Постанова

від 25.12.2014 по справі 922/3711/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа № 922/3711/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився.

відповідача – не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4013 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 03.11.14 р. у справі № 922/3711/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке регіональне зовнішньоекономічне агентство", м. Запоріжжя

до Приватного акціонерного товариства "Хлібозавод "Салтівський", м. Харків

про стягнення 206319,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Запорізьке регіональне зовнішньоекономічне агентство", звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача ПАТ "Хлібозавод "Салтівський" 206319,53 грн. з яких: 167000,00 грн. боргу, 12540,53 грн. пені, 6739,00 грн. 3% річних, 20040,00 грн. інфляційних втрат та 4126,40 грн. судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2014 р. у справі № 922/3711/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке регіональне зовнішньоекономічне агентство" 109000,00 грн. основного боргу; 12540,53 грн. пені; 20040,00 грн. інфляційних втрат, 6739,00 грн. - 3% річних, 4126,40 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 58000,00 грн. провадження у справі припинено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що відповідач не надав суду доказів повного погашення основного боргу, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства, також правомірними та обґрунтованими суд вважає стягнення з відповідача 12540,53 грн. пені, відповідачем погашена частина основної заборгованості в сумі 58000,00 грн. у зв'язку з чим припинено провадження в цій частині стягнення боргу та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014 р. в частині стягнення 1166,23 грн. пені, 20040,00 грн. інфляційних втрат, 4213,41 грн. 3 % річних, 508,40 грн. судового збору, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно стягнуті на користь позивача штрафні санкції, розраховані позивачем та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились. Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 07.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке регіональне зовнішньоекономічне агентство" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Хлібзавод "Салтівський" (покупець) укладений договір поставки № 19/05-12/ОВ, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (сировину для харчової промисловості) в кількості та по цінам, що зазначені в рахунках-фактурах та в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, постачальник здійснює поставку товару протягом 1 дня з моменту отримання заявки від покупця. В заявці зазначаються асортимент, кількість, ціна товару та дата його поставки.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна товару, що передається по діючому договору, зазначається в рахунках-фактурах та в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Датою поставки вважається дата, зазначена у видатковій накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

          Позивач зазначає, що на виконання своїх зобов'язань за договором, та згідно зі специфікаціями № 18 від 26.04.2013 р. та № 19 від 30.04.2014 р. поставив відповідачу у період з 26.04.2013 р. - 30.04.2013 р. товар (виноград сушений - родзинки-кишмиш) на загальну суму 200000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000167 від 26.04.2013 р. та № РН-0000172 від 30.04.2013 р., а також товаро-транспортними накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками, копії яких залучені до матеріалів справи (а. с. 26-29).

Факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № А-00000000718 від 25.04.2013 р.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару у сумі 167000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 46 від 11.03.2014 р., в якому просив погасити наявну заборгованість у розмірі 167000,00 грн. Відповідач запропоновану позивачем суму не сплатив.

З посиланням на зазначені обставини позивач звернувся до господарського суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що відповідач не надав суду доказів повного погашення основного боргу, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства, також правомірними та обґрунтованими суд вважає стягнення з відповідача 12540,53 грн. пені, відповідачем погашена частина основної заборгованості в сумі 58000,00 грн. у зв'язку з чим припинено провадження в цій частині стягнення боргу та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічна норма міститься в ст. 265 ГК України, згідно з якою за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем поставлений товар відповідачу у період з 26.04.2013 р. та 30.04.2013 р. на загальну суму 200000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000167 від 26.04.2013 р. та № РН-0000172 від 30.04.2013 р., а також товаро-транспортними накладними, які підписані представниками сторін та скріпленими їх печатками. Відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару у сумі 167000,00 грн. не виконав.

В процесі розгляду справи відповідачем погашена заборгованість за договором поставки № 19/05-12/ОВ від 07.05.2012 р. в сумі 58000,00 грн. у зв'язку з чим судом першої інстанції припинено провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 58000,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 109000,00 грн.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що розрахунок здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

Згідно з п. 5.2. договору сторонами передбачено, що за порушення строків передбачених п. 3.3 договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Також судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 12540,53 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам законодавства та здійснено з урахуванням встановленого та опублікованого індексу інфляції за зазначений період.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20040,00 грн. інфляційних втрат та 6739,00 грн. 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 03.11.14 у справі № 922/3711/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 03.11.14 у справі № 922/3711/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 22.12.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.