Постанова

від 23.12.2014 по справі 813/7046/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року № 813/7046/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді - Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Петрика Р.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - Лопушанського Т.В., згідно довіреності,

від відповідача - Кохана А.В., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Технології комфорту» (далі - ТзОВ «Технології комфорту», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від ТзОВ від 10.06.2014 року № 0001802201, № 0001792201, прийнятих за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Технології комфорту» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ «БК «Адена» (ЄДРПОУ 37634172), ТзОВ «Капістрано» (код ЄДРПОУ 38402933), ТзОВ «Технобудальянс» (ЄДРПОУ 37190526) за весь період розрахунків, оформленої актом перевірки № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що висновки акту перевірки № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відображають фактичних обставин фінансово-господарської діяльності позивача з ТзОВ «БК «Адена» (ЄДРПОУ 37634172), ТзОВ «Капістрано» (код ЄДРПОУ 38402933), ТзОВ «Технобудальянс» (ЄДРПОУ 37190526). Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а відповідно протиправними, оскільки ТзОВ «Технології комфорту», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями, які проводилися ним з ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена». Позивач стверджує, що його операції з вищеназваними контрагентами носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними та ін., а операції пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім того, при перевірці відповідачу було надано всі необхідні документи: договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт/наданих послуг тощо, які підтверджували факти виконання господарських операцій. У зв'язку з чим, позивач вважає, що ДПІ у Сихівському районі м. Львова не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчать про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення ним норм чинного законодавства України. Позивач також зазначає, що правочини, які вчинялися й виконувалися із переліченими вище контрагентами, не відносяться законом до нікчемних та не були визнані недійсними в установленому законом порядку, а тому відповідач протиправно вважає такі правочини нікчемними і недійними. Окрім того, позивач вважає неправомірним обґрунтування висновків податкового органу про неможливість здійснення позивачем реальної діяльності виключно на податковій інформації про контрагентів позивача та їх діяльність і допущені ними порушення податкового законодавства, оскільки відповідальність платників податків носить виключно індивідуальний характер і позивач як добросовісний платник податків не повинен нести відповідальність за порушення, допущені його контрагентами. Таким чином, висновки контролюючого органу фактично ґрунтуються на припущеннях, а, відтак, спірні податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі таких висновків, є протиправними і підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву від 25.11.2014 року, суть якого зводиться до наступного. Відповідач зазначає, що в матеріалах перевірки описаний факт неможливості виконання ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» цивільно-правових зобов'язань щодо поставки товарів у зв'язку з відсутністю у зазначених суб'єктів господарювання матеріальних та трудових ресурсів. В результаті перевірки позивача було повно й достовірно встановлено факти порушення ним податкового законодавства в частині неправомірного включення до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та до податкового кредиту сум, нібито сплачених в адресу ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» за безтоварними господарськими операціями. Відповідач стверджує, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не має. Особливу увагу представник відповідача звернув на те, що ТТН, які були виписані ТОВ «БК «Адена» містять недостовірні дані, зокрема, не вірно зазначено державні номера транспортних засобі. Також наголосив, що «Технології Комфорту» не залучало субпідрядника - ТзОВ «Капістрано» - до виконання робіт по поставці товарі/послуг, оскільки кінцевий отримувач таких послуг ПАТ «Кредобанк» не підтверджує факту виконання робіт саме цим субпідрядником. За таких обставин у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Технології комфорту» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ «БК «Адена» (ЄДРПОУ 37634172), ТзОВ «Капістрано» (код ЄДРПОУ 38402933), ТзОВ «Технобудальянс» (ЄДРПОУ 37190526) за весь період розрахунків, за наслідками якої оформлено акт № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014.

Перевірку проведено з відома директора ТзОВ «Технології комфорту» Волощука Олександра Степановича та в присутності бухгалтера ОСОБА_4.

Проведеною перевіркою встановлено порушення п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами і доповненнями (надалі - Податковий кодекс України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 173770,00 грн. та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 168984,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на врахуванні відповідачем:

акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 04.04.2013 року за №1264/22-3/37634172 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ «БК «Адена» (ЄДРПОУ 37634172) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012р. по 28.02.2013 року;

акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 04.07.2013 року за №178/22.3/37634172 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Адена» (ЄДРПОУ 37634172) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2013р. по 31.05.2013 року.

