Рішення

від 24.12.2014 по справі 908/4040/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 2/79/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2014 Справа № 908/4040/14

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах,

позивач: Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ,

до відповідача: Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька", м. Донецьк,

про повернення майна на суму 5746500,00 грн.,

за участю представників:

від прокуратури - Лєскіна І.Є., посвідчення №205 від 08.10.2010р.;

від позивача - Жак-Кітаєнко Д.О., довіреність №132 від 13.08.2014р.;

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернувся заступник прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах - Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекокомресурси" з позовом до Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м.Донецька" про повернення майна на суму 5746500,00 грн. за договором відповідального зберігання №3/42-12 від 08.12.2010р.

Прокурор зазначає, що прокуратурою Дніпровського району м. Києва проведено перевірку за зверненням ДП "Укрекокомресурси" щодо стягнення заборгованості з КП "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька". Перевіркою встановлено, що 08.12.2010р. було укладено договір відповідального зберігання №3/42-12 між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекокомресурси" та Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м.Донецька". Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012р. у справі №5006/12/69пд/2012 договір визнано недійсним. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012р. у справі №5006/12/69пд/2012 дане рішення господарського суду залишено без змін. Відповідач майно, яке було передане йому на відповідальне зберігання, не повернув, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду.

Позов заявлено на підставі ст. 121 Конституції України, ст. ст. 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою господарського суду від 15.10.2014 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/79/14 та призначено розгляд справи на 06.11.2014р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду в повному обсязі, суд ухвалою від 06.11.2014р. відклав розгляд справи на 09.12.2014р.

03.12.2014 р. від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить залишити без розгляду позов прокурора, оскільки він поданий в інтересах господарюючого суб'єкта, а не держави, тому підстави для прийняття даного позову до розгляду відсутні. Крім того, вказує, що рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012 р. № 5006/12/69пд/2012, яке набрало чинності, договір відповідального зберігання визнаний недійсним. Просить відкласти розгляд справи, оскільки у зв'язку з проведенням АТО, веденням бойових дій та регулярними обстрілами на території Донбасу, відповідач не має можливості бути присутнім на засіданні.

09.12.2014р. від відповідача надійшло клопотання про продовження розгляду справи строком на 15 днів.

Розглянувши заявлене клопотання, суд на підставі ст. ст. 69, 77 ГПК України в судовому засіданні виніс ухвалу від 09.12.2014р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів до 29.12.2014 р. та відкладення розгляду справи на 24.12.2014 р.

В судовому засіданні 24.12.2014р. були присутні прокурор та представник позивача. За клопотанням позивача здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Прокурор та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник позивача також подав клопотання від 24.12.2014 р. про уточнення найменування позивача у зв'язку із зміною його назви з Державної компанії «Укрекокомресурси» на Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, на підтвердження чого надав постанову Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 р. № 1074 та відповідні зміни до статуту.

Від відповідача 22.12.2014 р. надійшло додаткове обґрунтування до відзиву на позов, у якому відповідач посилається на фіктивність договору відповідального зберігання, оскільки при вирішенні спору про недійсність договору відповідального зберігання було встановлено, що відповідач не є організацією, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням на принципах підприємницької діяльності. В актах прийому-передачі майна не вказана адреса складів. Місцем складання даного договору є м. Київ, але відповідач не має виробничих потужностей або складів на території м. Києва. Відповідач вважає, що відсутність у зберігача товарно-транспортних документів на перевезення 840 контейнерів для збору ТПВ, дорожніх листів, документів, які свідчать про передачу контейнерів на склад, наявності складських приміщень (власних або орендованих), транспортних засобів, свідчить про те, що фактичної передачі майна не було, а отже договір відповідального зберігання є фіктивним. Враховуючи викладене, відповідач просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Також відповідач зазначив, що через складну обстановку в м.Донецьк відповідач не може забезпечити участь свого представника в судовому засіданні та просить визнати причину неявки поважною.

