-передачі земельна ділянка передана ПП "Торговий Альянс" (а.с. 15).

Листом від 18.12.2013р. №01-12/3362 Державна інспекція сільського господарства у Волинській області повідомила прокурора м. Луцька, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства Луцькою міською радою при наданні в оренду земельних ділянок для влаштування ринку "Північний" встановлено, що на підставі рішення Луцької міської ради від 04.11.2009р. №49/134 між Луцькою міською радою та ПП "Торговий Альянс" укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 0,1440 га на проспекті Соборності для влаштування та обслуговування ринку "Північний", договір зареєстрований 26.12.2011р. за №071010004000284. На час укладення договору оренди земельна ділянка була вільна від забудови, а тому при передачі земельної ділянки в користування Луцькою міською радою було порушено ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України (а.с. 17). На вказаному листі стоїть резолюція прокурора від 19.12.2013р. - «Для опрацювання та реагування».

Також, в матеріалах справи міститься копія постанови заступника прокурора міста Луцька про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів від 18.02.2014р., відповідно до якої постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів з питань дотримання вимог земельного та містобудівного законодавства в структурних підрозділах Луцької міської ради.

За наведених обставин, 16.07.2014р. прокурор міста Луцька, посилаючись, зокрема, на ст. 121 Конституції України, ст. ст. 125, 126, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.1-4 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. ст. 6, 15 Закону України «Про оренду землі», ст.. ст.. 203, 215 ЦК України, ст.. 2 ГПК України, зазначаючи про порушення чинного законодавста при прийнятті рішення про надання відповідачеві земельної ділянки в оренду, укладенні договору оренди, звернувся до суду із позовом про визнання незаконним і скасування рішення Луцької міської ради від 04.11.2009р. №49/134 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПП "Торговий Альянс" для розширення та обслуговування ринку "Північний" на пр-ті Соборності" та визнання недійсним договору оренди землі від 22.02.2010р.., укладеного Луцькою міською радою та ПП "Торговий Альянс", зареєстрованого в управлінні Держкомзему в м. Луцьку, про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 26.12.2011р. за №071010004000284.

Судова колегія бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), міжрайонним прокурорам, прокурорам міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх першим заступникам і заступникам.

П. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36 1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Між тим, ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, при цьому в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обгрунтовує необхідність їх захисту.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 р. визначив, що поняття "інтереси держави" є оціночним. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Окрім того, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 ЦК України, ст. ст. 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

У даному випадку оспорюється рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого в подальшому було укладено договір, за якими передано в оренду земельну ділянку комунальної форми власності ПП «Торговий Альянс». Таким чином, оскільки об'єктом договору оренди виступає земельна ділянка комунальної форми власності, то відповідно реалізація в подальшому щодо неї речових прав має пряме відношення до інтересів держави в особі територіальної громади міста Луцька.

З огляду на наведене, прокурор цілком правомірно визначився щодо факту порушення інтересів держави внаслідок неправомірних дій відповідачів, що стало підставою для звернення з позовом.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, спірні правовідносини виникли з приводу визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради №58/106 від 04.11.2009р. та визнання недійсними договору оренди землі від 22.02.2010р.

Статтею 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Згідно з частиною другою статті 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної форми власності та передумовою для укладення договору оренди є рішення відповідного органу, уповноваженого розпоряджатися земельною ділянкою від імені та в інтересах її власника.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Наведеною нормою права законодавець в імперативному порядку визначив єдиний порядок продажу прав на земельні ділянки державної та комунальної власності (оренда, суперфіцій, емфітевзис) - на конкурентних засадах, окрім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 Земельного кодексу України.

Так, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України визначено перелік випадків, за яких не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них.

Згідно з ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

За умовами оспорюваного договору оренди від 22.02.2010р. об'єктом оренди є земельна ділянка, вільна від забудови, загальною площею 0,1440 кв.м., розташована по пр.Соборності в м.Луцьку (кадастровий номер 220370050), цільове призначення якої - землі житлової та громадської забудови, земельна ділянка вільна від забудови.

При цьому, відповідачем, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не надано жодних належних доказів у розумінні ст.. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження тієї обставини, що на момент укладення оспорюваного правочину існували визначені ч. 2. 3 ст. 134 ЗК України випадки, в силу дії яких для передання спірної земельної ділянки в оренду Законом не вимагалося проведення земельних торгів.

За наведених обставин, при укладенні оспорюваного договору оренди обов'язковим є проведення земельних торгів на основі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, за результатами яких укладається договір оренди.

На підставі встановлених обставин у даній справі та наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження останніх, колегія суддів констатує той факт, що всупереч наведеним вище вимогам Закону, орган місцевого самоврядування не дотримався визначеної Законом процедури щодо передання в оренду земельної ділянки комунальної власності на конкурентних засадах.

Аналогічної правової позиції щодо порушення органом місцевого самоврядування господарської компетенції під час укладення договору оренди внаслідок недотримання визначеної ст. 124, 134 ЗК України процедури передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, дотримується Верховний Суд України у постанові від 03.06.2014р. у справі № 3-22гс14 за заявою приватного підприємства «Галицькі аграрні інвестиції» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2013 року у справі № 13/17/5022-675/2012 за позовом прокурора Бережанського району Тернопільської області в інтересах держави в особі Мечищівської сільської ради до приватного підприємства «Галицькі аграрні інвестиції», третя особа - управління Держкомзему у Бережанському районі, про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Як визначено нормами ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України, зокрема про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства та спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

У п.2.1. вказаної вище Постанови зазначено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом ч.1 ст.116, ч.1ст. 124 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності, права користування та оренди земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону(ст. 126 ЗК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення похідного документа у вигляді договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є одна із вимог про визнання недійсним договору оренди від 22.02.2010р.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено про те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до статей 1, 8 ЦК України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі встановлених обставин у даній справі та наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження останніх, з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що орган місцевого самоврядування при прийнятті оспорюваного рішення допустив порушення вимог чинного законодавства, що, як наслідок, є підставою для визнання вказаного рішення незаконним та його скасування. За таких обставин, визнання незаконним рішення, що передувало та виступало підставою укладенню/укладення оспорюваного договору оренди, в силу дії ст.ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним в судовому порядку.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст.216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі - Луцька міська рада та ПП "Торговий Альянс" звернулися до суду першої інстанції із заявами №3-29/189 від 27.08.2014р. та від 10.09.2014р. про застосування позовної давності (а.с. 35, 41).

Досліджуючи питання про те чи поширюється позовна давність на дані спірні правовідносини та чи підлягає до застосування сплив позовної давності за заявою сторони, що, як наслідок, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів враховує наступне.

Предметом спору у даній справі виступають вимога про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради №49/134 від 04.11.2009р. та вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 22.02.2010р.

Так, оспорюване рішення прийняте 04.11.2009р., а оспорюваний договір оренди укладено 26.12.2011р. (дата державної реєстрації).

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Таким чином, до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

В силу дії ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Що стосується вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради №49/134 від 04.11.2009р., то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VІ виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України у наведеній вище редакції.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011р. №4176-VІ набрав чинності 15.01.2012р. (офіційне опублікування в газеті Голос України від 14.01.2012р. № 6, відповідно до п. 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування).

Правової позиції щодо застосування пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VІ при вирішенні спірних правовідносин в частині визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 14.01.2014р. у справах №910/7066/13 та №910/7064/13 за позовом Першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Деснянської районної у м. Києві ради, Деснянської районної у місті Києві ради в особі ліквідаційної комісії з припинення Деснянської районної у місті Києві ради про визнання недійсним пункту рішення.

