Ухвала

від 05.11.2014 по справі 2а/1770/241/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/13166/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (далі -Гощанська МДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а/1770/241/2011

за позовом Громадської організації "Корецька районна організація всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос"Агропромислового комплексу України" (далі - Організація)

до Гощанської МДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0004352350/0, за яким Організації визначено податкове зобов'язання з плати за землю в сумі 39075,99 грн. (у тому числі 26050,66 грн. за основним платежем та 13025,33 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів суди обох попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на відсутність доказів належного оформлення за Організацією права власності або права користування спірною земельною ділянкою позивач не може вважатися суб'єктом сплати земельного податку.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Гощанська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові Організації. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, згідно з якими спірна земельна ділянка рахується за позивачем.

Переглянувши судові акти у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Гощанською МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Організації з питань дотримання вимог податкового законодавства по земельному податку за період щ 01.01.2008 по 20.12.2010, оформлену актом від 27.12.2010 № 432/2350/02645623. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт закріплення за Організацією земельної ділянки площею 2,62 га по вул. 40-річчя Перемоги у м. Корець, на якій розташований стадіон «Колос», тоді як протягом перевіреного періоду позивач не обчислював та не сплачував земельний податок з цієї ділянки.

Наведені обставини слугували підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання із земельного податку.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди послалися на те, що у матеріалах справи відсутні докази передачі спірної земельної ділянки у користування позивачеві в установленому порядку. Корецькою міською радою рішення про передачу в оренду цієї ділянки не приймалося, договір оренди цієї ділянки з позивачем не укладався, правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку відсутні.

У частинах першій, другій статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою. Тому для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

У той же час у сфері оподаткування для виникнення у платника податкового обов'язку з нарахування та сплати земельного податку дотримання порядку оформлення права користування земельною ділянкою не має вирішального значення.

Так, за змістом частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

В силу вимог статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

При цьому наведені норми податкового законодавства не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, не встановлюють будь-яких кваліфікуючих вимог щодо порядку укладення (оформлення) права користування земельною ділянкою для визнання за особою прав та обов'язків землекористувача у сфері податкових правовідносин.

Принцип економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А відтак обов'язок зі сплати земельного податку пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею та існує й за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням правоволодільця.

Таким чином, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

З урахуванням викладеного для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про наявність (або відсутність) у позивача обов'язку з нарахування та сплати земельного податку із спірної земельної ділянки судам необхідно було перевірити, чи фактично використовувала Організація спірну земельну ділянку у період, охоплений перевіркою.

Для цього судам слід було допитати свідків, витребувати та дослідити докази щодо фактичного використання, облаштування та утримання стадіону «Колос», що розташований на вказаній ділянці, тощо.

Слід також зазначити, що у матеріалах справи містяться рішення судів в адміністративних справах, якими Організацію визнано платником земельного податку за розглядувану земельну ділянку. Також матеріалами справи підтверджується, що у попередніх звітних періодах (протягом 2005-2007 років) позивач самостійно подавав до контролюючого органу розрахунки земельного податку за цю земельну ділянку.

Втім вказані обставини, які можуть виступати свідченням фактичного перебування цієї ділянки у користуванні позивача, не отримали належну правову оцінку у судах попередніх інстанцій.

Отже, прийняття правильних по суті спору рішень з даного спору вимагає додаткового встановлення та перевірки фактичних обставин, що входять до предмета доказування у справі, що відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити та встановити обставини щодо фактичного перебування (або не перебування) у користуванні позивача спірної земельної ділянки у період, охоплений перевіркою, надати цим обставинам правильну юридичну оцінку та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а/1770/241/2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько