Постанова

від 10.12.2014 по справі 804/14319/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 р. справа № 804/14319/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Крюкової О.В.

за участю сторін:

представника позивача Богачової Н.П.

представника відповідача Копань А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Реміс Україна" до Верхньодніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р., -

ВСТАНОВИВ :

10 вересня 2014 року Приватне підприємство «Реміс Україна» (далі - ПП«Реміс Україна», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі -Верхньодніпровська ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0001622202 про сплату 119 111 грн. 45 коп. податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, податковою інспекцією була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Реміс Україна» (код ЄДРПОУ 35500637) по взаємовідносинам з ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») у вересні 2012 року та з та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» (код ЄДРПОУ 36295174) у червні 2013 року, за результатами якої складено акт від 06.08.2014 р. № 932/04-16-22-02/35500637, висновки якого щодо нереальності здійснення господарських операцій в частині надання ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» послуг ПП «Реміс Україна», в частині операцій купівлі/продажу товару від ТОВ «Мінатур» до ПП «Реміс Україна» та заниження податку на додану вартість на загальну суму 79407,63 грн. за березень, квітень та жовтень 2013 року є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014р., прийняте на підставі даного акту, є протиправним та підлягає скасуванню (том 1, а.с. 74-87).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2014 р., після усунення недоліків позовної заяви, за даним позовом відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (том 1, а.с. 1).

У судове засідання 10.12.2014 р. прибув представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві, скасувавши податкове повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував у зв'язку із його необґрунтованістю з підстав, викладених у запереченнях, в яких він зазначає, що в ході проведення перевірки позивача щодо взаємовідносин із ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» не встановлено реального здійснення операцій з придбання товару та надання послуг від визначених актом перевірки контрагентів, у зв'язку із чим встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Реміс Україна» занижено податок на додану вартість на загальну суму 79407,63 грн. Зазначає, що акт перевірки позивача складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, відтак є цілком обґрунтованими та доведеними, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р. про збільшення ПП «Реміс Україна» податку на додану вартість є правомірними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню (том 1, а.с. 124-127).

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Реміс Україна» зареєстроване 28.02.2008 р. Верхньодніпровською районною державною адміністрацією та з 29.02.2008р. взято на податковий облік в органах державної податкової служби.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.07.2014р. на підставі наказу від 30.07.2014р. №729, згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України посадовою особою Верхньодніпровської ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Реміс Україна» (код ЄДРПОУ 35500637) по взаємовідносинам з ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») у вересні 2012 року та з ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» (код ЄДРПОУ 36295174) у червні 2013 року, за результатами якої складено акт від 06.08.2014р. №932/04-16-22-02/35500637.

Перевіркою встановлено:

1. нереальність здійснення господарських операцій в частині надання ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» послуг ПП «Реміс Україна»; в частині операцій купівлі/продажу товарів від ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») (контрагент-постачальник) до ПП «Реміс Україна» (покупець);

2. порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 79407,63 грн., в тому числі: за березень 2013 року у сумі 19833,33 грн., за квітень 2013 року у сумі 59500,00 грн. та у жовтні 2013 року - 74,3 грн.

На підставі акту перевірки від 06.08.2014р. №932/04-16-22-02/35500637 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р., яким ПП «Реміс Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 119110,45 грн., у тому числі: 79407,63 грн. - за основним платежем, 39703,82 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Як встановлено судом, під час проведення перевірки господарських відносин ПП «Реміс Україна» із ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» відповідачем брались до уваги договори, податкові накладні, банківські виписки та платіжні документи, документи бухгалтерського обліку, також використано бази даних Верхньодніпровської ОДПІ, декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, наяку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку. Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 N 1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до матеріалів справи предметом перевірки ПП «Реміс Україна» були взаємовідносини із ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси».

Досліджуючи взаємовідносини ПП «Реміс Україна» з ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») судом встановлено наступне.

