Ухвала

від 10.11.2014 по справі 2а-4402/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/65822/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р.

у справі №2а-3323/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомонтажний поїзд №767»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергомонтажний поїзд №767» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 р. № 0000202303.

Вважаючи, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу № 1301 від 25.11.2011 р. представниками податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань щодо операцій по взаємовідносинам з ПП «Артаніа» за період серпень 2011 року, результати якої оформлено актом від 06.12.2011р. № 2768/23-03-05/01387834.

В акті зазначено про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме - неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Артаніа», що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 215 320,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 р. № 0001422303, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 322 980,00 грн. (у т.ч. основний платіж -215 320,00 грн., штрафні санкції -107 660,00 грн.).

Після оскарження в адміністративному порядку прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 р. № 0000202303 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 269 150,00 грн. (у т.ч. основний платіж -215 320,00 грн., штрафні санкції -53 830,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень рішень слугував відображений в акті від 06.12.2011 р. №2768/23-03-05/01387834 висновок про те, що при укладанні правочину позивач з ПП «Артаніа» ставили на меті не його виконання відповідно до передбачених договором умов, а одержання податкової вигоди шляхом заниження належних до сплати ПДВ шляхом віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за операціями, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально.

В основу вказаного висновку було покладено відомості бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість», дані акту перевірки ПП «Артанія».

Так, судовими інстанціями було встановлено, що у серпні 2011 року позивачем було укладено договір поставки від 01.08.2011 р. з ТОВ «Артанія» на поставку товарно-матеріальних цінностей.

На виконання пункту 3.3 Договору ПП «Артанія» виставила на адресу позивача рахунки-фактури, з огляду на положення пункту 1.2 Договору таким чином сторони фактично узгодили найменування, кількість, одиниці виміру та вартість ТМЦ.

Сплата за товар здійснювалась з поточного рахунку, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення. Остаточна сплата за ТМЦ отримані в серпні 2011 р. здійснена 10.10.2011 р. у сумі 1 291 920 грн.

До складу податкового кредиту були віднесені суми згідно отриманих в серпні 2011 р. податкових накладних, наявних у матеріалах справи.

У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України.

Фактичне виконання господарських операцій підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, тощо. При цьому, сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінансово - господарською документацією.

Податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено. Згідно зазначених податкових накладних, позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Посилання відповідача на відсутність доказів фактичного перевезення товару від постачальника до покупця також обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що ТТН не є документом обов'язкового обліку

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ст.224 КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р. у справі №2а-3323/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.