Постанова

від 24.09.2014 по справі 810/5263/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2014 року 810/5263/14

м. Київ

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Березанський комбінат комунальних підприємств» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) з позовом до комунального підприємства «Березанський комбінат комунальних підприємств» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 53873,44 грн.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач до суду не прибув, подав письмові заперечення, в яких зазначив, що на підприємстві у січні-лютому 2013 р. працювало два інваліда, відповідач подавав до центру зайнятості 6 звітів про наявність вакансій (у січні, квітні, червні, жовтні та грудні 2013 року), тому порушень закону не вчинив, у задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, які склалися між сторонами.

Комунальне підприємство «Березанський комбінат комунальних підприємств» є юридичною особою. У зв'язку з цим відповідач згідно з вимогами статті 18 Закону України № 875-ХІІ є працедавцем, який зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою №10-ПІ, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві фактично за рік - 49; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" -2. У цьому звіті відповідачем самостійно не визначено розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягають добровільній сплаті.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 51702,04 грн та пеню в сумі 2171,40 грн, що разом становить 53873,44 грн.

Листом від 23.07.2014 №207/02 Березанський міський центр зайнятості повідомив Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що Комунальним підприємством «Березанський комбінат комунальних підприємств» 03.01.2013 подано звіт за формою №3-ПН (Звіт про наявність вакансій) на посаду прибиральника території із зазначенням вакансії для інвалідів, 18.04.2013 подано звіт ф. №3-ПН на посаду машиніст прибиральних машин із зазначенням вакансій для інвалідів. У 2013 році Березанським міським центром зайнятості було направлено 3 особи з числа інвалідів на ці посади, які згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда та довідки до акту огляду МСЕК, не відповідали вимогам, а особи відмовились самі. Фактів відмови відповідачем у прийнятті на роботу інвалідів не було.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем подано до центру зайнятості 6 звітів про наявність вакансій станом на 03.01.2013, 18.04.2013, 30.04.2013, 04.06.2013, 02.10.2013 та 10.12.2013.

Крім того, на підприємстві відповідача в лютому 2013 року було працевлаштовано два інваліда (ОСОБА_1 та ОСОБА_2.), що підтверджується наказом про прийняття на роботу №197к, посвідченнями інваліда, виданих 05.02.2002 та 09.07.1998, наказом про звільнення №16к, розпорядженнями Виконавчого комітету Березанської міської ради №120 від 01.04.2011 про призначення на посаду та №14к від 15.02.2013 про звільнення.

Відповідно до уточнюючого розрахунку, наданого позивачем, відповідач на користь Фонду соціального захисту інвалідів повинен сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 53873,44 грн, разом з тим, у разі урахування поданих відповідачем звітів форми 3-ПН до Березанського МРЦЗ за січень, квітень, червень, жовтень та грудень 2013 року, а також того, що в лютому 2013 р. відповідачем працевлаштовано двох інвалідів, за шість місяців сума адміністративно-господарських санкцій становить 25851 грн, а пеня - 1085,70 грн, що разом становить 26936,70 грн.

Суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон України №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України №875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України №875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України №875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України №875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.

Судом встановлено, що відповідачем працевлаштовано двох інвалідів лише упродовж січня-лютого 2013 року та протягом п'яти місяців 2013 р. відповідач подавав звіти до центру зайнятості, а в інший час звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до державної служби зайнятості упродовж шести місяців 2013 р. відповідач не подавав.

З урахуванням наведеного суд визнає, що відповідач порушив вимоги, встановлені частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, тому він зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Разом з тим, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства, відповідачем упродовж шести місяців вживалися певні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення; за наявності вакансій відповідач упродовж 5 міс. щомісячно направляв до уповноваженого органу відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда та створив відповідні робочі місця, але ці робочі місця залишились вакантними.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ не підприємство, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У зв'язку з цим суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому у діях відповідача за період подання ним звітів до центру зайнятості відсутній склад правопорушення, унаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, за відмову інвалідів, направлених на працевлаштування, від роботи, а також за не направлення уповноваженими органами додаткової необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створені робочі місця.

З урахуванням наведеного суд визнає необґрунтованими та спростованим твердження позивача про те, що відповідач повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення їх працевлаштування.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню частково, оскільки відповідачем подавались звіти до центру зайнятості про вакансії для інвалідів упродовж п'яти місяців 2013 року, а в січні-лютому 2013 р. на підприємстві було працевлаштовано 2 інвалідів. Це означає, що порушення відповідачем вчинено упродовж шести місяців.

Суд погоджується з уточненим розрахунком адміністративно-господарських санкцій та пені, наданим позивачем, згідно з яким з урахуванням наведених обставин за 6 місяців підлягає до сплати 26936,70 грн. Отже, вимоги позивача щодо стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені в повному розмірі - 53873,44 грн, є необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову в частині, що становить 26936,74 грн, слід відмовити.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 112, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Березанський комбінат комунальних підприємств» (07540, Київська область, м. Березань, ідентифікаційний код 03803768) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 26936 (двадцять шість тисяч дев'ятсот тридцять шість) грн 70 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.