Таким чином, з урахуванням наведених вище нормативно-правових актів, варто відзначити, що на момент прийняття оспорюваного рішення (станом на 04.11.2009р.) позовна давність на дані правовідносини в частині визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування не поширювалася. Тоді як щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди, діє загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, прокурор був присутній на сесії міської ради на момент прийняття спірного рішення - 04.11.2009р., а отже останньому було відомо про наявність такого рішення, а з позовом до суду про визнання опорюваного рішення незаконним, а договору оренди недійсним прокурор міста Луцька звернувся 16.07.2014р., що стверджується штемпелем господарського суду Волинської області на позовній заяві (а.с. 2).

Таким чином, на момент реалізації позивачем свого права на судовий захист - станом на 16.07.2014р., діяв Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VІ.

З набранням чинності Закону України №4176-VІ 15.01.2012р., право особи, наведене у п. 5 розділі ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" зазначеного Закону, може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років з моменту набрання чинності вказаним Законом, тобто до 16.01.2015 р.

В той же час, вимога про визнання недійсним договору оренди заявлена прокурором в межах загальної позовної давності.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Наведена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014р. у справі № 5011-32/13806-2012.

В абз. 2 пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Наявні в матеріалах справи докази, а саме лист Державної інспекції сільського господарства у Волинській області від 18.12.2013р. №01-12/3362, який надійшов у прокуратуру м. Луцька 18.12.2013р., про що зазначено у позовній заяві, свідчить про те, що прокурор міста Луцька довідався про порушення законодавства органом місцевого самоврядування при укладенні оспореного договору оренди від 22.02.2010р. лише після отримання вказаного листа, тобто 18.12.2013р.

А тому, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокурору стало відомо про наявність оспорюваного правочину, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення законодавства органом місцевого самоврядування.

Таким чином, прокурор як позивач у даній справі реалізував своє право щодо звернення з позовом до суду, у зв'язку із встановленням порушень вимог чинного законодавства органом місцевого самоврядування при прийнятті оспорюваного рішення та укладенні оспорюваного договору оренди, у встановленому законом порядку.

Відтак, доводи відповідачів щодо пропуску прокурором позовної давності не є обгрунтованими, а тому наслідки спливу позовної давності у даному випадку не застосовуються.

За наведених підстав колегія суддів вважає хибним висновок суду першої інстанції щодо пропущення прокурором позовної давності, що, як наслідок, стало підставою для відмови у позові, так як такий висновок не узгоджується із наведеними вище обставинами справи та суперечить вимогам закону.

Судовою колегією встановлено, що прокурор звернувся з позовом в межах позовної давності та за наявності на те визначеної законом підстави, а саме у зв'язку із порушенням інтересів держави.

Відтак, спірні правовіносини підлягають до вирішення по суті.

За таких обставин, вимоги прокурора (скаржника) щодо визнання незаконним і скасування рішення Луцької міської ради №49/134 від 04.11.2009р. та визнання недійсним договору оренди землі від 22.02.2010р. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та узгоджуються із вимогами чинного законодавства.

Натомість, суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та допустив порушення наведених вище норм матеріального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014 р. у справі № 903/676/14 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Волинської області задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 29.10.2014 р. у справі №903/675/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Луцької міської ради від 04.11.2009р. №49/134 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПП "Торговий Альянс" для розширення та обслуговування ринку "Північний" на пр-ті Соборності".

Визнати недійсним договір оренди землі від 22.02.2010р.., укладений між Луцькою міською радою та ПП "Торговий Альянс", зареєстрований в управлінні Держкомзему в м.Луцьку, про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 26.12.2011р. за №071010004000284.

4. Стягнути з Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19) в доход Державного бюджету України 913 грн. 50 коп. судового збору за подання позову та 456грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Торговий Альянс" (43000, м.Луцьк, проспект Відродження, 1/620, код ЄДРПОУ 31398811) в доход Державного бюджету України 913 грн. 50 коп. судового збору за подання позову та 456 грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду Волинської області.

7. Справу № 903/676/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.