Постанова

від 24.12.2014 по справі 804/18788/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 р. Справа № 804/18788/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С.

при секретарі - Летучій Г.І.

за участю:

представника позивача - Лутошкіна І.О.

представника відповідача - Гагарського А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агропереробник» (код ЄДРПОУ 38677039) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний» (код ЄДРПОУ 36350905) та ТОВ «Елітфінанс» (код ЄДРПОУ 39166343) за липень 2014 року було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 р. № 0001162203. Позивач вважає висновки податкового органу такими, що не відповідають дійсності, а винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення таким, що порушує норми чинного законодавства. За таких обставин, позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.2014 р. № 0001162203 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Агропереробник» (код ЄДРПОУ 38677039) за платежем: «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг), 14010100», на загальну суму 5 859 694,50 грн., де за основним платежем - 3 906 463 грн., за штрафними санкціями - 1 953 231,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнав та зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 р. № 0001162203 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропереробник» (код ЄДРПОУ 38677039) зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 11.04.2013 року № 12241020000057161 та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В судовому засіданні встановлено, що у період з 14.10.2014 р. по 15.10.2014 р. посадовими особами ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Агропереробник» (код ЄДРПОУ 38677039) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний» (код ЄДРПОУ 36350905) та ТОВ «Елітфінанс» (код ЄДРПОУ 39166343) за липень 2014 року.

Порушення встановлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті №2899/223/38677039 від 15.10.2014 року, а саме: п.п.14.1.201. п.14.1. ст.14, п.185.1. ст.185, п.198.3. ст.198, п.201.1., п.201.4., п.201.6., п.201.7. ст.201 Податкового кодексу України, перевіреним підприємством неправомірно занижено податок на додану вартість всього у сумі 3 906 463 грн., у тому числі за липень 2014 року в сумі 3 691 714 грн. та серпень 2014 року в сумі 214 749 грн. тобто в частині отриманих товарів у ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний та ТОВ «Елітфінанс» за липень 2014 року.

За результатами вищевказаної перевірки відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року №0001162203.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 року № 0001162203є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Агропереробник» мало фінансово-господарські взаємовідносини з наступними контрагентами:

-договір поставки від 28.06.2014 року №280614 з ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний», про постачання макухи соняшника на умовах СРТ;

-договір поставки від 27.06.2014 року з ТОВ «Елітфінанс» про постачання макухи соняшника на умовах СРТ.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано наступні акти перевірок контрагентів, а саме:

- ДПІ у Печерському районі м.Києва від 02.09.2014 р. №2681/26-55-22-01/36350905 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний» (код ЄДРПОУ 36350905) за період діяльності з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р.;

- ДПІ у Печерському районі м.Києва від 01.09.2014 р. №2673/26-55-22-02/39166343 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Елітфінанс» (код ЄДРПОУ 39166343) за період діяльності з 01.07.2013 р. по 01.07.2014 р.

Відповідно до п.п.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.198.3. статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз.5 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст.9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п.2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд також звертає увагу, що висновки відповідача про обов'язковість надання товарно-транспортних накладних суперечать чинному законодавству з огляду на наступне:

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, є неправильними посилання відповідача на те, що не надання документів на підтвердження факту транспортування товару, є нібито підтвердженням нікчемності укладених правочинів між ТО В «Агропереробник» та контрагентами у липні 2014 р.

Разом із цим, вимогами податкового обліку не передбачено обов'язковості складання ТТН в підтвердження віднесення витрат до складу валових, оскільки, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не впливає на формування податкового кредиту та звітності. При цьому, жодних помилок чи неточностей у первинних документах позивача, при проведенні перевірки відповідач не встановив та не вказав. Також, перевезенням придбаного товару, відповідно предмету та умов договорів, займались контрагенти, які також, були постачальниками такого товару. Таким чином, оскільки обов'язок перевезення товару покладався на контрагентів позивача, то останній не декларував витрати щодо здійснення перевезення товару.

Окрім цього, право на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності до ст.198 ПК України виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, датою виникнення такого права вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В судовому засіданні встановлено, що позивач відніс суму податку до податкового кредиту, у відповідності до ст.198 ПК України, який виник після придбання товарів та послуг у зазначених вище контрагентів у липні 2014 року - з дати отримання товарів/послуг, що підтверджено податковими накладними.

Позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на оформлення податкового кредиту.

Отже, порушення правил перевезення або помилки при заповненні ТТН не може впливати на право формування податкових відомостей.

Разом із цим, суд звертає увагу що сертифікати якості на товар, які вимагав надати відповідач, не є обов'язковими документами, з огляду на наступне:

Наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні це можуть слугувати підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Не є вірними посилання відповідача на відсутність належних сертифікатів якості або інших документів відповідності якості продукції, як на одну з підстав безтоварності операцій, оскільки за змістом ч.1 та 2 ст.666 ЦК України єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві.

При цьому право використання сертифікованої чи не сертифікованої продукції у власній господарській діяльності належить безпосередньо позивачу, який здійснює діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку.

Посилання відповідача щодо відсутності сертифікатів на товар (макуху), як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту по операціях з придбання товарів від контрагентів за липень та серпень 2014 р., що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності суб'єктів господарювання, судом враховується наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності», виробник зобов'язаний надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція. Постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Таким чином, з системного аналізу зазначених норм вбачається, що постачальника не зобов'язано мати та, відповідно, передавати покупцям продукції засвідчені печаткою виробника сертифікати відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

Також, сертифікат походження не є документом, що свідчить про сплату податків, не є свідоцтвом чи ліцензією.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість. Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами. Тобто, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки позивача та запереченнях не відповідають обставинам справи та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими у судовому засіданні.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що винесене податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року № 0001162203 є протиправним, а тому підлягає скасуванню з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 р. № 0001162203, прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений 26 грудня 2014 року.

Суддя Кучма К.С.