Прокуратура Дніпровського району міста Києва надала заперечення на відзив відповідача, в яких зауважила, що позовну заяву пред'явлено в інтересах ДП «Укрекокомресурси», зважаючи на той факт, що підприємство є державним, підпорядкованим Кабінету Міністрів України та утворено з метою провадження в Україні екологічної діяльності, а майно підприємства є державною власністю.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, і, враховуючи те, що продовжений строк розгляду справи спливає 29.12.2014 р., дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами без присутності представника відповідача.

В судовому засіданні 24.12.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд встановив наступне.

08.12.2010р. Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька" (зберігач, відповідач у справі) та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України (поклажодавець, позивач у справі) укладено договір відповідального зберігання № 3/42-12, відповідно до п. 1.1 якого в порядку і на умовах, визначених договором, та згідно з актами прийому-передачі майна, які є невід'ємними частинами договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне безоплатне зберігання контейнери для збору твердих побутових відходів (далі - майно) по номенклатурі та в кількості відповідно до актів прийому-передачі.

У п. 1.2 договору встановлено, що зберігання майна є безоплатним. Зберігач не має права вимагати плату за зберігання та відшкодування витрат на зберігання майна.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 договору майно зберігається до моменту витребування його поклажодавцем. Майно є власністю поклажодавця.

У п. 6.2 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2010 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Додатковим договором № 1 від 21.01.2011 р. сторони змінили назву поклажодавця з «Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету міністрів України на «Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною». Також визначено, що договір діє до 31.12.2011 р., а додатковий договір застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладання на підставі договору, а саме: з 31.12.2010 р. та діє до 31.12.2011 р.

На виконання договору поклажодавець передав зберігачу майно - 840 контейнерів пластичних для збору твердих побутових відходів на загальну суму 5746500,00 грн. згідно актів прийому-передачі:

- від 10.12.2010 р. - 150 контейнерів скло пластичних для збору твердих побутових відходів об'ємом 2,5 м.куб. на загальну суму 675000,00 грн. з ПДВ;

- від 17.12.2010 р. - 100 контейнерів скло пластичних для збору твердих побутових відходів об'ємом 3,5 м.куб. на загальну суму 735000,00 грн. з ПДВ;

- від 13.05.2011 р. - 590 контейнерів скло пластичних для збору твердих побутових відходів об'ємом 3,5 м.куб. на загальну суму 4336500,00 грн. з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, у справі № 5009/12/69пд/2012, що розглядалась господарським судом Донецької області, Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька" був заявлений позов до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 3/42-12 від 08.12.2010 р., посилаючись на те, що в актах прийому-передачі контейнерів зазначено, що місцем їх складання є м.Київ, однак позивач не має складів у м. Київ, тому зазначені акти не підтверджують факт здійснення господарської операції, що не дозволяє вважати їх первинними документами. Одночасно умови договору щодо документального підтвердження факту зберігання майна на складі прямо суперечать вимогам ст. 961 Цивільного кодексу України, оскільки не передбачають видачу складських документів при прийнятті майна на зберігання до складу. Позов заявлено на підставі ст. ст. 203, 207, 215, 961 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012 р. у справі №5009/12/69пд/2012, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. в даній справі, позов задоволено. Визнано недійсним договір відповідального зберігання № 3/42-12 від 08.12.2010 р., оскільки він не відповідає вимогам ст. ст. 957, 978 Цивільного кодексу України щодо погодження в договорі плати за зберігання майна, яка є істотною умовою договору. Крім того, пунктом 43 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено ліцензування діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності (у даному випадку - охорона контейнерів для збору твердих побутових відходів, які належать додержавної власності). З матеріалів справи не вбачається, що у зберігача під час укладання спірного договору була ліцензія для здійснення охорони державної власності, як цього вимагають приписи цього закону. Апеляційний суд, з яким погодився і касаційний суд, додатково вказав на те, що у начальника Донецького обласного управління «Донецькекокомресурси» Шуйського Р.В., який підписав договір, були відсутні повноваження на його підписання, що в розумінні ст.203 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що на момент укладення спірного договору Шумський Р.В. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Крім того, вказав не те, що відповідно до статуту Комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», останній не є організацією, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Таким чином, договір відповідального зберігання № 3/42-12 від 08.12.2010 р. визнаний судом недійсним, тому відсутні підстави для подальшого утримання відповідачем переданого йому майна, а саме: 840 контейнерів збору твердих побутових відходів на загальну суму 5746500,00 грн.

За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012 р. у справі №5009/12/69пд/2012 встановлено, що майно - контейнери для збору твердих побутових відходів, яке було передано позивачу згідно договору № 3/42-12 від 08.12.2010 р., належало Державній компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України, тобто зазначене майно є державною власністю; приналежність майна, контейнерів для збору твердих побутових відходів, до державної власності, також підтверджується розпорядженням Державної компанії «Укрекокомресурси» № 7/593 від 21.10.2010 р. В постанові Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у даній справі також зазначено, що з розпорядження президента Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» №3/593 від 21.10.2010 р. вбачається про передачу контейнерів для збору твердих побутових відходів, що поставляються відповідно до договорів № 2/6-06 від 22.06.2010 р., № 2/2-06 від 07.06.2010 р. та № 2/3-06 від 07.06.2010 р., окремими паріями, з оформленням відповідних актів приймання-передачі Донецькому обласному управлінню Донецькекокомресурси «Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси», а директору Донецького обласного управління Донецькекокомресурси «Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Шуйському Р.В. прийняти контейнери для збору твердих побутових відходів, визначити місце їх зберігання та надати для погодження проект договору відповідального зберігання контейнерів.

Таким чином, рішенням господарського суду Донецької області від 14.06.2012 р. у справі №5009/12/69пд/2012 встановлено приналежність спірних контейнерів до державного майна і передача їх на зберігання Комунальному підприємству "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька".

Рішення господарського суду Донецької області від 14.06.2012 р. у справі №5009/12/69пд/2012 набрало законної сили, прийнято у спорі між тими ж сторонами, тому в силу припису ч. 2 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені даним рішенням суду, не доказуються знову при розгляді даної справи.

Доводи відповідача про відсутність складів та факту вчинення господарської операції були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі №5009/12/69пд/2012. Однак договір відповідального зберігання був визнаний недійсним з інших підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний . Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення .

Пунктом 24 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний .

Фактичні правовідносини сторін свідчать, що на виконання договору відповідального зберігання позивачем передавалось відповідачу спірне майно, що підтверджується актами прийому-передачі майна на зберігання від 10.12.2010 р., від 17.12.2010 р. та від 13.05.2011 р.

Акти прийому-передачі майна на зберігання від 10.12.2010 р., від 17.12.2010 р. та від 13.05.2011 р. були підписані з боку відповідача без зауважень та скріплені його печаткою. В актах зазначено, що майно перевірене на комплектність, у тому числі наявність експлуатаційної документації, передане у справному стані, і буде зберігатися на складах зберігача. Акти складені в м. Києві.

Позивач надав письмові пояснення від 09.12.2014 р. щодо місяця зберігання майна, в яких відзначив, що відповідно до умов договору та актів прийому-передачі майна відповідач прийняв та зобов'язався зберігати майно на складах.

Обставини справи свідчать, що сторони передбачали настання реальних правових наслідків, що обумовлені договором відповідального зберігання, оскільки позивач на виконання умов цього договору передав майно, а відповідач, у свою чергу, прийняв це майно не зберігання. Тобто сторони здійснили певні дії, спрямовані на виконання договору відповідального зберігання, що відповідає закріпленим у даному договорі правам та обов'язкам сторін.

Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м.Донецька" не спростовано у справі №5009/12/69пд/2012 факт передачі майна на зберігання. Недотримання порядку передачі майна на зберігання, яке встановлено судом у справі у справі №5009/12/69пд/2012, не свідчить про те, що майно фактично не передавалось.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем не доведено, що спірний договір було укладено лише з метою створення штучної заборгованості позивача. Натомість фактичні дії сторін з виконання договору свідчать про те, що при укладенні договору сторони мали на меті його реальне виконання.

При цьому суд зауважує, що випадку, якщо відповідач вбачає в діях позивача ознаки дій, переслідуваних у кримінальному порядку, він не позбавлений права звернутися до компетентних органів із повідомленням про злочин.

Вимогу позивача про повернення майна від 29.11.2012р. № 1349/07 відповідач не виконав.

Враховуючи викладене, оскільки факт передачі майна на зберігання відповідачу належними та допустимими доказами не спростований, а договір відповідального зберігання визнаний недійсним, відсутні підстави для подальшого утримання відповідачем переданого йому майна - 840 контейнерів для збору твердих побутових відходів на загальну суму 5746500,00 грн. Тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно загальною вартістю 5746500,00 грн., яке було передане на підставі акту приймання-передачі за договором відповідального зберігання від 08.12.2010 р. № 3/42-12, підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про відсутність у прокурора права подавати позов в інтересах Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною суд визнав необґрунтованими.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

В даному випадку прокурором подано позов в інтересах держави в особі Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Відповідно до п.п.3.1, 4.2 статуту Державного підприємства з питань з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва - державне підприємство "Укрекоресурси"), дане підприємство є державним підприємством, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Майно підприємства є державною власністю. Метою утворення підприємства є провадження в Україні екологічної діяльності і подання допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у сфері поводження з відходами як вторинною сировиною, запобігання накопиченню відходів, а також впровадження діяльності у цій сфері, створення і поліпшення умов запровадження систем зберігання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, зменшення негативного впливу їх на довкілля. Предметом спору в даній справі є державне майно, яке належить Державному підприємству з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Тому безпідставне утримання відповідачем даного майна завдає шкоди інтересам держави.

Як встановлено судом, на день розгляду даної справи правильною назвою позивача згідно статуту є Державне підприємство з питань з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва - державне підприємство "Укрекоресурси"), що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 р. № 1074 та відповідні змінами до статуту державного підприємства від 22.11.2010 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне виправити описки в найменуванні позивача, які були допущені у вступній частині ухвали господарського суду від 15.10.2014 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та від 06.11.2014р. про відкладення розгляду справи, та зазначити в рішенні вірне найменування позивача, а саме: замість найменування Державне підприємство з питань з питань поводження з відходами як вторинною сировиною «Укрекокомресурси» слід читати Державне підприємство з питань з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва - державне підприємство "Укрекоресурси").

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід державного бюджет, оскільки при поданні позову прокурор був звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85, 89 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Виправити описки, допущені у вступній частині ухвал господарського суду Заопрізької області від 15.10.2014 р. та від 06.11.2014р. у справі № 908/4040/14 при зазначенні найменування позивача, а саме: замість найменування позивача «Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною «Укрекокомресурси» слід читати «Державне підприємство з питань з питань поводження з відходами як вторинною сировиною».

Позов задовольнити.

Зобов'язати Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька" (вул. Постишева, 70, м. Донецьк, 83001, ідентифікаційний код 05478812) повернути Державному підприємству з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (вул. Лобачевського, 23-В, ідентифікаційний код 20077743) майно загальною вартістю 5746500,00 грн. (п'ять мільйонів сімсот сорок шість тисяч п'ятсот грн. 00 коп.), яке було передано на підставі актів приймання-передачі майна від 10.12.2010 р., від 17.12.2010 р. та від 13.05.2011 р. за договором відповідального зберігання від 08.12.2010 р. №3/42-12.

Видати наказ.

Стягнути Комунального підприємства "Служба єдиного замовника Ворошилівського району м. Донецька" (вул. Постишева, 70, м. Донецьк) в дохід Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, рахунок №31215206783007) судовий збір у розмірі 73080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят грн. 00 коп.).

Видати наказ.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено та підписано 29.12.2014р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.