Рішення

від 18.12.2014 по справі 910/24460/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24460/14 18.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фірма «Терра»-С

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс»

про стягнення 139 721, 95 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Хоменко В.І. - директор;

Філоненко О.О. за довіреністю б/н від 05.11.2014 р.;

від відповідача: Яресько І.В. за довіреністю № 930/5 мж від 09.12.2014 р.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: Крохмальний О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фірма «Терра»-С (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» (далі - відповідач) про стягнення 139 721, 95 грн., з яких 101 638, 95 грн. основного боргу, 16 938, 90 грн. пені, 17 752, 42 грн. інфляційних втрат, 3 391, 68 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 794, 44 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач виконав будівельні роботи, які відповідачем не були оплачені в повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/24460/14, розгляд справи призначено на 26.11.2014 р.

25.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/24460/14 від 10.10.2014 р. подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.11.2014 р. представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 26.11.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.12.2014 р.

В судовому засіданні 18.12.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.12.2014 р. проти позову заперечив, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до п. п. 4, 5 Розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.07.2013 р. № 378 в бюджеті міста Києва на 2013 рік були передбачені грошові кошти на ремонт покрівлі житлового будинку № 11-Б по вул. Різницькій у м. Києві в розмірі 168,08 грн., однак зазначені кошти відповідач так і не отримав, у зв'язку з чим просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію.

В судовому засіданні 18.12.2014 р. судом розглянуте викладене відповідачем у відзиві на позовну заяв клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію та вирішено відмовити в його задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Таким чином, набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові у зв'язку з відсутністю правових підстав.

Зокрема, частиною 1 статті 24 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

У п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що Печерська районна в місті Києві державна адміністрація не повинна відповідати за цим позовом як самостійно, так і солідарно з іншою особою, оскільки відповідач в силу приписів ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, при цьому останнього з позивачем пов'язують договірні відносини, в межах яких і виник спір, проте як Печерська районна в місті Києві державна адміністрація стороною укладеного між сторонами спірного Договору не є.

З урахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості іншого відповідача Печерської районної у м. Києві державної адміністрації.

У судовому засіданні 18.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2013 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір підряду № 06/09/13, відповідно до п. 1.1. якого підрядник за завданням замовника зобов'язується виконати капітальний ремонт покрівлі за адресою: м. Київ, вул. Різницька, 11Б, у відповідності з кошторисом, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її згідно з умовами Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна визначена на підставі Державних будівельних норм та становить 158 606, 40 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 26 434, 40 грн., згідно кошторису.

Здача-приймання виконаних робіт здійснюється відповідно з діючими нормами і правилами та оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт. Замовник перевіряє правильність акту протягом 2-х робочих днів з дня його отримання та підписує виходячи з реально виконаних робіт або відмовляє в підписанні акту та дає письмову обґрунтовану відповідь про причину відмови. При наявності недоліків у виконаних роботах сторонами складається дефектний акт (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату робіт, що передбачені Договором, протягом 3-х банківських днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в, № КБ-3.

До вказаного Договору сторонами було укладено проектно-кошторисну документацію.

На виконання умов Договору позивачем у вересні 2013 року виконані будівельні роботи на суму 101 638, 95 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робі за вересень 2013 року № КБ-2в, дефектними актами, та довідками про вартість будівельних робіт на загальну суму 101 638, 95 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками обох підприємств.

В свою чергу, відповідачем виконані позивачем роботи в повному обсязі оплачені не були.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за виконані роботи, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

В той же час, як зазначалося вище, п. 4.1. Договору передбачено, що замовник здійснює оплату робіт, що передбачені Договором, протягом 3-х банківських днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в, № КБ-3.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив вартість виконаних позивачем робіт у повному обсязі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 16 938, 90 грн. пені за період з 20.09.2013 р. по 19.09.2014 р., слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно з п. 9.3. Договору за порушення термінів оплати виконаних робіт без поважних причин замовник на вимогу підрядника сплачує на користь останнього пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від вартості неоплачених робіт за кожен день затримки.

Позивач нарахував відповідачу пеню за період з 20.09.2013 р. по 19.09.2014 р., тобто за 365 днів в розмірі 16 938, 90 грн., проте її розрахунок є невірним, оскільки позивач не враховує приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, як на тому наголошено в п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені на суму боргу, виходячи з подвійної облікової ставки Національного Банку України, за період з 20.09.2013 р. по 20.03.2014 р., суд встановив, що вона має складати 6 588, 43 грн.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 391, 68 грн. за період з 20.09.2013 р. по 30.10.2014 р., а також інфляційних втрат в сумі 17 752, 42 грн. за період з жовтня 2013 року по вересень 2014 року включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 3 391, 68 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 17 752, 42 грн. за період з жовтня 2013 року по вересень 2014 року включно суд вважає його вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення проти позову щодо відсутності фінансування спірного обсягу робіт з місцевого бюджету, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає виходячи з наступного.

Так, самі по собі твердження відповідача про відсутність фінансування з місцевого бюджету спірного обсягу робіт не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку розрахуватись за прийняті ним роботи.

Суд звертає увагу на те, що відповідач від укладеного Договору не відмовлявся, підстав для припинення зобов'язань за ним не інакше як через належне виконання судом не встановлено, на момент виникнення та існування спірних правовідносин він був діючим, а отже таким, що створює для відповідача визначені ним обов'язки.

При цьому, за змістом висновків Верховного Суду України в постанові від № 3-28гс12 від 15.05.2012 р., з огляду на частину другої статті 617 ЦК, частину другу статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках бюджету не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати замовлених ним за спірним Договором робіт, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» (01021, місто Київ, провулок Івана Мар'яненка, будинок 7; код ЄДРПОУ 05756837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фірма «Терра»-С (03061, місто Київ, вулиця Пост-Волинська, будинок 3; код ЄДРПОУ 21614309) 101 638 (сто одну тисячу шістсот тридцять вісім) грн. 95 коп. основного боргу, 6 588 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 43 коп. пені, 3 391 (три тисячі триста дев'яносто одну) грн. 68 коп. 3% річних, 17 752 (сімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн. 42 коп. інфляційних втрат та 2 587 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят сім) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака