Ухвала

від 03.06.2015 по справі 813/7681/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 876/795/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Бруновської Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Дикун В.Д. та Забавчук М.Р.;

від відповідача - Гурняк О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орісниця» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

11.11.2014р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Орісниця» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0001392210/5636 та 0001402210/5637, винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління /ГУ/ Міндоходів у Львівській обл. 16.04.2014р., а також стягнути з відповідача на його користь судовий збір (Т.1, а.с.2-18).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014р. заявлений позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. №№ 0001392210/5636 та 0001402210/5637, винесені 16.04.2014р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача 487 грн. 20 коп. судових витрат по сплаті судового збору (Т.2, а.с.190-196).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (Т.2, а.с.199-200).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбулися, при цьому первинні документи, які отримані від контрагентів, є недостовірними. Такі висновки ґрунтуються на відсутності у позивача документів щодо транспортування товарів.

Окрім цього, представлені для перевірки первинні документи містять істотні розбіжності, позивачем не надано документів про відшкодування транспортних витрат тощо.

У зв'язку із реорганізацією ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача його правонаступником - ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській обл. (Т.2, а.с.217-218).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.138.4 ст.138 Податкового кодексу /ПК/ України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 20.04.2014р.-26.04.2014р. відповідачем ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Орісниця» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Компанія «Моя хата» за травень-вересень 2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 130/100/13-07-22-10/23267183 від 02.04.2014р. (Т.1, а.с.19-36).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.п.1 і 2 ст.215, ст.203, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, у зв'язку з чим позивачем завищені валові витрати по безтоварних операціях на суму 966967 грн. 45 коп., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 203063 грн. 16 коп.;

п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.п.198.1, 198.6 ст.198 ПК України, по причині чого позивачем завищено податковий кредит по безтоварних операціях з ТзОВ «Компанія «Моя хата» на суму 193396 грн. 46 коп., що призвело до заниження податку на додану вартість /ПДВ/ на суму 193393 грн. 46 коп.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0001402210/5637 від 16.04.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 290090 грн. 19 коп., в тому числі 193393 грн. 46 коп. за основним платежем та 96696 грн. 73 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.38);

№ 0001392210/5636 від 16.04.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 253828 грн. 95 коп., в тому числі 203063 грн. 16 коп. за основним платежем та 50765 грн. 79 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.2, а.с.219).

Підставою для винесення спірних рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагента, слід вважати недостовірними.

Зокрема, позивачем під час проведення перевірки не були надані документи про доставку товарів від постачальника та їх транспортування, розвантажування та навантажування товарів, не представлено товарно-транспортних накладних або подорожніх листів.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини мали реальний характер, проведені господарські операції оформлені належними первинними документами; відповідачем не доведено фіктивності розглядуваних операцій, а тому позивачем правомірно сформовані податковий кредит та валові витрати за цими операціями.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Матеріалами справи стверджується, що між ТзОВ «Орісниця» та ТзОВ «Оптімус Транс» (код ЄДРПОУ якого 37693767 на момент проведення перевірки відповідало коду ЄДРПОУ ТзОВ «Компанія «Моя Хата» - Т.1, а.с.69-70) був укладений господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами. Придбаний товар позивачем у подальшому реалізований згідно укладеного договору поставки від 10.01.2012р. контрагенту ТзОВ «Снєжка-Україна», на що були належним чином виписані податкові та видаткові накладні, довіреності, що підтверджують факт придбання ТзОВ «Орісниця» товару від ТзОВ «Оптімус Транс» та подальший його продаж ТзОВ «Снєжка-Україна».

Зокрема, 04.05.2012р. між ТзОВ «Орісниця» (покупець) та ТзОВ «Оптімус Транс»(продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 1, згідно умов якого продавець зобов'язувався передавати у власність покупця товари в асортименті окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що погоджуються сторонами в накладних, рахунках-фактурах тощо, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язувався прийняти у власність та оплатити товар (Т.1, а.с.62-68).

Поставка товару проводилась на умовах EXW (франко-склад) відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс» у редакції 2000 року, відповідно до яких продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах, де відвантажується товар, чи в іншому названому місці. За таких умов покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Доказами реальності проведення зазначених господарських операцій, зокрема, є виписані ТзОВ «Оптімус Транс» накладні на поставку товару(Т.1, а.с.71-114).

Оплата за товар проведена позивачем в повному обсязі у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ТзОВ «Оптімус Транс», при цьому загальна сума взаєморозрахунків ТзОВ «Орісниця» з ТзОВ «Оптімус Транс» за період травень - вересень 2012 року склала 3160360 грн. 91 коп., в т.ч. ПДВ у розмірі 193393 грн. 46 коп. (Т.1, а.с.208-246).

Доставка товару здійснювалася відповідно до умов договору поставки від 10.01.2012р., укладеного з ТзОВ «Снєжка-Україна» (Т.2, а.с.1-3), доказом чого є належним чином оформлені товарно-транспортні накладні (Т.1, а.с.32-61, 159-207).

Крім того, в підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем представлено копію договору оренди приміщення № 1-ОТ від 06.05.2012р., що підтверджує факт оренди ТзОВ «Оптімус-Транс» відповідних нежитлових приміщень (м.Львів, вул.Хуторівка, 1), з яких здійснювалось відвантаження товару згідно договору купівлі продажу № 1 від 04.05.2012р. (Т.2, а.с.175-184).

Сумнівність господарських операцій позивача з ТзОВ «Компанія «Моя хата» обґрунтовується висновками ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл., викладених в Акті перевірок № 257/22-11/37693767 від 16.08.2013р. з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів у податковій декларації з ПДВ за період з 01.05.2012р. по 30.09.2012р., згідно яких вказане підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою; через непредставлення ТзОВ «Компанія «Моя хата» первинних документів податковим органом не встановлено передачі товарів від контрагентів-постачальників, а тому вказані дії розцінені як проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на отримання податкової вигоди шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту (Т.1, а.с.22-26).

Разом з тим, вказані Акти перевірок не містять жодних висновків у розрізі відносин позивача з названими контрагентами; не вказують, яким саме чином висвітлені у Актах обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також по операціях придбання позивачем у ТзОВ «Компанія «Моя хата» товарів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ТзОВ «Компанія «Моя хата», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ТзОВ «Компанія «Моя хата» чи видачу податкових накладних від цього підприємства, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Таким чином, між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Компанія «Моя хата» в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, податкових і видаткових накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту поставок товарів та виконаних робіт (наданих послуг) у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Також фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Орісниця» - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності ТзОВ «Компанія «Моя хата», зокрема, щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам ПК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014р. в адміністративній справі № 813/7681/14 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Бруновська