19.08.2012р. між ПП «Реміс Україна» (покупець) та ТОВ «АВД-Технологія» (продавець) було укладено договір поставки №1908/12-Т, предметом якого є передача у власність покупця товар: кабельна продукція марки ВВГ 1*2,5 за ГОСТ 16442-80 (зовнішній діаметр не більше 6.0мм). Комплектність, кількість та асортимент товару передбачається Специфікацією. Постачання товару можливе частинами по мірі наявності товару на складі.

Відповідно до умов договору сторонами підписано Специфікацію №1 на товар - кабель ВВГ 1*2,5 за ГОСТ 16442-80 у кількості 160,00 км. на суму 476 000,00 грн. (з ПДВ).

За фактом придбання товару на кожну партію товару ТОВ «АВД-Технологія» було виписано видаткові накладні від 08.09.2012р., 07.09.2012р., 06.09.2012р., 05.09.2012р., 04.09.2012р., 03.09.2012р., 02.09.2012р., 01.09.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Транспортування товару здійснювалось ТОВ «Нова пошта», супроводжувалось і підтверджено долученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними.

Розрахунок за виконанням умов договору здійснено у безготівковій формі, що підтверджено копіями платіжних доручень.

Також, представником позивача в ході судового розгляду було пояснено, що придбаний кабель було використано у виробництві заземлювачів анодних титанових марки ЗАТ 10-13-В, що в подальшому були реалізовані Grand Energy Snvestmen Co. Ltd за контрактом №8 від 16.05.2012р. та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» за договором №2/2013 від 23.01.2013р., а також придбаний кабель був використаний на об'єкти при адаптації обладнання в зв'язку з установкою енергозберігаючих скломодулів.

Наведені твердження підтверджено наданим контрактом №8 від 16.05.2012р. на придбання заземлювачів анодних титанових марки ЗАТ 10-13-В та специфікаціями до контракту; калькуляції товару (заземлювач анодний титановий марки ЗАТ 10-13-В), серед переліку сировини й матеріалів наявний кабель ВВГ 1*2,5; комерційний рахунок до контракту №8 від 16.05.2012р., міжнародна товарно-транспортна накладна; вантажно-митні декларації на товар (заземлювач анодний титановий марки ЗАТ 10-13-В); видаткові накладні на придбання товару ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз».

Окрім того, позивачем було надано паспорт на товар - заземлювач анодний титановий марки ЗАТ 10-13-В, оформлений ПП «Реміс Україна».

В ході судового розгляду судом було досліджено Довідку Кременчуцької ОДПІ №1646/16-03-15-01-36367683 від 19.06.2014р. «Про проведення зустрічної звірки даних ТОВ «АВД-Технологія» по взаємовідносинах з ПП «Реміс Україна» за період вересень 2012 року, ТОВ «Комплекс Агромарс» філія «Бориспільський комбікормовий завод» за період листопад 2012 року - жовтень 2013 року» складену за результатами, зокрема, зустрічної звірки даних ТОВ «АВД-Технологія» по взаємовідносинах з ПП «Реміс Україна» за період вересень 2012 року, якою встановлена реальність здійснення проведених операцій та відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих від ТОВ «АВД-Технологія», яке мало правові відносини з платником податків ПП «Реміс Україна»за період вересень 2012 року.

Досліджуючи взаємовідносини ПП «Реміс Україна» з ТОВ «Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини «Дніпроекономресурси» (ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси») судом встановлено наступне.

03.01.2012р. між ПП «Реміс Україна» та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» (виконавець) укладено договір №8-05С21, предметом якого є надання послуг з збирання, заготівлі, сортування відходів як вторинної сировини, у тому числі використаної тари і пакувальних матеріалів вітчизняного та імпортного виробництва на умовах і за тарифами, визначеними постановою КМУ від 26.07.2001р. №915 та іншими нормативно-правовими документами України та організації подальшої утилізації та переробки, шляхом залучення третіх осіб.

В матеріалах справи наявна ліценція ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» на провадження господарської діяльності: збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (відходів полімерних, гумових, у тому числі зношених шин) та свідоцтво про реєстрацію ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» платником податку на додану вартість, що підтверджують надання ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» обумовлених договором послуг.

Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2013 р. зафіксовано надання ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» послуг з утилізації.

Відповідно до умов укладеного договору, ПП «Реміс Україна» у червні 2013 року було сплачено за отримані за умовами договору послуги, що підтверджено платіжним дорученням №426 від 20.06.2013р. та відображено у відомості про облік та розрахунок тари та пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту.

За фактом виконання послуг ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» виписано на адресу позивачу податкову накладну № 366.

Як вбачається із акта перевірки від 06.08.2014р. №932/04-16-22-02/35500637 висновки Верхньодніпровської ОДПІ зроблені з урахуванням актів ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 11.02.2014 року № 55/22-03/36367683 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АВД-Технологія»з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за періоди з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року, з 01.06.2012 року по 31.10.2013 року»; ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 11.11.2013р. № 116/04-65-22-03/36295174 «Про неможливість про зустрічної звірки ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси» щодо дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Ланкорн», ТОВ «Голдлайн», ТОВ «ТК «Сімплекс» та ТОВ «Норен» за червень 2013 року.

Щодо використання податковим органом вищевказаних актів суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні, що сама характерно для вище наведених актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як Податковий кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов'язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб'єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Також, суд зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження або не підтвердження господарських відносин між платниками податків, оскільки додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236, чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, в якому не передбачено наявності висновку щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Чинним законодавством не передбачено залежності виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не встановлює обов'язку для підприємства здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Також чинним, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку добюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом в ході судового розгляду були досліджені витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно перелічених контрагентів позивача, з яких вбачається, що всі вони зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, слід зазначити, записи про відсутність за місцем реєстрації відсутні, та на момент вчинення правовідносин із позивачем були платниками податку на додану вартість.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, з огляду на підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення, описаних в Акті перевірки, операцій, суд не приймає до уваги посилання податкового органу на наведені вище акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мінатур» (ТОВ «АВД-Технологія») та ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС «Дніпроекономресурси».

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

Суд зазначає, що за результатами перевірки порушення під час оформлення позивачем податкових накладних не виявлено, досліджена судом податкова накладна оформлена у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, МФУ від 01.11.2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядок заповнення податкової накладної», заповнені особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Чинним законодавством не передбачено залежності виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не встановлює обов'язку для підприємства здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

З огляду на підтвердження здійснення розрахунку із контрагентом за умовами договору, у відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України платником податку набуто право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Таким чином, з огляду на характер викладеного висновку щодо сумнівності факту здійснення контрагентом позивача визначеної діяльності, що містить ознаки припущень,відсутності відповідних доказів з боку відповідача щодо неможливості виконання умов договорів та у відповідності до ст.62 Конституції України, якою визначено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, дані твердження відповідача судом не приймаються.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлену реальність виконання умов укладених договорів з постачання товару та надання послуг, обґрунтованість та доцільність понесених витрат, економічну вигоду укладення договорів з кінцевою метою отримання прибутку, що підтверджено відповідними первинними документами, що відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують право позивача на формування податкового кредиту, відсутності належних доказів правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Реміс Україна» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р. підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ПП «Реміс Україна» при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 238,22 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 143 від 05.09.2014 р.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 238,22 грн. підлягає поверненню.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 грудня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 15 грудня 2014 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Приватного підприємства "Реміс Україна" до Верхньодніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001622202 від 22.08.2014 р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0001622202 від 22.08.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Реміс Україна" (код ЄДРПОУ 35500637; індекс 51600, Дніпропетровська область, місто Верхньодніпровськ, вулиця Титова, будинок 8-б) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 238,22 грн. (двісті тридцять вісім гривень 22 копійки).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 15 грудня 2014 року.

Суддя С. В. Прудник