акт ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.10.2013 року № 305/22-04/38402939 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ «Капістрано» (ЄДРПОУ 38402939 ) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.04.2013 року по 31.08.2013 року.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.06.2014р. №0001802201 та №0001792201.

Як вбачається зі змісту акту перевірки № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014року, контролюючий орган дійшов висновку про те, що ряд операцій між ТОВ «Технології комфорту» та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014року (у частині взаємовідносин позивача із ТзОВ «БК «Адена») відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачеві було надано договір купівлі-продажу від 09.11.2012 року за №09/11-12, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні за листопад 2012 року - березень 2013 року на загальну суму 477344,40 з ПДВ та виписано податкові накладні за листопад 2012-2013 року на загальну суму ПДВ 79557,40 грн. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів відповідачем зафіксовано не було і у акті їх не викладено.

У той же час, в даному акті відповідач вказує, що згідно представлених товарно-транспортних накладних товар для ТОВ «Технології комфорту» доставлявся водіями-експедиторами ТОВ «БК «Адена», пункт навантаження м. Київ, вул. Щорса 5-А., пункт розвантаження: м. Новояворівськ, вул. Привокзальна 3 ( виробничі площі ТзОВ «Технології комфорту»).

За висновком відповідача складення таких товаросупровідних документів при транспортуванні товарів є обов'язковим, а їх відсутність безумовно вказує на нездійснення фактичного транспортування та неотримання позивачем товарів, а отже, підтверджує нереальність відповідних операцій.

Окрім того, в акті № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року відповідач послався на дані акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 04.04.2013 року №1264/22-3/37634172 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ «БК «Адена» (код ЄДРПОУ-37634172) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 28.02.2013 року та акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 04.07.2013 р. за №178/22.3/37634172 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Адена» (код ЄДРПОУ-37634172) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2013 року по 31.05.2013 року.

Як випливає з матеріалі справи, у згаданому акті від 04.04.2013 року №1264/22-3/37634172 податковий орган встановив відсутність ТзОВ «БК «Адена» за юридичною адресою та відсутність у нього об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.10.2012 року по 31.05.2013 року. У зв'язку з чим, відповідач вважає встановленим факт нездійснення ТзОВ «БК «Адена» реальної господарської діяльності, що в свою чергу підтверджує й нереальність операцій між позивачем та ТзОВ «БК «Адена».

У частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «Капістрано» в акті № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачеві було надано договори поставки, договори підряду, видаткові накладні та податкові накладні за період 01.04.2014 року по 01.08.2013 року. Згідно актів виконаних робіт ТзОВ «Капістрано» виконало роботи по демонтажу і монтажу перегородок в приміщенні банків на загальну суму 40342,96 грн., в т.ч. ПДВ. Згідно видаткових накладних відвантажило товару позивачу на загальну суму 524931,88 грн., в т.ч. ПДВ.

На переконання суду, обґрунтування податковим органом висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства (та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності) тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, є безпідставним.

Так, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України № 236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. У зв'язку з чим, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами доходів і зборів визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення ним порушень податкового законодавства, а тим більше неможливість проведення зустрічних звірок не може свідчити про вчинення порушень податкового законодавства третіми особами (у даному випадку - позивачем).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

При цьому, суд також вважає за доцільне наголосити на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України). З цього приводу варто також звернути увагу на узагальнення практики Вищого адміністративного суду України з даного питання, що викладена в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11: «оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рухом товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Жодний чинний нормативно-правовий акт України не покладає на платника податків відповідальність за можливі порушення податкового або іншого законодавства його контрагентами, не кажучи про порушення законодавства постачальниками таких контрагентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. №3477-IV, практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) визнається самостійним джерелом права в Україні і є обов'язковою для застосування судами України

Вирішуючи податкові спори, Європейський суд застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., що була ратифікована Україною 17.07.1997 р. і набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - «Протокол № 1»), який гарантує право на повагу власності та передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому термін «майно» має автономне для Європейського Суду значення, яке не залежить від кваліфікації цього терміну у праві України, та у контексті податкових справ може включати правомірне очікування повернення надміру сплаченого податку, відшкодування податку на додану вартість або права на податкову пільгу, вирахування для цілей податку на додану вартість та податку на прибуток, оспорювання податкового зобов'язання тощо.

Так, у справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік), «Булвес АТ» проти Болгарії» (2009 рік) та «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Проаналізувавши справу «Інтерсплав» проти України», Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися «власністю» особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.

Зокрема, у висновку в справі «Булвес АТ» проти Болгарії» Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, «правомірне очікування» того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до «майна» у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).

Аналогічних висновків Європейський суд дійшов й у справі «"Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії».

Наведена вище судова практика дозволяє стверджувати, що відповідач неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість та визначив додаткове грошове зобов'язання з податку на прибуток, оскільки відповідачем не було встановлено та не було доведено:

- невиконання позивачем власних обов'язків (вимог законодавства України) щодо формування та документального підтвердження оспорюваних витрат;

- обов'язку та можливості для позивача забезпечити виконання вимог законодавства України своїми контрагентами;

- обізнаність позивача про невиконання контрагентами вимог законодавства;

- безпосередню (пряму) участь та / або поінформованість позивача у порушеннях третіх осіб та / або у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податків.

Відповідач не наводить жодних доказів того, що позивач знав або повинен був знати про правопорушення з боку його контрагентів або постачальників його контрагентів, або що позивач мав чи має будь-яке відношення до таких можливих правопорушень.

З огляду на вказане та виходячи з вищенаведених міркувань, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача про порушення ТзОВ «Технології комфорту» податкового законодавства, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів такого платника податків.

Суд вважає, необґрунтованими покликання відповідача на ту обставину, що правочини укладенні між ТОВ «Технології комфорту» та його контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. А відповідно до ч.2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Проте, відповідачем у підтвердження фіктивності правочину укладеного між позивачем та вищенаведеними контрагентами не представлено жодного рішення про визнання такого правочину недійсним.

Суд погоджується із твердженням позивача, що фіктивність правочину не може доводитись іншими засобами доказування окрім рішення суду (яке набрало законної сили) про визнання такого правочину недійсним.

Також суд вважає безпідставними твердження позивача, стосовно того, що замовник робіт ПАТ «Кредобанк» не підтверджує виконання субпідрядних робіт саме ТзОВ «Капістрано». З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Тому, маючи регламентоване законодавством та договором право залучати для виконання робіт субпідрядників, ТзОВ «Технології комфорту» на власний розсуд обирало доцільність залучення субпідрядників без повідомлення про це замовника.

Окрім того, суд надає критичну оцінку й доводам відповідача щодо нереальності та безтоварності операцій позивача у зв'язку із недоліками товарно-транспортних накладних. Суд звертає увагу на те, що, у відповідності до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У зв'язку з чим, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому, відсутність таких документів або окремі помилки в них не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій із закупівлі товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не довів необхідності транспортування придбаних позивачем товарів, обов'язку саме позивача організовувати таке транспортування й обов'язку саме позивача оформляти і складати такі товаросупровідні документи. Тож, суд відзначає, що факти відсутності товаросупровідних документів чи помилки в їх оформленні не є однозначним доводом нереальності господарських операцій, при цьому їх можна й слід оцінювати в сукупності з іншими доказами, які підтверджують або спростовують факт здійснення відповідних господарських операцій, та іншими встановленими обставинами таких господарських операцій.

Для підтвердження фактів реального виконання господарських операцій із ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» позивачем було представлено суду копії первинних документів: договорів, податкових та видаткових накладних, а саме: договори поставки від 12.07.2013 року, 15.07.2013 року, 16.07.2013 року; від 17.07.2013 року, від 18.07.2013 року, від 19.07.2013 року, від 22.07.2013 року, від 23.07.2013 року, від 24.07.2013 року, від 25.07.2013 року; договір поставки № 09/11-12; договори про надання послуг від 11.07.2013 року, від 24.07.2013 року, від 25.07.2013 року, 26.07.2013 року, від 29.07.2013 року, від 30.07.2013 року, 31.07.2013 року; акти здачі приймання робіт №ОУ-1; №ОУ-2, №ОУ-3, №ОУ-4; №ОУ-5; №ОУ-6; №ОУ-7; №ОУ-8; акт звірки взаєморозрахунків між ТзОВ «Капістрано» та ТзОВ «Технології комфорту», акт звірки взаєморозрахунків між ТзОВ «БК «Адена» та «ТзОВ «Технології комфорту» за 01.10.2012-31.12.13 рр.; довідки про вартість виконаних робіт форма КБ-3 на суму 2860,26 грн.; 3307,33 грн.; 1474,14 грн., 2770,51 грн., 18770,26 грн.; 1750,00 грн.; 7810,46 грн.; 1600,00 грн.; акти приймання робіт за липень 2013 року між ТзОВ «Капістрано» та ТзОВ «Технології комфорту» на суму 2860,26 грн.; 3307,33 грн., 2770,51 грн., 18770,26 грн., 1750,00 грн.; 7810,46 грн.; 1600,00 грн., податкові накладні між ТзОВ «Капістрано» та ТзОВ «Технології комфорту» №№ 283, 263, 203, 194, 197, 195, 198, 187, 174, 161, 142, 122, 81, 61, 42, 23, 22; видаткові накладні між ТзОВ «БК «Адена» та ТзОВ «Технології комфорту» №№ 15/11-03, 3/12;-01; 3/12-05; 4/12-00; 6/12-02; 10/12-02; 15/03-01; 12/03-01; 11/03-05; 6/03-03; 5/03-01; 4/03-03; 1/03-07; 25003; 24004; 00049; 23007; 22005; 19001; 18002; 17003; 16001; 15001; 12002; податкові накладні між ТзОВ «БК «Адена» та ТзОВ «Технології комфорту» №№ 110; 68; 32; 16; 2; 244; 182; 123; 103; 65; 51; 27; 9; 306.

Дослідивши вказані первинні документи суд відзначає, що за своїм змістом вони засвідчують факти передачі від контрагентів до позивача придбаного ним товару, замовлених послуг та виконаних робіт, тобто свідчать про виконання конкретних господарських операцій. При цьому, проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідних господарських операцій. А представлені позивачем податкові накладні є оформленими у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства й відповідають його приписам.

Суд також відзначає, що в акті перевірки № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року відображено, що відповідачу при перевірці було надано усі документи, які оформлялися при здійсненні спірних господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» (у акті перевірки відповідач навів їх опис і в ході такої перевірки відповідач ознайомився з ними та дослідив їх. При цьому, відповідач в акті перевірки № 471/13-50-22-01-17/31897272 від 19.05.2014 року за результатами дослідження наданих первинних документів висновків щодо їх дефектності не навів.

Таким чином, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ТзОВ «Технології комфорту» і ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» є нереальними та безтоварними й не відповідають суті діяльності позивача.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з п.п.138.5, 138.10.5, 138.10.6, 138.11, 138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у п.138.3 ст.138 та у ст.139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України.

Згідно п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У зв'язку з наведеним, враховуючи наявні матеріали справи та зважаючи на недоведеність нереальності чи безтоварності господарських операцій, суд приходить висновку про правомірність формування позивачем витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях між ТзОВ «Технології комфорту» та ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена». У свою чергу, суд також наголошує на неправомірності обґрунтування висновків податкового органу про нереальність господарських операцій і порушення ТзОВ «Технології комфорту» податкового законодавства виключно обставинами неналежного оформлення товарно-транспортних накладних (які за своєю природою не є первинними документами) та даними актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами позивача, як це має місце в даній справі.

Отже, висновки відповідача про нереальність господарських операцій між ТзОВ «Технології комфорту» та ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «БК «Адена» є необґрунтованими, а прийняті за їх наслідком податкові повідомлення-рішення №0000872210, №0000862210 від 19.09.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами при закупівлі товарів, робіт і послуг, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки і заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, з Державного бюджету України в користь позивача слід стягнути сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 487,20 грн.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001792201 та № 0001802201 від 10.06.2014 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технології комфорту ", ЄДРПОУ 31897272, м. Львів, вул. Литвиненка, 3, 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 29.12.2014 року.

Суддя Потабенко В.А.