Постанова

від 25.12.2014 по справі 921/234/14-г/1

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 921/234/14-г/1

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М., суддіБакуліна С.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиТернопільської обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 126 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі№ 921/234/14-г/1 господарського судуТернопільської області за позовомТернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні доТернопільської обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 126 проповернення орендованого майна і стягнення 3 072, 50 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Головко В.І. дов. № 07/1980 від 19.06.2009 року, - відповідачів:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Тернопільська обласна комунальна клінічна психоневрологічна лікарня звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом Тернопільської обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 126 про повернення орендованого майна і стягнення 3 072, 50 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.05.2014 року у справі № 921/234/14-г/1 позовні вимоги задоволено: зобов'язано Тернопільську обласну комунальну міжлікарняну аптеку № 126 повернути шляхом виселення Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні приміщення 1-го поверху, поз. 1-21, прибудованого до переходу між адмінкорпусом літ. В та психіатрією літ. А, що перебуває на балансі Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні, площею 21, 6 кв. м. і частку площі спільного користування 10, 8 кв. м., розміщене за адресою: м. Тернопіль, вул. Тролейбусна, буд. 14.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Тернопільська обласна комунальна міжлікарняна аптека № 126 звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 28.05.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 921/234/14-г/1 апеляційну скаргу Тернопільської обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 126 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 28.05.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Тернопільська обласна комунальна міжлікарняна аптек № 126 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 28.05.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 921/234/14-г/1, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 10, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна ", ст. ст. 526, 763 Цивільного кодексу України, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.12.2014 року № 03-05/3195 для розгляду касаційної скарги у справі № 921/234/14-г/1, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. та судді Фролової Г.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

До відання виконавчих органів, зокрема міських рад, належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (п. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Положеннями ч. 5 ст. 60 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено повноваження органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здавати об'єкти права комунальної власності в оренду відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями, зокрема є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що з урахуванням приписів ч. 5 ст. 16, пп. 1 п. "а" ст. 29 і ч. 5 ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", а також абз. 3 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" господарські суди, вирішуючи питання щодо права орендодавця самостійно, без відповідного рішення ради, передавати в оренду майно, належне до комунальної власності, мають виходити з кола його повноважень, передбачених положеннями про таких орендодавців, затвердженими у встановленому порядку радою. При цьому слід також враховувати, що орендодавець здійснює свої повноваження тільки за наявності рішення ради і не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про передачу об'єктів комунальної власності в оренду, якщо інше не передбачено положенням про нього.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що між Тернопільською обласною комунальною клінічною психоневрологічною лікарнею (орендодавець) та Тернопільською обласною комунальною міжлікарняною аптекою №126 (орендар) 02.07.2013 року укладено договір оренди нежитлового приміщення № 9, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення ради про передачу в оренду спірного об'єкта Тернопільською обласною радою не приймалося, проте факт використання даного приміщення та сплати орендної плати за нього не заперечується сторонами, а відтак, суд вважає, що оскільки вказаний договір не є нікчемним в силу закону, не визнаний недійсним в судовому порядку, між сторонами фактично існували договірні відносини на підставі укладеного договору оренди нежитлового приміщення.

Положеннями п. 1.1. договору сторони передбачили, що орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування згідно з актом приймання-передачі приміщення 1-го поверху поз. 1-21, прибудованого до переходу між адмінкорпусом літ. В та психіатрією літ. А, що перебуває на балансі Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні площею 21, 6 кв. м. і долю площі спільного користування 10,8 кв. м. розміщене за адресою м. Тернопіль, вул. Тролейбусна, 14. Приміщення передається в оренду з метою здійснення торгівлі лікарськими засобами.

Судами встановлено, що на виконання даного пункту договору, 02.07.2013 р. між сторонами підписано акт приймання-передачі даного приміщення.

Відповідно до п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування приміщенням у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі.

Згідно п. 2.3. договору оренди, у разі припинення цього договору приміщення повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає приміщення орендодавцю в аналогічному порядку, встановленому при передачі приміщення орендарю цим договором. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору.

Положеннями п. 10.1. договору від 02.07.2013 р. сторони узгодили, що цей договір укладено строком на півроку, що діє з "02" липня 2013 року до "01" жовтня 2013 року включно.

Відповідно до п. 10.6. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що листом № 07-24/4131 від 31.10.2013р. позивач повідомив відповідача про неможливість продовжувати орендні правовідносини у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів позивача, і просив повернути у відповідності до умов договору орендоване приміщення.

27.11.2013 р. позивач повторно звернувся до відповідача листом № 07-27/4577 про повернення орендованого приміщення в зв'язку з закінченням терміну дії договору.

Проте, відповідач відповіді на листи не надав, спірне приміщення позивачу не повернув у зв'язку з чим стало підставою звернення до суду з позовом про повернення, шляхом виселення Тернопільською обласною комунальною міжлікарняною аптекою №126 з орендованого нежитлового приміщення та сплати неустойки.

Положеннями ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін.

Судами досліджено, що положення п. 10.1. договору оренди містять розбіжності щодо строку його дії, "договір укладено строком на півроку, що діє з "02" липня 2013 року до "01" жовтня 2013 року включно", а тому обґрунтовано прийшли до висновку, що на момент підписання даного договору сторони не досягли згоди щодо строку його дії.

Згідно ч. 2 ст. 763 Цивільного кодексу України кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені ст. 764 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, згідно з якими правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Положеннями ст. 764 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі коли наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна положення містить ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, за приписом наведених норм після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 03.06.2008 р. у справі № 2-11/9948-2007, від 18.08.2009 р. у справі № 2/385.

Отже, враховуючи те, що позивач (орендодавець) висловив своє заперечення проти продовження дії договору оренди до закінчення терміну його дії у вищезазначених листах, то суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 9 від 02.07.20013р. припинив свою дію з 31.01.2014р., з врахуванням ч. 2 ст. 763 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 5.7. договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого приміщення з вини орендаря.

Отже, враховуючи те, що дія договору оренди припинена, суди дійшли вірного висновку про безпідставне зайняття відповідачем орендованих ним приміщень.

Положеннями ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Судами встановлено, що договір оренди закінчив свою дію 31.01.2014 р., то відповідно з лютого місяця 2014 року починається період для нарахування неустойки за користування приміщенням.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно рахунків № 109 від 17.02.2014 р. сума вартості користування відповідачем приміщенням за лютий 2014р. становить 520,24 грн., за березень 2014р. 520,61 грн. (рахунок № 175 від 17.03.2014р.), за квітень 2014р. - 531,57 грн. (рахунок № 240 від 17.04.2014р.) загальна вартість користування приміщенням за час прострочення, за період з лютого 2014 року по квітень 2014 року становить 1 572, 42 грн.

Судами встановлено, що згідно приписів ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України розмір суми неустойки за користування приміщенням повинен становити 3 144, 84 грн.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги щодо повернення, шляхом виселення відповідача із спірного майна та сплати неустойки є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Судами встановлено, що позивач у заяві від 20.05.2014р. просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 3 108,67 грн., що це є меншою за суму 3 144, 84 грн., у зв'язку чим суди дійшли вірного висновку про те, що до задоволення підлягає стягнення з відповідача на користь позивача неустойка у розмірі 3 108, 67 грн.

Положення ч. 4 ст. 22 ГПК України надає право позивачу до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Безпідставними є посилання скаржника на те, що позивачем в заяві про зміну розміру позовних вимог від 06.05.2014 р., в порушення ст. 22 ГПК України, було змінено підстави позову є хибним з огляду що зі змісту заяви вбачається - зміна розміру подвійної плати за користування майна, а в поясненнях б/н від 20.05.2014р. позивачем лише уточнено дану суму, тобто позивач зменшив розмір неустойки. Підставу нарахування неустойки позивач не змінював.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 126 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 921/234/14-г/1 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 921/234/14-г/1 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко