Ухвала

від 30.09.2015 по справі 804/18788/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2015 р. м. Київ К/800/16834/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Ярошенка Д.В. відповідача:не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року

у справі № 804/18788/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.2014 року № 0001162203.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року скасовано, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник» відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний» та ТОВ «Елітфінанс» за липень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст.185, п. 198.3 ст. 198, п.201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 3906463,00 грн.

Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 2899/223/38677039 від 15.10.2014 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року № 0001162203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5859694,50 грн., у тому числі за основним платежем - на 3906463,00 грн., за штрафними санкціями - на 1953231,50 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Укрбудресурси-Зміїний» на підставі договору поставки від 28.06.2014 року № 280614 та з ТОВ «Елітфінанс» на підставі договору поставки від 27.06.2014 року № 270614.

На підтвердження фактичного виконання зазначених правочинів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали реальний характер, а формальні помилки в видаткових накладних не є доказом безтоварності укладених договорів. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що перевезення придбаного позивачем товару покладалось на його контрагентів, а тому у позивача відсутній обов'язок підтверджувати факт транспортування товару, зокрема, і надавати для перевірки відповідні товарно-транспортні накладні.

Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, вказавши, що предметом укладених позивачем з контрагентами договорів є перевезення (транспортування) товару, а тому, на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань, позивач мав надати товарно-транспортні накладні. Також апеляційний суд вказав на недоліки в наданих позивачем видаткових накладних, що, на його думку, є додатковим доказом безтоварності укладених правочинів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як вже зазначалось, відмовляючи у задоволенні вимог позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що метою укладених позивачем з контрагентами договорів є перевезення (транспортування) товару, а тому, на підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивач мав надати відповідні товарно-транспортні накладні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом укладених позивачем з контрагентами правочинів є поставка макухи сонячника на умовах СРТ - склад позивача. При цьому, за умовами СРТ (Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати - ІНКОТЕРМС) продавець товару зобов"язується забезпечити перевезення товару на підставі укладеного ним з третьою особою договору.

Крім того, відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.1 вказаних Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Тобто, обов'язковість оформлення товарно-транспортної накладної передбачено саме у разі укладення відповідного договору перевезення. При цьому, як вже зазначалось, перевезення придбаного позивачем товару здійснювалась його контрагентами. А тому, і відповідальність за оформлення відповідних документів покладається саме на сторін таких договорів.

Враховуючи викладене, а також те, що предметом укладених позивачем з контрагентами правочинів є саме поставка товару, яка здійснювалась за рахунок продавців, колегія суддів дійшла висновку про помилковість тверджень суду апеляційної інстанції.

Крім того, слід зазначити, що формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судом першої інстанції.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, а також помилковість висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропереробник» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 804/18788/14 скасувати.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі № 804/18788/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна