Рішення

від 16.12.2014 по справі 483/541/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №483/541/14-ц 16.12.2014 16.12.2014 16.12.2014

Провадження №22-ц/784/3348/14

Справа № 22-ц/784/3348/14 Головуючий першої інстанції: Медюк С.О.

Категорія: 53 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

РІШННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Шолох З.Л.

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі Свіщук О.В. ,

за участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Вященка М.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_2 Громадської організації «Допомога родинам Чорнобиля» (далі - ГО «Допомога родинам Чорнобиля») про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені і відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

20 березня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля» (правонаступником якої є Громадська організація «Допомога родинам Чорнобиля») про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені і відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач вказував, що з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2013 року працював директором бази відпочинку «Южанка» Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля». 01 вересня 2013 року його було звільнено з посади за п.3 ст.40 КЗпП України. На думку ОСОБА_2, його звільнення є незаконним, оскільки свої трудові обов'язки він виконував належним чином, до дисціплінарої відповідальності не притягався, письмові пояснення відповідач у нього не витребовував, відсутня згода профспілкового комітету на розірвання з ним трудового договору. Крім того, наказу про звільнення він не отримував, розрахунок по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку з ним не проведений. Також, за твердженням позивача, порушення відповідачем його трудових прав спричинило йому моральні страждання та завдало моральну шкоду.

Посилаючись на викладені обставини та поважність причин пропуску передбаченого ст. 233 КЗпП України строку, позивач, уточнивши згодом позовні вимоги, просив поновити строк звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 01 вересня 2013 року про звільнення, поновити його на посаді директора бази відпочинку «Южанка», стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 14400 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 2800 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14400 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5000грн. і моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що приймали участь у судовому засіданні, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2013 року позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, працюючи директором Бази відпочинку «Южанка» Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля» (правонаступником якої є Громадська організація «Допомога родинам Чорнобиля»), яка є відокремленим підрозділом відповідача без статусу юридичної особи.

Наказами № 9-ос та № 12 Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля» від 30 серпня 2013 року розірвано трудовий договір від 30 серпня 2012 року з ОСОБА_2 на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків, покладних трудовим договором та звільнено його з роботи за рішенням Правління Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля» від 16 серпня 2013 року № 15 (а.с. 145, 146).

У відповідності до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Отже звільнення працівника за вказаною статтею є одним з видів дисциплінарного стягнення. За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Статтею 148 КЗпП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Наказом 8-ос від 17 червня 2013 року позивачу було оголошено догану, а наказом 8/1-ос від 06 серпня 2013 року - сувору догану - за порушення трудової дисципліни (невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором). В зазначених наказах не конкретизовано якими діями позивача порушена трудова дисципліна та які це мало наслідки, а міститься тільки посилання в якості підстав їх видання на повідомлення ОСОБА_2 про надання письмового пояснення та про відмову від підпису про отримання повідомлення (а.с. 139, 142).

З пояснень представника відповідача вбачається, що підставами притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності було невиконання останнім викладених у повідомленнях вимог про надання ним письмових пояснень (а.с. 110-113).

Так, підставою для оголошення позивачу догани наказом 8-ос від 17 червня 2013 року було невиконання вимоги президента МА «Допомога родинам Чорнобиля» від 14.06.2013р. надати в строк до 16.06.2013р. письмові пояснення щодо виготовлення печатки без дозволу та погодження з керівництвом, оформлення співробітників без затвердження штатного розпису та погодження з керівництвом, надання фінансового звіту з підписаними калькуляціями по виконанню будівельних робіт з розрахунком матеріалів та оплати за роботу (а.с. 138).

Підставою для оголошення позивачу догани наказом 8/1-ос від 06 серпня 2013 року було невиконання вимоги президента МА «Допомога родинам Чорнобиля» від 01.08.2013р. надати в строк до 05.08.2013р. письмові пояснення щодо виготовлення печатки без дозволу та погодження з керівництвом, оформлення співробітників без затвердження штатного розпису та погодження з керівництвом, тобто, з тих же питань, що зазначені і у повідомленні від 14.06.2013р., а також пояснень щодо витрачання коштів Асоціації на особисті потреби та постійної відсутності на базі відпочинку (а.с. 141).

Отже, фактично підставами оголошення позивачу доган було невиконання вимог керівника відповідача щодо надання письмових пояснень.

При цьому докази отримання ОСОБА_2 вимоги президента МА «Допомога родинам Чорнобиля» від 14.06.2013р. про надання письмових пояснень, за невиконання якої його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, у матеріалах справи відсутні.

Згідно з Актом № 52 від 06 серпня 2013 року ознайомлення позивача з повідомленням від 01.08.2013р. відбулось тільки 06 серпня 2013р. (а.с. 143), тобто, вже після закінчення строку, до якого йому було запропоновано дати письмові пояснення та в день оголошення йому наказом 8/1-ос від 06 серпня 2013 року суворої догани.

За таких обставин колегія суддів вважає, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем не доведено скоєння ОСОБА_2 дисциплінарного проступку..

Відповідно до Актів № 34 від 17 червня 2013 року і № 56 від 06 серпня 2013 року, складених працівниками відповідача, позивач з наказами про оголошення йому доган був ознайомлений, проте, від підпису про це відмовився (а.с. 140, 144).

Виходячи з вищевикладених вимог закону, при звільненні працівника з підстав, передбачених п.3 ст. 40 КЗпП України, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Як вбачається зі змісту наказу від 30 серпня 2013 року № 12 трудовий договір з ОСОБА_2 розірвано на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладних трудовим договором.

Тобто, у даному випадку відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин позивачем посадових обов'язків при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення.

В наказі № 9-0с від 30.08.2013р. підставою звільнення позивача зазначено рішення Правління від 16.08.2013р. № 15.

Згідно протоколу засідання Правління МА «Допомога родинам Чорнобиля» від 16.08.2013р. № 15 рішення про звільнення позивача було прийнято на підставі доповіді Голови Правління про те, що ОСОБА_2 не справляється із покладеними на нього обов'язками директора Бази, не організовує її роботу, постійно відсутній на Базі (а.с. 183-185).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України, суд, вирішуючи даний спір, повинен був з'ясувати додержання власником або уповноваженим ним органом передбачених законом правил й порядку застосування дисциплінарних стягнень, які передували звільненню позивача.

Проте, суд належним чином не з'ясував зазначених обставин, не встановив та не зазначив у рішенні за який саме проступок на роботі, вчинений позивачем після оголошення йому доган, він був звільнений, не звернув належної уваги на порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарних стягнень та на те, що всупереч вимогам ч.3 ст. 10, ст.. 60 ЦПК України ним не доведено належними та переконливими доказами скоєння позивачем дисциплінарних проступків, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про звільнення позивача відповідно до положень трудового законодавства.

Посилання відповідача на наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 в зв'язку з тим, що 05 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України, щодо привласнення позивачем майна Міжнародної асоціації «Допомога родинам Чорнобиля» - є необґрунтованими, оскільки матеріали справи, зокрема, протокол Правління № 15 від 16.08.2013р., свідчать, що це не було підставою звільнення позивача, до того ж з пояснень сторін вбачається, що досудове розслідування цього правопорушення на теперішній час триває.

Разом з тим, у задоволенні позову ОСОБА_2 суд відмовив у зв'язку з пропуском без поважних причин передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду.

Так, ч.1 ст.233 КЗпП України у справах про звільнення встановлений місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки на звернення із заявою про вирішення трудового спору до суду.

Судом встановлено, що про звільнення позивач дізнався 02 вересня 2013р., про що свідчить складений працівниками відповідача Акт № 62/1 від 02.09.2013р. про ознайомлення з наказами № 9-ос та № 12 від 30.08.2013р. та відмову від підпису про це (а.с. 201).

Трудова книжка весь час перебування сторін у трудових відносинах і до теперішнього часу знаходиться у розпорядженні ОСОБА_2.

З позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 20 березня 2014 року.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що поновлення строків, установлених ст. 233 цього Кодексу можливо у разі їх пропуску з поважних причин.

Як на поважність причин пропуску такого строку позивач посилався на те, що перебував у пригніченому стані, а також намагався захистити свої права, звертаючись до правоохоронних органів.

Судом правильно встановлено, що зазначені позивачем причини не можна вважати поважними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що до правоохоронних органів ОСОБА_2 звернувся тільки у березні 2014 року (а.с. 7), доказів поганого стану здоров'я або інших фактичних даних, які б свідчили про неможливість позивачем особисто або через свого представника вирішувати питання про захист своїх трудових прав за період з часу звільнення та до звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 не надано.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо передбачений ст.233 КЗпП строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з пропуском передбаченого законом строку звернення до суду.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про помилковість висновку суду щодо неповажності причин пропуску передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами - є безпідставними.

Отже, рішення суду першій інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного - є законним та обґрунтованим, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в цій частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» та статтею 95 КЗпП України встановлено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Згідно положень статей 21, 22 Закону «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором.

За такого, посилання відповідача на те, що заробітна плата позивачу повинна була виплачуватись тільки в оздоровчий сезон: в період з травня по серпень 2013 року включно, а решта часу його роботи не повинна оплачуватись, оскільки він працював на волонтерських засадах - є безпідставними, тому що суперечать вищевикладеним вимогам законодавства.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що за весь час роботи позивача йому було нараховано 6083грн. заробітної плати: за квітень 2013р. - 122грн.10коп.; за травень 2013р. - 455грн.76коп.; за червень 2013р. - 1835грн.25коп.; за липень 2013р. - 3670грн.00коп. (а.с. 147-179, 194-195). Вказану заробітну плату ОСОБА_2 отримав.

Між тим, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період, та враховуючи, що за весь період роботи позивача на посаді директора Бази відпочинку «Южанка» штатний розклад із зазначенням посадового окладу позивача (1200грн.) був затверджений керівником підприємства тільки на період з травня по серпень 2013 року включно (а.с. 200), за весь час трудових відносин сторін (з 01 вересня 2012 року по по 01 вересня 2013 року) ОСОБА_2 повинно бути нараховано заробітної плати в загальному розмірі 13728грн.

Отже, заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 7644грн.89коп. (без утримання податків й інших обов'язкових платежів).

Посилання представника відповідача в суді апеляційної інстанції на те, що позивач перебував з ними у трудових відносинах з 01 вересня 2012 року по 24 грудня 2012 року та з 11 квітня 2013 року по 01 вересня 2013 року, оскільки протоколом № 18 засідання Правління МА «Допомога родинам Чорнобиля» від 24 грудня 2012 року був визнаний недійсним протокол № 17 засідання Правління від 30 серпня 2012 року про призначення ОСОБА_2 директором Бази відпочинку «Южанка» (а.с. 137) - не заслуговують на увагу, оскільки наказ про звільнення позивача з 24 грудня 2012 року не видавався, а наказом відповідача № 2-ос від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 призначений на роботу з 01 вересня 2012 року та скасовано первісний наказ № 04-ос від 01 вересня 2012 року про призначення позивача на роботу (а.с. 115). При цьому з письмових заперечень представника відповідача на позов вбачається, що це було зроблено через описку щодо початку роботи позивача у первісному наказі: було помилково вказано 01.09.2013р. замість 01.09.2012р. (а.с. 110-113, 116).

Статтями 6, 24 Закону України «Про відпустки» та 74, 75, 83 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Судом встановлено що щорічна відпустка позивачу не надавалась, при його звільненні з роботи грошова компенсація не була йому виплачена.

Враховуючи, що позивачем відпрацьовано повний робочий рік, то грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку повинна бути розрахована за 24 дні.

Згідно п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 100 від 08.02.1995р. (з наступними змінами та доповненнями) нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Таким чином, розмір несплаченої відповідачем при звільненні позивача компенсації за невикористану відпустку складає 1317грн.89коп. (13728грн. : 250 днів) х 24 дні).

За таких обставин, висновок суду про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем по зароботній платі та грошовій компенсації за невикористану відпустку - не відповідає фактичним обставинам справи і вищевикладеним вимогам закону.

Відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідач не виконав вимоги статей 47, 116 КЗпП України щодо виплати всіх належних позивачу від підприємства сум і своєчасно з ним не розрахувався, а тому існують підстави для застосування наслідків, передбачених ст.117 КЗпП України.

Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 117 КЗпП та роз'яснення, викладені у пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», колегія суддів вважає необхідним прийняти до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітні платі та компенсації за невикористану відпустку підлягають частковому задоволенню. За таких обставин, враховуючи час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку має право позивач, частки, яку вона становить у заявлених ним вимогах, колегія суддів вважає необхідним визначити суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2 за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 5000грн. 00коп.

Також суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Проте, погодитися з таким висновком колегія суддів не може.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом апеляційної інстанції було встановлено порушення відповідачем законних прав позивача на своєчасне отримання розрахунку при звільненні, які дотепер не поновлені, що призвело до моральних страждань останнього

За таких обставин, відповідно до ст.237-1 КЗпП України колегія суддів вважає вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди обґрунтованими. Разом з тим, оцінивши характер та обсяг душевних страждань та хвилювань позивача, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - в розмірі 300 грн.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди у зв'язку з пропуском без поважних причин передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду.

Так, відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В рішенні від 15.10.2013р. у справі N 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з порушенням трудових прав, є трудовим спором, на який розповсюджується тримісячний строк звернення до суду за захистом цього права; невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення. Тобто початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про відшкодування моральної шкоди починається з наступного дня після припинення порушення прав позивача.

Отже, передбачений ст. 233 КЗпП строк на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди ОСОБА_2 не пропущений.

У зв'язку з викладеним, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині вирішення зазначених вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про часткове задоволення даних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Між тим, докази спричинення відповідачем майнової шкоди позивачу у матеріалах справи відсутні.

За такого, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні даних позовних вимог ОСОБА_2 а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню 487грн. 20коп. судового збору.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації «Допомога родинам Чорнобиля» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 7644грн.89коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1317грн.89коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 300грн.00коп., всього - 14262грн. 78коп. (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят дві гривні сімдесят вісім копійок).

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, стягнення майнової шкоди - залишити без змін.

Стягнути з Громадської організації «Допомога родинам Чорнобиля» на користь держави 487грн. 20коп. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді