Постанова

від 23.12.2014 по справі 813/7681/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року № 813/7681/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря - Капустинської Н.М.

за участю представників позивача Дикун В.Д.,Забавчука М.Р., Бабій І.М.

представника відповідача Каранець Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісниця» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001392210/5636, №0001402210/5637 від 16.04.2014 р, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Орісниця» (далі - ТзОВ «Орісниця») звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 16.04.2014р. № 0001392210/5636(форма «Р») та від 16.04.2014р. №0001402210/5637 (форма «Р»).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що орган державної податкової служби неправомірно прийшов до висновку про порушення ТзОВ «Орісниця» чинного податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченні проти позову. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Орісниця» зареєстроване як суб'єкт господарювання Виконавчим комітетом Львівської міської ради 14.06.1995р. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 14.06.1995р.за №4089. На дату складання податковим органом акту перевірки ТзОВ «Орісниця» перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області. Основними видами діяльності ТзОВ «Орісниця» за КВЕД-2010 є: Неспеціалізована оптова торгівля (код - 46.90); Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння(код - 16.29); Виготовлення виробів із бетону для будівництва(код - 23.61); Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням(код - 46.73); Роздрібна торгівля залізними виробами , будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах(код - 47.52); Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах(код - 47.78).

Судом встановлено, що фактично у період з 20.03.2014 року по 26.03.2014 року, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, на підставі наказу від 20.03.2014 №228 та направлень від 20.03.2014 №249,250, виданих ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Орісниця» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Компанія «Моя хата»(37693767) за травень 2012 року - вересень 2012 року, за наслідками якої податковий орган прийшов до висновку, що ТзОВ «Орісниця» було порушено п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755 з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 193396,46 грн., в т.ч.: травень 2012р.- 50312,5грн., червень 2012р. - 30858,31 грн., липень 2012р. - 37941,82грн., серпень 2012р. - 38812,5 грн., вересень 2012р. - 35468,33 грн. а також - порушено та п. 1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 203063,16 грн., в т.ч.: 2кв.2012року в сумі 85229,38 грн., за 3 кв. 2012 року в сумі 117833,78 грн., що викладено в Акті від 02.04.2014р. №130/100/13-07-22-10/23267183.

Відносно цього, на підставі Акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова було прийнято щодо ТзОВ «Орісниця» податкові повідомлення-рішення від 16.04.2014р. №0001392210/5636(форма «Р») та від 16.04.2014р. №0001402210/5637(форма «Р») (далі - «Податкові повідомлення-рішення»), згідно з якими орган державної податкової служби зобов'язав ТзОВ «Орісниця» вчинити певні дії, а саме: з урахуванням штрафних(фінансових) санкцій сплатити на бюджетний рахунок податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму двісті п'ятдесят три тисячі вісімсот двадцять вісім грн. 95.коп. (203063,16грн. за основним платежем та 50765,79грн. за штрафними(фінансовими) санкціями), а також - податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму двісті дев'яносто тисяч дев'яносто грн.19 коп. (193393,46грн. за основним платежем та 96696,73грн. за штрафними(фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням - рішенням ТзОВ «Орісниця» звернулося до суду за захистом порушених прав.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «Оптімус Транс», код ЄДРПОУ якого: 37693767, що на момент проведення перевірки відповідало коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя Хата» було укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами та встановлено, що у подальшому придбаний товар позивачем реалізовано згідно укладеного договору поставки від 10.01.2012р. контрагенту - ТзОВ «Снєжка-Україна», на що були належним чином виписані податкові та видаткові накладні, довіреності, що підтверджують факт придбання ТзОВ «Орісниця» товару від ТзОВ «Оптімус Транс» та подальший його продаж ТзОВ «Снєжка-Україна».

Так, 04 травня 2012 року між ТзОВ «Орісниця» (Покупець) та ТзОВ «Оптімус Транс»(Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу №1 (далі - Договір). Згідно умов зазначеного Договору, Продавець зобов'язувався передавати у власність Покупцеві товари в асортименті окремими партіями (надалі іменується «Товар»), за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що погоджуються Сторонами в накладних, рахунках-фактурах тощо, які є невід'ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов'язувався прийняти у власність та оплатити Товар. Поставка Товару проводилась на умовах EXW (EX WORKS), ФРАНКО-склад, відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс» у редакції 2000р., що означає, що Продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав Товар у розпорядження Покупця на площах де відвантажується Товар, чи в іншому названому місці. За таких умов, Покупець ніс всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням Товару з площ Продавця до місця призначення.

Суд встановив, що кожна сторона зазначеного Договору виконала свої обов'язки, передбачені умовами даного Договору належним чином. Свідченням реальності проведення зазначених вище господарських операцій, зокрема є:

- виписані ТзОВ «Оптімус Транс» накладні на поставку товару: №0001 від 04.05.2012; №0005 від 08.05.2012; №0006 від 10.05.2012; №0007 від 15.05.2012; №0009 від 17.05.2012; №0012 від 22.05.2012; №0013 від 23.05.2012; №0014 від 24.05.2012; №0016 від 29.05.2012; №0019 від 31.05.2012; №0020 від 05.06.2012; №0021 від 07.06.2012; №0023 від 12.06.2012; №0024 від 14.06.2012; №0026 від 19.06.2012; №0027 від 20.06.2012; №0028 від 21.06.2012; №0036 від 05.07.2012; №0038 від 10.07.2012; №0041 від 11.07.2012; №0042 від 12.07.2012; №0043 від 18.07.2012; №0046 від 24.07.2012; №0048 від 25.07.2012; №0050 від 26.07.2012; №0052 від 31.07.2012; №0054 від 02.08.2012; №0057 від 07.08.2012; №0061 від 09.08.2012; №0064 від 14.08.2012; №0065 від 16.08.2012; №0066 від 21.08.2012; №0068 від 23.08.2012; №0069 від 27.08.2012; №0071 від 30.08.2012; №0077 від 06.09.2012; №0078 від 07.09.2012; №0080 від 11.09.2012; №0081 від 13.09.2012; №0083 від 17.09.2012; №0084 від 19.09.2012; №0087 від 20.09.2012; №0089 від 25.09.2012; №0090 від 27.09.2012.

Оплата за товар була проведена у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТзОВ «Оптімус Транс» і згідно банківських виписок оплата проведена у повному обсязі. Загальна сума взаєморозрахунків ТзОВ «Орісниця» з ТзОВ «Оптімус Транс» за травень - вересень 2012 року склала суму 1 160 360,91 грн., в т.ч. ПДВ(20%) на суму 193393,46 грн.

В підтвердження вищезазначеного, Відповідачем в Акті перевірки (стор.8, останній абз.) було вказано: «На виконання умов договору між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «Оптімус Транс» поставлено товари, на що виписано податкові накладні та накладні на прихід.» .

Доставка товару здійснювалася відповідно до умов Договору поставки від 10.01.2012р., доказом чого є оформлені належним чином товарно-транспортні накладні.

Крім того, в якості підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій, вчинених позивачем, Суду було представлено копію договору оренди приміщення № 1-ОТ від 06 травня 2012 року, що підтверджує факт оренди ТзОВ «Оптімус-Транс» відповідних нежитлових приміщень (м.Львів, вул. Хуторівка,1), з яких здійснювалось відвантаження товару, згідно Договору купівлі - продажу №1 від 04.05.2012.

Згідно приписів норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Судом встановлено, що належним доказом реалізації ТзОВ «Орісниця» своїх обов'язків, згідно укладених ним зі своїми контрагентами вищезгаданих договорів, є копії фотографій, які підтверджують факт завантаження(відвантаження) товару.

Таким чином, Суд вважає, що як вбачається із документів, представлених позивачем, в діях останнього присутній, як фактичний рух активів так і зміни у власному капіталі та зобов'язаннях, пов'язані із його господарською діяльністю.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

ДПІ у Шевченківському районі м.Львова на підставі даних наведених в Акті перевірки, визнало правочини ТзОВ «Орісниця» із ТзОВ «Оптімус Транс», код ЄДРПОУ якого: 37693767 (що на сьогодні відповідає коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя хата») нікчемними (абз.2,3 стор.14 Акту перевірки). Як на підставу зазначеної нікчемності правочину Відповідач посилається на матеріали перевірки ДПІ у Залізничному районі м.Львова (акт від 16.08.2013 року № 257/22-11/37693767) (абз.7 стор.12 Акту перевірки).

Суд вважає, такі посилання не можуть прийматися до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності ТзОВ «Орісниця» за можливі протиправні дії його контрагента зазначаємо, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності ТзОВ «Орісниця» про фіктивне підприємництво ТзОВ «Оптімус Транс», код ЄДРПОУ якого: 37693767 (що на сьогодні відповідає коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя хата»), та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності ДПІ у Шевченківському районі м.Львова в Акті перевірки не зазначено.

Натомість, ТзОВ «Орісниця» надало суду докази дотримання принципу обачності при виборі свого контрагента - ТзОВ «Оптімус-Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767), а саме: копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТзОВ «Оптімус Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767), копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, (бланк серія ААВ, № 479215, дата видачі: 11.04.2012.).

Оскільки законом органи державної податкової служби України не наділені виключною прерогативою на визнання правочинів нікчемними та визнання господарських операцій, такими, що не відбулись, то акт перевірки, в котрому викладені відповідні висновки податкового органу, на відміну від рішення суду, не є документом, що однозначно та безсумнівно встановлює певні факти господарської діяльності платника податків, звільняючи податковий орган від обов'язку підтвердження факту порушення відомостями первинних документів та даними обліку.

За законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України). Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою.

Так, розглядаючи справу №8/140, Верховний Суд України (надалі - ВСУ) ще 6 квітня 2004 року прийняв постанову, в якій, зокрема, вказано наступне: «Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини не відбулося повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів».

ВСУ при перегляді судового рішення прийшов до висновку, що невиконання особою свого зобов'язання щодо сплати податку не тягне відповідальність та негативні наслідки для її контрагентів.

Наведена вище судова практика на рівні ВСУ важлива, зокрема тому, що ст. 244-2 КАС встановлено, що рішення ВСУ прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Відповідно ігнорування правової позиції Верховного Суду України при застосуванні відповідних норм податкового законодавства є прямим порушенням вимог нормативно-правових актів.

Варто наголосити, що вищенаведена позиція цілком і в повній мірі відповідає міжнародній судовій практиці, зокрема, практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Посилання на судову практику Європейського суду з прав людини є доцільним зважаючи на те, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини застосовується в Україні як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини 9 січня 2007 року прийняв рішення на користь заявника і визнав порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України». У п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Далі у п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань» .

У п. 71 рішення від 22.01.2009 року Європейський суд з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії дійшов до наступного висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Неможливість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

З цього приводу варто також звернути увагу на узагальнення практики Вищого адміністративного суду України з даного питання, що викладена в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11: «Оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом» .

Отже, сам лише акт перевірки діяльності контрагента постачальника платника податків, складений одним органом державної податкової служби, не може бути покладений в основу судження іншого податкового органу про вчинення таким платником податків порушення закону, позаяк акт перевірки податкового органу не має преюдиціального значення.

На підставі викладеного, актом перевірки сформульовано висновок, що господарські операції між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «Оптімус Транс», код ЄДРПОУ якого: 37693767 (що на сьогодні відповідає коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя хата»), здійснювались з порушенням норм ст.228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Проте з такими висновками ДПІ суд не погоджується виходячи з наступного.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Так, у зв'язку з листом Голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової і митної політики від 16 березня 2010 року N 04-27/144, Міністерством юстиції було розглянуто зазначене звернення відносно нікчемності угод і Листом від 29.03.2010 р. N 409-0-1-10-19 повідомлено наступне: « Як вказується в пункті 18 постанов Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними», перелік угод, які є нікчемними як що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) угоди, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) угоди, спрямованої на знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння їм.

Такими є угоди, які зазіхають на громадські, економічні і соціальні основи держави, зокрема: угоди, спрямовані на використання усупереч закону комунальної, державної або приватної власності; угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, - землею як основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституцій України); угоди відносно відчуження викраденого майна; угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права і т. п. Усі інші угоди, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. »

Купівля-продаж піддонів та/або господарських товарів, що здійснювались ТзОВ «Орісниця» в ході виконання договору купівлі-продажу №1 від 04 травня 2012 року, не порушують прав і свобод людини і громадянина, не знищують і не пошкоджують майно фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, і не спрямовані на незаконне заволодіння ним.

Також, у статті 228 ЦК України не вказується на нікчемність правочинів з «сумнівними контрагентами», які призводять до заниження бази оподаткування, про ухилення від сплати податків теж не було мови. Тобто такі правочини не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім того, враховуючи положення Закону України «Про захист суспільної моралі», не можна стверджувати, що купівля-продаж піддонів та/або господарських товарів, суперечить моральним засадам суспільства. Моральним засадам суспільства, згідно ст.2 вищезазначеного закону, може суперечити лише обіг продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості.

В Конституції України (в ч.1 ст.3) визначено найвищі соціальні цінності, а саме: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека.

Знову ж таки, здійснені господарські операції з купівлі-продажу вказаних товарів жодним чином не загрожують жодній людині, її життю чи здоров'ю, не завдають шкоди ні людям, ні чиїйсь честі чи гідності.

Отже, такі правочини не можуть вважатись такими, що суперечать моральним засадам суспільства.

В підтвердження реальності господарських операцій ТзОВ «Орісниця» з ТзОВ «Оптімус Транс», код ЄДРПОУ якого: 37693767 (що на сьогодні відповідає коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя Хата») та використання Позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даного контрагента товарно-матеріальних цінностей, свідчать первинні документи (копії: податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні), які підтверджують факт подальшої їх реалізації з націнкою іншому контрагенту позивача, а саме: ТзОВ «Снєжка -Україна, згідно укладеного з останнім ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ від 10.01.2012р. З ціни подальшого продажу, придбаних у ТзОВ «Оптімус Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767) товарно-матеріальних цінностей, ТзОВ «Орісниця» було сформовано податкові зобов'язання, які своєчасно та в повному обсязі сплачено до бюджету. Заборгованість перед бюджетом зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів у ТзОВ «Орісниця» відсутня, що не заперечується Відповідачем.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦКУ).

Згідно з п.І.І.ст.1 Податкового кодексу України, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1. статті 135 цього ж кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2. статті 135 вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п. 1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (гі.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд вважає, що господарські операції ТзОВ «Орісниця» з ТзОВ «Оптімус Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767) мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю Позивача, а відтак Позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару у ТзОВ «Оптімус Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767), до податкового кредиту за період з 01.05.2012 по 30.09.2012 включно.

Таким чином, наданні підтвердження господарських операцій між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «Оптімус Транс»(код за ЄДРПОУ 37693767), мали реальний фінасово-господарський характер, а саме: підтверджені відповідними первинними документами, передбаченими законодавством, є підставою для формування валових витрат.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Абзацом 9 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду усі податкові накладні, на підставі яких позивачем віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість. Зазначені податкові накладні оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних позивача. Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Виходячи із приписів п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, тільки відсутність належним чином оформленої податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що висновки відповідача про те, що позивач для віднесення до податкового кредиту сум витрат, понесених останнім в оплату нарахованого постачальником ПДВ, повинен мати товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН є помилковими, оскільки такі вимоги не передбачені податковим законодавством. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363, були розроблені на виконання пункту 3 розділу 1 Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995 р. №7 і в силу ст. 3 Податкового кодексу України, не можуть бути застосовані до податкових правовідносин, які врегульовані спеціальним законодавством.

Крім того, Суд встановив, що Відповідач в Акті перевірки від 02.04.2014р. №130/100/13-07-22-10/23267183, а саме при його складанні, порушив окремі положення Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772. Так, відповідно до п. п. 4, 6 зазначеного Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Натомість, в п.2.1 (ч.2.Загальні положення) Акту перевірки вказано, що перевірка проводилась з 20.04.2014р. по 26.04.2014р., тобто в термін, який на дату складення Акту перевірки та винесення відповідних повідомлень-рішень не настав.

Також, представником відповідача не було надано Суду чітких пояснень щодо існуючої розбіжності в сумі 3,00(Три) грн., оскільки як вбачається із Висновків Акту перевірки (4 абз., стор.17) за травень 2012 року - вересень 2012 року, Відповідачем встановлено завищення ТзОВ «Орісниця» податкового кредиту всього на суму 19339 6 ,46 грн., натомість згідно Податкового повідомлення-рішення від 16.04.2014р. №0001402210/5637(форма «Р») Відповідачем визначено збільшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму двісті дев'яносто тисяч дев'яносто грн.19 коп. (19339 3 ,46грн. за основним платежем та 96696,73грн. за штрафними(фінансовими) санкціями). Тому, з огляду на те, що Податкове повідомлення-рішення від 16.04.2014р. №0001402210/5637(форма «Р») було сформовано на підставі Акту від 02.04.2014р. №130/100/13-07-22-10/23267183 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Орісниця» (23267183) з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках ТзОВ «Компанія «Моя хата»(37693767) за травень 2012 року - вересень 2012 року» , Суд вважає, що Відповідач допустив помилку при складанні Акту перевірки, тим самим порушивши положення Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984 .

Отже, Суд вважає, що Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципів оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.З ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

Виходячи з заявлених позовних вимог, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства та передбачених ст.2 КАС України принципів, що дає суду підстави задовольнити позовні вимоги.

Таким чином суд вважає, що позов слід задовольнити повністю, визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 16.04.2014р. № 0001392210/5636(форма «Р») та від 16.04.2014р. №0001402210/5637 (форма «Р»).

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст.94 КАС України то слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісниця» (ЄДРПОУ - 23267183) судові витрати в розмірі 487 грн. 20 коп. (10 % розміру ставки судового збору - ч. 3 статті 4 З.У. «Про судовий збір»).

Керуючись ст. ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 143, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001392210/5636, №0001402210/5637 від 16.04.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісниця» (м.Львів, вул.Городоцька,267, ЄДРПОУ 23267183 ) 487,20 (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп) судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.